Модель дискурсу

Трактування поняття «дискурс» у лінгвістиці.

ЛЕКЦІЯ 4 ДИСКУРС ЯК КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНИЙ ФЕНОМЕН

План

1. Трактування поняття «дискурс» у лінгвістиці.

2. Модель дискурсу.

3. Типологія дискурсу.

4. Категорії дискурсу

5. Одиниці і структура дискурсу

6. Структура дискурсу за Т. ван Дейком.

7. Методи дискурсивного аналізу.

8. Дискурсивні стратегії і тактики.

У цілому, лінгвістичні підходи до розуміння дискурсу можна поділити на процесуальні, результативні й комплексні. Підходи до дискурсу як результату передбачають його ототожнення з текстом і залученням умов його продукування й сприйняття [Алефіренко2005, с. 298; Звегинцев 2001, с. 170; Кусько 2004]. Дискурс, як і текст, визнається продуктом, результатом діяльності мовців. Визначальним поняттям у таких дефініціях дискурсу незмінно є поняття 'текст', порівн.: «Дискурс - це зв'язний текст у контексті багатьох конституюючих і фонових чинників - соціокультурних, психологічних і т.д. Дискурс називають зануреним у життя текстом» [Штерн 1998, с. 87].

У такому ж ключі розуміють дискурс німецькі лінгвісти: він постає як заключна ланка у послідовності' звук - слово - речення - текст - дискурс', де кожне явище складається із сукупності одиниць найближчого попереднього явища, тобто дискурс є корпусом текстів певної тематики (юридичний, політичний, рекламний дискурс тощо).

У процесуальному розумінні дискурс постає як динамічний процес, що виливається в знаковий продукт – текст (Бацевич 2004, с. 138; Дейк ван 1989, с. 12). Таке розуміння, на наш погляд, межує з протиставленням дискурсу й тексту як процесу й продукту, яке, безсумнівно, здатне викликати труднощі методологічного плану. Дискурс і текст є нерозривними, як нерозривні процес і продукт: продукт немислимий без продукту, як і процес неминуче зумовлює продукт.

Третя група підходів до дискурсу, розглядає його в комплексі: «дискурс не тільки сам твір, але й діяльність (узята в сукупності процесу й результату), в процесі якої мовленнєво-мисленнєвий продукт і породжується» [Красних 2003, с. 113] (а також [Кубрякова 2004, с. 525; Шевченко, Морозова 2005а; Шейгал 2004, с. 16]).

Ми розуміємо дискурс, слідом за І.С. Шевченко й О.І. Морозовою, як «мисленнєво-комунікативну діяльність, яка є сукупністю процесу й результату і включає як позалінгвальний, так і власне лінгвальний аспект» [Шевченко 2005а, с. 17].

Спроба визначити співвідношення в дискурсі лінгвального й позалінгвального, з одного боку, та процесуального й результативного аспектів, з іншого, зумовлює створення організаційної моделі дискурсу (див. рис. 2.1).

Дискурс розгортається в дискурсивному контексті, що «являє собою єдність соціальних, психологічних, прагматичних характеристик» дискурсу [Шевченко, Морозова 2005а: 26], тобто компоненти дискурсивного контексту є екстралінгвальним середовищем функціонування дискурсу. «Контекст дискурсу визначає, на що спрямовано прагматичний фокус, як реалізуються мовленнєві акти - прямо чи непрямо, схеми комбінування й сценарії розгортання мовленнєвих актів, мовленнєвих ходів, мовленнєвих кроків у мовленнєвій події, як і послідовність самих мовленнєвих подій у дискурсі» [Шевченко 2004, с. 202].

У дискурсивному контексті можна виділити такі складові:

• онтологічний контекст - час, місце, фізичне середовище комунікації, присутні/спостерігачі; код і канал зв'язку;

• комунікативний контекст - комуніканти, їхня комунікативна компетенція, цілі, стратегії та тактики;

• соціальний контекст - біосоціальні ролі, статуси комунікантів, інституціональні аспекти комунікації;

• культурний контекст - культурологічні й соціально-історичні аспекти комунікації;

• психофізіологічний контекст - психічний і фізичний стан комунікантів;

• когнітивний контекст - знання комунікантів, включно знання один про одного та метазнання, когнітивні операції комунікантів;

• психолінгвістичний контекст — лінгвальна компетенція комунікантів. Дискурсивний контекст не слід плутати з контекстом у вузькому

розумінні - так званим співтекстом, тобто оточуючим текстом, мовним контекстом [Лайонз 2003, с. 287; Макаров 2003, с. 147; Шевченко, Морозова 2005, с. 26].

Складові дискурсивного контексту так чи інакше мають відношення до комунікантів, які й породжують дискурс у процесі своєї когнітивно-комунікативної мовленнєвої діяльності. Людина перебуває в центрі уваги антропоцентрично орієнтованої лінгвістики.

Діяльність розуміємо як «сукупність дій і операцій, причому на перший план висуваються такі категоріальні ознаки діяльності як суспільна природа, спільний (кооперативний) характер, цілеспрямованість, структурованість» [Шевченко 1998:15].

Когнітивна діяльність комунікантів становить процес обробки ментальних репрезентацій-концептів, сценаріїв, пропозицій тощо, котрий не завжди проходить за допомогою мовних знаків [Болдирев 2001, с. 39]. На основі когнітивної діяльності індивідів розгортається їхня комунікативна діяльність (комунікація, спілкування), яка теж може обходитися без мовних знаків.

