На шляху до ефективної зовнішньої регіональної політики

Сучасні геополітичні реалії потребують від України формування нових підходів до зовнішньої регіональної політики, відповідальності й спроможності взяти на себе роль „ефективного менеджера” і партнера в розв’язанні нагальних зовнішньополітичних завдань в інтересах безпеки, стабільності та співробітництва. Нова зовнішня регіональна політика України має стати одним з ключових елементів європейської та євроатлантичної стратегії нашої держави.

Головні напрями зовнішньої регіональної політики України:

 утвердження демократії у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні;

 врегулювання заморожених конфліктів, насамперед Придністровського;

 активна співпраця з європейськими регіональними організаціями та в рамках багатосторонніх проектів;

 забезпечення економічного розвитку регіону та його інтеграції у загальноєвропейську економіку.

Нині Східна Європа, де після розпаду СРСР тривають складні трансформації, залишається одним з проблемних регіонів на європейському континенті. Відповідальність і висока чутливість до питань безпеки та стабільності поставили Україну перед необхідністю стати активним учасником процесів врегулювання регіональних конфліктів. Останнім часом наша держава виступила з низкою важливих ініціатив у цій сфері.

Україна зацікавлена у якнайшвидшому врегулюванні Придністровського конфлікту. Вона є тим політичним гравцем, який має серйозні засоби впливу на обидві сторони протистояння. До процесу врегулювання цього конфлікту Україна підходить з позицій захисту своїх національних інтересів, але разом з тим ставить за мету формування у своєму найближчому оточенні системи міжнародних відносин, що базуються на європейських цінностях. Саме ці підходи стали підгрунтям українського плану „Врегулювання через демократизацію”.

Українські зусилля вже дали позитивні результати. У рамках реалізації запропонованого Президентом України Плану щодо Придністровського врегулювання вперше за останні роки сторони конфлікту погодилися відновити діалог на основі запропонованих Києвом принципів вирішення спірних питань. У цілому вдалося забезпечити розуміння та підтримку українського плану з боку ОБСЄ, ЄС, НАТО і США, керівництва Російської Федерації, Республіки Молдова та Придністров’я. Україна прагне поєднати дії дипломатичних відомств різних країн та міжнародних організацій, залучених до процесу Придністровського врегулювання, із можливостями інституцій громадянського суспільства для підвищення рівня демократичних стандартів у Придністровському регіоні.

Воля України та її прагнення до регіонального миру не обмежуються Придністров’ям. Ми докладаємо зусиль щодо врегулювання інших конфліктів у регіоні, зокрема у Карабаху, Південній Осетії та Абхазії. Україна спроможна адекватно та успішно впроваджувати ефективні підходи до подолання конфліктів. Підтвердженням широких можливостей України у цій сфері є зацікавленість конфліктуючих сторін у залученні українських миротворчих контингентів. Наші миротворці готові взяти участь у врегулюванні за умови, що ці операції проводитимуться під егідою ООН/ОБСЄ, а миротворчі сили будуть багатонаціональними та підпорядковуватимуться міжнародному штабу. Україна має відповідну інфраструктуру, підготовленні сили й засоби, необхідні для підготовки і проведення відповідних операцій.

Зрозуміло, що за умов посилення конфліктогенності у світі жоден з учасників врегулювання не спроможний гарантувати локалізацію протистояння в існуючих межах. Тому Україна вважає за необхідне залучати провідних світових гравців (ЄС та США) до пошуку моделей врегулювання регіональних конфліктів. Шлях врегулювання, на нашу думку, знаходиться у площині винайдення таких формул примирення, які враховували б позицію усіх зацікавлених сторін.

Участь України у вирішенні заморожених конфліктів доцільно узгодити з Європейською політикою сусідства, яка передбачає застосування демократичних принципів та прозорості процесу врегулювання. До процесу прийняття політичних рішень та контролю за їх виконанням мають бути широко залучені інституції громадянського суспільства. Це, у свою чергу, передбачає демократизацію політичних систем, розвиток основ громадянського суспільства, поширення стандартів європейської політичної культури. Саме через поширення принципів демократії можна досягти прогресу у врегулюванні заморожених конфліктів. Україна має стати ініціатором та активним учасником цього процесу.

Високий міжнародний авторитет надає Україні змогу вийти на принципово новий рівень реалізації своїх національних інтересів у регіональному вимірі. Знаковою подією на цьому шляху стала спільна українсько-грузинська ініціатива щодо створення Спільноти Демократичного Вибору (СДВ). Мета спільноти стати потужним інструментом для ліквідації у регіоні всіх розподільчих ліній, що залишилися, вивільнення від будь-якої конфронтації. Україна запропонувала усім країнам Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, які поділяють наше бачення нової Європи, нашу віру у її майбутнє, а також наші демократичні прагнення, приєднатися до згаданої ініціативи.

