Вчення про історію

Вчення про спасіння.

Вчення про людину.

Вчення про Бога

Аврелій Авґустин

Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав представник західної патристики Августин Блаженний, єпископ Гіппонійський (північ Африки) (354—430). У його численних творах знайшли вираз усі найважливіші проблеми християнського світобачення, але, крім того, у цілій низці своїх ідей та міркувань Августин виступив сміливим новатором.

Він розглядав Бога як абсолют, як сукупність усіх можливих досконалостей. Як духовна сутність, що має названі атрибути, Бог є справжнє, вічне та завершене Буття. Саме завдяки тому існують як світ загалом, так і всі окремі речі. Бог творить світ із нічого, бо його могутність необмежена, і це творення триває вічно саме тому, що можливості Бога у творенні невичерпні. Тому світ змінюється, нове приходить і замінює те, що було. Світ перебуває у повній залежності від Бога, але Бог аж ніяк від світу не залежить; його буття ніщо не порушує і не ушкоджує. У цьому сенсі Бог завжди є принципово трансцендентним, і на нього не можна переносити якості та властивості цього світу. Саме ці характеристики Бога дають змогу зрозуміти його як гаранта безсмертя та спасіння людства.

Особливо уважно розглядає Августин усе те, що пов'язане з людиною, висуваючи в людині на перший план людську свідомість. Тут Августин вважає основним наявність " внутрішньої людини " (або душі), до якої входять:

- пам'ять (без того не може бути єдності особи),

- воля (що пов'язана з первинними мотивами дії)

- розуміння.

Воля спрямовується не розумінням, а вірою: "вірю для того, щоб розуміти". Надавши увагу "внутрішній людині", Августин чи не вперше переконливо продемонстрував вихідне значення для людини переживань, духовних рухів та подій; свою власну духовну історію він виклав у славнозвісній " Сповіді ", започаткувавши цим новий літературний жанр.

Маючи подвійну природу, людина перебуває у центрі світу. Перед нею вибір між рухом догори, до Бога, і до чуттєвості, до Нічого. Людина у процесі гріхопадіння обрала другий шлях і стала причиною появи зла у світі. Врятувати ж себе власним зусиллям людина неспроможна; тут провідну роль відіграє божественна підтримка — благодать. Бог від самого початку чітко визначив, хто з людей буде праведний, хто — грішний. Але люди про це не знають і діють (і повинні діяти) так, ніби вони самі вирішують усе у своїй долі. Так в Августина поєднується божественне попереднє визначення долі людини та її свобода волі.

Августин також уперше почав трактувати історію в аспекті її цільового спрямування; зокрема історію філософії він розглядав як єдиний спрямований рух до істини християнського об'явлення. Досліджуючи історію як цілеспрямований процес, у трактаті " Про град Божий ", що був написаний під впливом вражень від підкорення Рима ордами Аларіха у 410 p., Августин визнає існування двох видів людської спільноти: "Град земний", тобто державність, яка заснована на "самозакоханості, доведеній до презирства Бога", і "Град Божий" — духовна спільність, основана на "любові до Бога, доведеній до презирства до самого себе".

Значення ідейної спадщини Авґустина надзвичайне: його погляди, твердження сучасники приймали як плідні та авторитетні, а погляди на Бога, світ, людську природу, людську душу та свободу волі донині є предметом вивчення та обговорення.

Дата добавления: 2014-11-09