На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди

Етапи інтеграційного процесу й основні типи інтеграційних об'єднань.

Інтеграція проходить декілька етапів в своєму розвитку кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості.

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об'єднувала 48 держав. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.

На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами, а також кількісних обмежень у взаємній торгівлі.

У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства.

Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

Між країнами-учасницями зберігаються кордони та пости, яки контролюють походження товарів, що перетинають границі.

Основні зони вільної торгівлі: Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю, Австралійсько-Новозеландська торговельна угода про поглиблення економічних зв’язків підписана (АНЦСЕРТА), Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), Бангкокська угода.

Наступним етапом інтеграційного процесу може бути створення митного союзу.

Митний союз (Custom union) – форма міжнародної інтеграції, що передбачає узгоджене скасування країнами-учасницями союзу національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі по відношенню до третіх країн, утворення єдиної митної території.

Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону.

Митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Країни домовляються про створення міждержавних органів, яки мають координувати проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики. Як правило, вони набувають форми періодичних нарад міністрів, яки у своїй повсякденній роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

Таким чином, межах митного союзу країни-учасниці не тільки скасовують всі обмеження в торгівлі між собою, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних обмежень, що усуває тим самим необхідність існування митної служби на внутрішніх кордонах.

Приклади митних союзів: Асоціація ЄС з Туреччиною, Арабський спільний ринок, Центральноамериканський спільний ринок, Митний союз Білорусі, Росії та Казахстану в рамках ЕврАзЕс.

Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня – спільного ринку, – країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої сили і технологій.

Спільний ринок - форма інтеграція, яка характеризується усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.

Вільний рух товарів, послуг та факторів виробництва між країнами вимагає вже більш високого рівня міждержавної координації економічної політики. Координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно 1 – 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС – Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).

Для створення спільного ринку потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

-розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);

-створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);

-сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.

Приклади угруповань країн, що створили спільний ринок: Андський спільний ринок (Андська група), Латиноамериканська асоціація інтеграції, Карибське співтовариство, Рада співробітництва арабських країн Персидської затоки («нафтова шестірка»), Спільний ринок південного конусу (МЕРКОСУР), Угода про вільну торгівлю країн Південно-Східної Азії (АСЕАН — Association of South East Asion Nations).

Нарешті, на п'ятому рівні відбувається створення економічного та валютного союзу, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання (передбачає координацію макроекономічної політики та уніфікацію законодавства у ключових сферах – валютній, бюджетній, фінансовій). Це самий високий рівень економічної інтеграції.

Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС – Комісія ЄС).

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

Ознаками економічного союзу є:

- ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;

- вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;

-жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

Приклади економічних союзів: Європейський союз (ЄС), Економічний союз Бенілюкс, Союз арабського Магрибу, Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК), Західно-африканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА), Економічне співтовариство країн Західної Африки (ЕКОВАС), Економічне співтовариство країн Центральної Африки (КЕЕАС).

На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов'язані (рис. 1).

Рис. 1. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції

В цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.

Дата добавления: 2014-11-09