Якісна перебудова українсько-російських відносин

Взаємовигідний збалансований розвиток усього спектра відносин з Російською Федерацією є одним із зовнішньополітичних пріоритетів нашої країни. Ми маємо забезпечити позитивні зрушення в системі українсько-російських відносин з урахуванням активізації проголошеного нашою державою курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Тому завдання нового етапу розвитку відносин України з Росією значно складніші й масштабніші ніж ті, що вирішувалися попередніми роками. Це має бути період глибоких якісних перетворень у всіх сферах двосторонніх відносин – економічній, соціальній, політичній.

Демократичні перетворення в Україні позначаються на двосторонніх відносинах з Росією. Вони створюють основу для розвитку рівноправного партнерства між нашими країнами.

Останнім часом обидві сторони декларують бажання будувати відносини на нових принципах, серед яких взаємна повага, демократичність та транспарентність. Сформовано Українсько-Російську міждержавну комісію, активізувалися контакти на рівні парламентів.

До процесів українсько-російських відносин дедалі активніше залучаються не тільки владні структури, а й широке коло експертів, представників громадськості, підприємці. Досягнуто домовленостей щодо відкриття додаткових консульських установ, взаємного захисту прав громадян. На порядку денному – спрощення процедури отримання громадянства й відмови від нього, перетину кордону жителями прикордонних районів. Домовлено про відкриття відділення торгово-економічних місій України в Росії та Росії в Україні - насамперед у регіонах, де існує взаємний торгово-економічний інтерес.

Локомотивом розвитку двосторонніх відносин є економічне співробітництво. Фінансово-економічні показники свідчать, що у 2005 р. загальний товарообіг між Україною та РФ мав тенденцію до сталого зростання (понад 14%). При цьому значними темпами зростав експорт, внаслідок чого скорочувалося негативне сальдо торговельного балансу. Важливо і те, що близько чверті українського експорту до Росії складають товари з високим ступенем переробки.

Роль Росії як одного з головних партнерів на сьогодні і на майбутнє визначається постачанням стратегічно важливих для економіки України товарів, насамперед енергоносіїв, частка яких становить близько 60% від всього імпорту з РФ. Водночас Україна прагне брати активну участь у транспортуванні каспійських вуглеводнів до Західної Європи, активно розробляти поклади нафти і газу у Росії, Туркменістані, Казахстані та Узбекистані, спільно з цими країнами будувати нові артерії енергопостачання. Складний процес погодження проблемних питань в енергетичній сфері врешті-решт має вивести нас на формування стабільної та справедливої системи відносин в інтересах не тільки наших країн, а й європейської спільноти в цілому.

Наші відносини мають величезний потенціал. Йдеться не лише про збільшення обсягів товарообігу, а й про інвестиції, співробітництво у банківській сфері, створення спільних вертикально інтегрованих компаній та фінансово-промислових груп. Ми об’єктивно зацікавлені у тому, аби були створені цивілізовані умови і рівні правила гри для всіх бізнесменів, які працюють в Україні, створені й закріплені належні умови для рівноправної ринкової конкуренції.

Значні перспективи співробітництва відкриваються в аерокосмічній сфері. Зокрема тільки програма експлуатації космічного ракетного комплексу "Дніпро", створеного на базі найпотужніших у світі міжконтинентальних балістичних ракет PC-20 (SS-18), що підлягають ліквідації, дає можливість здійснити запуск понад 150 ракетоносіїв. Це наочний приклад успішного міжнародного співробітництва України і Росії із залученням Казахстану, Японії та інших країн.

Проте, незважаючи на плідну співпрацю у багатьох реальних секторів економіки, є низка обставин, що значно ускладнює подальший розвиток наших відносин. Так званий “газовий конфлікт” кінця 2005 року засвідчив, що ВАТ “Газпром” готовий жорстко відстоювати не лише економічні, а й політичні інтереси Росії в тому вигляді, як їх формулює російське керівництво. Це вимагає від України цілісної (можливо, асиметричної) системи захисту національних інтересів, яка б передбачала мобілізацію всіх наявних ресурсів (як економічних, так і політичних), широкого бачення інтересів різних партнерів, передусім європейських, активного залучення світової спільноти до вирішення конфліктних питань.

Загострюється проблема різного сприйняття кожною із країн характеру та контурів відносин у рамках Співдружності Незалежних Держав. Розбіжності стратегічних орієнтирів України та РФ існують, але вони не є нездоланною перешкодою для співробітництва. Українській стороні необхідно всіма способами намагатися донести до Росії чітке послання: провідний вектор української зовнішньої політики – європейська та євроатлантична інтеграція - не спрямований проти РФ.

Пасивна позиція попередніх українських урядів, їхні спроби всіляко уникати предметного діалогу з найактуальніших питань з російською стороною призвела до нагромадження нерозв’язаних проблем, здатних призвести до серйозних економічних та політичних втрат.

Певним “тягарем минулого” у наших відносинах є розбіжності щодо Угоди 1994 р. про так званий “нульовий варіант”, пов’язаний із застереженнями Верховної Ради України щодо умов її ратифікації. Російська Федерація так і не надала Україні інформацію про активи колишнього СРСР, у т.ч. й за кордоном.