Комунікативна діяльність може здійснюватися і за допомогою мовного коду, тоді йдеться про мовленнєву діяльність (мовленнєву комунікацію, вербальне спілкування), яка становить обмін мовленнєвими актами -мінімальними одиницями дискурсу: «сукупність мовленнєвих дій і мовленнєвих операцій з боку мовця, який створює мовлення (мовленнєвий акт), і слухача, який його сприймає, котра викликається певними потребами, ставить перед собою певну мету й відбувається в конкретних умовах» [Кубрякова 1986, с. 10].

Поняття 'мовленнєва діяльність' не прирівнюється до поняття 'мовлення'. Мовлення ширше, ніж мовленнєва діяльність: являючи собою «спосіб формування й формулювання думки за допомогою мови» [Зимняя 2001, с. 41], мовлення властиве всім формам людської діяльності.

О.О. Леонтьев зазначає, що «мовленнєвої діяльності як такої не існує», «є лише система мовленнєвих дій, що входять у певну діяльність - цілком теоретичну, інтелектуальну або частково практичну» [Леонтьев А.А. 2003, с. 27]. Ця теза передбачає взаємозв'язок усіх різновидів діяльності, насамперед, когнітивної, комунікативної та мовленнєвої. Мовленнєва діяльність не може існувати окремо від інших різновидів діяльності, тому що дуже рідко є самоціллю. Як і діяльність взагалі, мовленнєва діяльність визначається мотивом, а отже, є оптимальним засобом для досягнення певних цілей.

Мовленнєва діяльність неможлива не тільки без комунікативної і когнітивної діяльності, але і без активації всіх складових дискурсивного контексту. Тому в кожному конкретному дискурсі співіснують усі компоненти.

З іншого боку, когнітивна й комунікативна діяльності можуть проходити і без мовленнєвої - тоді про дискурс говорити немає сенсу. Як приклад наведемо партію гри в шахи: здійснюється когнітивна й комунікативна діяльність, активовані онтологічна, комунікативна, соціальна, культурна, психофізіологічна й когнітивна(складові дискурсивного контексту, однак дискурс не реалізується). Отже, дискурс має лінгвальну основу, він визначається, насамперед, лінгвальними компонентами - мовленнєвою діяльністю, мовленнєвими актами й текстом.

Поняття мовленнєвого акту вже утвердилося в лінгвістичному вжитку

і, на перший погляд, не викликає сумнівів щодо свого трактування. Проте,

в окремих роботах з когнітивної прагмалінгвістики й дискурсивного аналізу

в це поняття вкладається новий, більш широкий, зміст. Дискурсивну сутність мовленнєвого акту відбиває визначення В.І. Карабана: це «певна сукупність мовленнєвих операцій <...>, що характеризується довільністю, цілеспрямованістю, усвідомленістю, контекстуальністю, динамічністю, можливістю як самостійного вживання \ в мовленнєвій взаємодії, так і включення в іншу форму діяльності або \ сприяння іншій формі діяльності» [Карабан 1989: 8]. Саме тому мовленнєвий акт слід вважати мінімальною одиницею дискурсу - це «мовленнєва взаємодія мовця й слухача для досягнення певних перлокутивних цілей мовця шляхом конструювання ними дискурсивного значення в ході спілкування» [Шевченко 2005, с. 116].

Таким чином, мовленнєвий акт розуміється, по-перше, як взаємодія, по-друге, як процес. Продукт цієї дії - висловлення - фіксується текстом. Інакше кажучи, висловлення ми розуміємо як продукт мовленнєвого акту. Відмінність висловлення від речення полягає в діяльнісній природі першого й у структуралістській природі другого (див. огляд трактувань в [Алефиренко 2005, с. 285; Минкин, Шевченко 2005; Падучева 2002, с. 38]).

Текст являє собою результативну частину дискурсу, вербалізований продукт мисленнєво-комунікативної діяльності суб'єктів комунікації, це «мовний матеріал, фіксований на тому чи іншому матеріальному носії за допомогою нарисного письма (зазвичай фонографічного або ідеографічного)» [Богданов 1993, с. 5] (також [ Зимняя 2001, с. 182; Кубрякова 2004, с. 516; Сухих 2004, с. 8]). Результативний характер тексту підкреслює і метафора К. Бюлера: «Творці слова „Техт" мали на увазі тканину, хоча мені точно невідомо, яку саме» [Бюлер 2000, с. 352].

Як образно висловився Г. Габерланд, текст - це «застиглий дискурс», «якщо текст може бути в різних місцях у різний час, то дискурс є подією, що відбувається тут і зараз» [Габерланд 1999, с. 914]. Відмінність аналізу тексту від аналізу дискурсу підкреслює І.С. Шевченко: «Аналіз тексту, як відомо зі стилістики, лінгвістики тексту, спрямований на структурно-семантичні характеристики окремих висловлень, їх взаємовідношення та роль у створенні цілісного тексту, його окремих структурних частин, стилістично-жанрові особливості тексту тощо. На відміну від цього аналіз дискурсу фокусується на комплексі лінгвальних і позалінгвальних чинників комунікативної діяльності, на ситуації <...>, когнітивних характеристиках спілкування, його соціально-культурній складовій, ідеології та ментальності, які є його підґрунтям» [Шевченко 2005, с. 108].

Дата добавления: 2014-11-09