Особливою зоною українських зовнішньополітичних інтересів є Чорноморсько-Каспійський регіон. Він є вузлом геополітичних та геоекономічних інтересів не тільки країн його ареалу, а й провідних світових держав. З одного боку, цей регіон має надмірний конфліктогенний потенціал, з іншого – величезні енергетичні ресурси. Але у контексті світових енергетичних проблем та з урахуванням місткого внутрішнього ринку Чорноморсько-Каспійський регіон може стати зоною широкого трансрегіонального співробітництва, центром торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Сьогодні регіон Чорного моря поступово перетворюється на зону демократії, співпраці та взаєморозуміння.

Особливу роль у подальшому розвитку відносин України з країнами регіону відіграє об’єднання ГУАМ. Головні зусилля нашої країни сьогодні спрямовуються на те, щоб перетворити це об’єднання на потужну регіональну організацію, наповнити його діяльність реальним економічним змістом шляхом формування дієвої зони вільної торгівлі, започаткування спільних транспортних та енергетичних проектів, зокрема щодо розбудови Євро-Азіатського транспортного коридору, співробітництва в галузі видобутку й транспортування нафти на європейський ринок.

Одним з провідних напрямів діяльності ГУАМ має стати розробка регіональних та трансрегіональних проектів, в яких Україна взяла б на себе роль лідера. Квітневий (2005 р.) Кишинівський саміт глав держав країн ГУАМ надав поштовх процесу розробки економічного проекту “Придунайський енерготранспортний міст” з розвитку енергетичного та транспортного потенціалу українського Придунав’я. Сьогодні необхідно прискорити розробку відповідної Міждержавної програми, передбачивши можливості її розширення за рахунок включення проектів, пов’язаних з розвитком транспортно-комунікаційної та енергетичної інфраструктури Кримського півострова.

Невирішені конфлікти на пострадянському просторі, можливість їх поширення створюють нестабільну атмосферу в регіоні, що є предметом занепокоєння світового співтовариства. Тому останнім часом активізувалося обговорення питання про формування системи колективної безпеки у Чорноморському регіоні, що не в останню чергу пов’язано з нафтогазовими та транспортними проектами. Реалізація таких проектів потребує формування субрегіональних структур безпеки, які б утворили спільну платформу для співробітництва у цій сфері з максимальним врахуванням інтересів усіх держав регіону.

Країни-члени ГУАМ демонструють спільність поглядів щодо шляхів вирішення міжнародних проблем, цілей розвитку, а також визнають доцільність об’єднання зусиль для протистояння спільним загрозам, таким як тероризм, сепаратизм, організована злочинність тощо. У цьому контексті ГУАМ може стати важливим компонентом нової архітектури європейської і трансатлантичної безпеки. Реалізація такої ролі можлива, зокрема, через підписання низки угод у воєнно-політичній сфері між європейськими і євроатлантичними структурами безпеки та країнами ГУАМ. Усі учасники регіонального об'єднання ГУАМ зацікавлені у збереженні балансу і стабільності в регіоні, який знаходиться у зоні інтересів ЄС, НАТО і РФ.

Структури ГУАМ можуть бути залучені до врегулювання заморожених конфліктів на пострадянському просторі, що потребуватиме синхронізації зусиль партнерів у питанні формування єдиних підходів до їх вирішення. Показово, що українські ініціативи щодо Придністровського врегулювання були вперше проголошені саме на Кишинівському квітневому (2005 р.) саміті ГУАМ.

Держава вдосконалює механізми регіонального багатостороннього співробітництва у рамках інших міжнародних організацій. Актуальним напрямом Чорноморської політики є партнерство у рамках ОЧЕС. Поряд з впровадженням взаємовигідних економічних проектів актуальними для цієї організації є формування інституціональних механізмів забезпечення безпеки кордонів і протидія тероризму та організованій злочинності. Активізуються механізми багатостороннього співробітництва у форматі “Вишеградська четвірка – Україна”, Центральноєвропейської ініціативи, неформального трикутника „Україна – Польща – Литва” тощо. Саме така діяльність дає змогу Україні напрацьовувати досвід, корисний для поглиблення контактів з Євросоюзом, а також інтенсивніше підключатися до євроінтеграційних процесів наших найближчих партнерів.

Дата добавления: 2014-11-09