Карта. Грамотність населення українських земель

Кількість шкіл у Київській шкільній окрузі на початку ХХ ст.

Заняття в народній школі №60. Київ,1910 р.

Регіон	Кількість шкіл	Кількість учнів	У % до загальної кількості дітей
Волинь		59 374
Київщина		103 641
Поділля		95 583

Прокоментуйте дані таблиці

Однак і в земських місцевостях не все було благополучно. Наприклад, у 1900 р. у Ворзельському повіті на Чернігівщині на 153022 душі населення було 57 початкових шкіл з 5643 учнями, поза школою залишалося 3835 дітей. Лише у 1909-1912 рр. було розроблено план впровадження загальної початкової освіти у підросійській Україні, розрахований на десять років.

1. Які висновки можна зробити з даних на карті? 2. Як можна пояснити таку велику різницю між регіонами?

Зрозуміло, що і відсоток грамотних людей був різним у різних губерніях. В 1910 р. на Україні рівень письменності населення був нижчим середнього для всієї Європейської частини Російської імперії показника – 30%.

Освіта набувалася виключно російською мовою. На всій території підросійської України не було жодного навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи на державному утриманні. Кореспондент газети «Рада» у 1913 р. із прикрістю повідомляв, що тих учителів, які прагнуть у школах викладати українською, називають фанатами. А піклувальник київської шкільної округи П.Деревицький взагалі заборонив вивішувати у школах портрети українських письменників, до "чорного" списку потрапили Т. Шевченко, В. Короленко та ін. Не рідна для українських дітей російська мова сприймалася важко, часто це обумовлювало низьку успішність.

Звернімося до джерел Зі статті українського вчителя та письменника С.Васильченка (1911 р.) Школа з нерідною мовою, чужими по духу вчителями тільки за великим непорозумінням може називатися народною …. цілком зрозуміло, чому наші люди дивляться на свою школу в основному як на стежку до всіляких посад, або, як то кажуть, до «легкого хліба», а не як на установу, яка повинна обслуговувати їх щонайперші духовні потреби. Тільки після того, коли б зазвучала в наших школах рідна мова … всім би стало видно, через що наш народ «двічі неграмотний» Про що йдеться в документі? Як, на думку автора документу, українці ставилися до школи з російською мовою навчання? Чому С.Васильченко називає український народ «двічі неграмотним»?

Дещо в кращому стані перебувала освіта в західноукраїнських землях, насамперед у Галичині. За шкільним законом тут існувало два типи шкіл: нижчий – сільський та вищий – міський. У1900 р. у Східній Галичині працювало 4250 класів з польською мовою навчання, 2250 – з українською мовою навчання. Водночас з 6240 сіл Галичини у 981 селах зовсім не було шкіл. Середніх шкіл на всю Галичину налічувалося 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою.

Напередодні Першої світової війни в Галичині діяло вже 3500 українських початкових шкіл, де навчання велося рідною мовою. З 86 гімназій Галичини було тільки 6 державних і 15 приватних закладів, що знаходилися у віданні українських просвітницьких товариств та уніатської церкви і вели викладання українською.

На Буковині працювало у 1900 р. шість середніх шкіл і жодної з українською мовою навчання. У 1913 р. із 13 державних і приватних гімназій, тільки 2 були українські і 2 – з німецькою та українською мовами навчання. У Південній Буковині діяло 305 початкових шкіл. Найгірша ситуація була у Закарпатті. У всіх 4 середніх навчальних закладах навчання відбувалося тільки угорською мовою. У західноукраїнських землях існували 4 вищих навчальних заклади, з яких 3 у Львові (університет, політехнічний інститут і академія ветеринарної медицини з польською мовою навчання) та університет у Чернівцях - з німецькою мовою навчання.

Отже, на всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні. Навіть після революції 1905-1907 рр. царизм так і не дав дозволу на запровадження навчання в школах України рідною мовою.

Дата добавления: 2014-11-26