У торговельно-економічній сфері також спостерігається низка негативних тенденцій, зокрема:

- переорієнтація значної частини російського ринку на продукцію країн „далекого зарубіжжя” за одночасного зниження питомої ваги країн СНД у загальному товарообігу;

- втрата українськими експортерами певних секторів російського ринку внаслідок застосування російською стороною спеціальних та антидемпінгових розслідувань стосовно українських товарів;

- підвищення цін на товари (послуги, роботи), перешкоди їхньому вільному переміщенню та поширення “тіньових” схем у торгівлі через розбіжності у порядку митного (тарифного і нетарифного) регулювання, встановлення транзитних тарифів і режимів, місцевих податків і портових зборів.

За таких умов для формування ефективних економічних взаємин Україні й Росії необхідно: активізувати роботу щодо гармонізації митного законодавства; створити механізми заохочення взаємного товарообігу й інвестицій; скоригувати Міждержавну програму економічного співробітництва на період до 2007 р., зосередившись на першочерговому виконанні великих спільних перспективних проектів.

Потрібні реальні дієві проекти, які можна було б реалізовувати на рівні областей чи профільних відомств. Тому практичний аспект економічних відносин двох країн доцільно змістити на регіональний рівень, насамперед у контексті розвитку прикордонного співробітництва.

Ліквідації дисбалансу в українсько-російських економічних відносинах має слугувати ^ Зона вільної торгівлі (ЗВТ) як між нашими країнами, так і у форматах СНД та ЄЕП. Україна братиме участь у підготовці міжнародно-правових документів, що формують правову базу ЄЕП, керуючись при цьому принципом різнорівневої та різношвидкісної інтеграції з урахуванням норм та стандартів СОТ та ЄС. Наміри прискорення економічного розвитку у рамках ЄЕП відповідають інтересам України та її партнерів. При цьому ЗВТ в рамках ЄЕП є тією крайньою межею участі України у цій організації, яку вона не вважає за доцільне переходити.

Діалог з Російською Федерацією в рамках СНД можливий у разі, якщо Співдружність буде трансформовано в ефективний механізм взаємовигідного торгово-економічного співробітництва, що спирається на функціонування зони вільної торгівлі. Завершення формування Зони вільної торгівлі країн СНД здатне поліпшити умови збуту української продукції на ринках цих країн внаслідок скасування існуючих обмежень у торгівлі і сприятиме збереженню традиційних ринків збуту продукції українського виробництва. В іншому разі інтерес до участі в діяльності СНД об’єктивно зменшуватиметься.

На особливу увагу заслуговує питання можливих негативних наслідків для українсько-російських економічних зв’язків вступу країн до СОТ. Україна і Росія свідомі того, що такий вступ вигідний стратегічно (хоча і складний тактично), оскільки привнесе чіткі правила у торгівлю, дисциплінує суб’єкти економічної діяльності, покладе край грі з імпортними квотами, запровадженню технічних бар’єрів, надмірних ставок мита на окремі групи товарів тощо. Але є побоювання, що Росія, увійшовши до СОТ раніше, ніж наша країна, може гальмувати вступ України до цієї організації і навпаки. Щоб уникнути взаємних підозр, необхідно сідати за стіл переговорів і домовлятися, оперуючи не емоціями, а виключно раціональними аргументами.

Одне з актуальних проблемних питань політичної сфери українсько-російських відносинах – облаштування спільного кордону. Згідно з Договором між Україною й Росією про державний кордон на географічних картах делімітовано майже 2 тисячі кілометрів сухопутного кордону, що потребує демаркації. Це необхідно робити для того, щоб дієво і цивілізовано боротися з контрабандою, транзитом наркотиків та зброї, нелегальною міграцією. Україна невпинно рухається шляхом повноцінного облаштування кордонів за загально прийнятними світовими стандартами.

Тривають важкі переговори щодо державного кордону в Азовському морі й Керченській протоці. Українська сторона у цьому питанні неухильно дотримується положень Договору про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки, відповідно до якого українським і російським суднам забезпечується у цій акваторії повна свобода судноплавства. На даному етапі зусилля української сторони спрямовані на виведення переговорного процесу у площину узгодження лінії кордону в Азовському морі з метою підписання найближчим часом відповідного договору, а також на подальшу підготовку проекту Договору про українсько-російський державний кордон у Чорному морі.

Є розбіжності у підходах сторін щодо тимчасового перебування та функціонування ^ Чорноморського флоту РФ на території України, зокрема стосовно реалізації вже укладених угод та підготовки додаткових угод. Як наслідок, гальмується вирішення проблем, пов’язаних з передачею Україні об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства. Мають місце порушення з боку ЧФ РФ природоохоронного законодавства України. Орендні відносини та фінансування соціально-економічного розвитку населених пунктів, в яких дислокуються російські підрозділи, у неналежному стані тощо. Є чимало проблем, пов'язаних з відсутністю чи недосконалістю правової бази щодо окремих аспектів перебування ЧФ РФ або з довільним трактуванням окремих положень укладених угод. Українська сторона має запропонувати ініціативи з удосконалення договірно-правової присутності Росії в Севастополі, щоб усунути підґрунтя різноманітних спекуляцій.

Успіх українсько-російських відносин у короткостроковій перспективі залежатиме від того, наскільки швидко вдасться вибудувати нову систему стосунків, що базуватиметься на довірі, транспарентності й відкритості діалогу на всіх рівнях, заохочуватиме регіональне співробітництво на основі спільності інтересів, має гарантувати взаємну відповідальність за прийняті рішення. Новий діалог України і Росії дасть змогу позбутися негативів непрозорої політики, що раніше супроводжували українсько-російські відносини.

Дата добавления: 2014-11-09