Суспільний продукт і його форми

Суспільний продукт (або сукупний суспільний продукт) є результатом суспільного виробництва.

Суспільний продукт (СП) розглядається з двох сторін: натурально-речової і вартісної (цінова). З вартісної сторони суспільний продукт являє собою виражений у ринкових цінах обсяг всіх товарів і послуг, створених за один рік. СП перебуває в постійному русі, проходячи чотири рази суспільного відтворення, від його виробництва до споживання.

В Радянському Союзі СП розраховувався як результат функціонування матеріального виробництва. Сфера послуг у створенні СП враховувалася частково, до уваги приймалось те, що було пов`язано продовженням процесу виробництва у сфері обігу(це пакування, фасування, використання виробничого транспорту та ін.). Такий розрахунок СП базувався на концепції представників класичної школи політекономії А.Сміта і Д.Рікардо, а також на теорії трудової вартості К.Маркса, які розглядали створення національного продукту країни у процесі суспільного відтворення лише у сфері матеріального виробництва.

Суспільне виробництво передбачає відтворення СП у натурально-речовій і вартісній формах. Цим визначається необхідність відшкодування спожитих у процесі виробництва засобів виробництва як в натурально-речовій, так і в вартісній формах. В зв`язку з цим велике значення має структура СП.

Відповідно до натурально-речової форми та функціонального призначення відповідних благ СП поділяється на засоби виробництва та предмети споживання. За таких умов суспільне виробництво поділяється на два підрозділи: 1 - виробництво засобів виробництва; 2 - виробництво предметів споживання. У промисловості, як ведучої ланки суспільного виробництва відокремлюють групу „А” (виробництво засобів виробництва) та групу „Б” (виробництво предметів споживання).

Розглянемо як відбувається обмін продукцією між 1 і 2 підрозділами суспільного виробництва, щоб здійснилось відтворення у натурально-речовій формі. Продукція 1 підрозділу не може бути в ньому об`єктом споживання. Однак її створюється більше, ніж потрібно для виробничого споживання у 1 підрозділі. Більша частина засобів виробництва залишається в 1 підрозділі. Друга частина засобів виробництва спрямовується у 2 підрозділі для обміну на предмети споживання.

Подібно до цього вся продукція 2 підрозділу не може повністю використовуватися для виробничого споживання в ньому, але її створюється більше, ніж потрібно для особистого споживання в цьому підрозділі. Тому певну її частину спрямовують у 1 підрозділ для обміну на засоби виробництва для 2 підрозділу, де потреба в яких визначається необхідністю поновлення використаних засобів виробництва.

Вартісна структура суспільного продукту визначається формулою К.Маркса, за якою вартість всієї товарної маси в економіці (тобто СП), як і окремого товару виглядає однаково і складається з двох частин:

c+(v+m), (12.1)

де: с - вартість матеріальних затрат,

(v+m) - новостворена вартість.

В ній v - необхідний продукт, що використовується для відтворення робочої сили, а m - додатковий продукт, який іде на розширення виробництва та задоволення суспільних потреб.

Отже, вартість суспільного продукту дорівнює сумі створених вартості в 1 і 2 підрозділах:

СП=I(c+v+m)+II(c+v+m) (12.2)

Для постійного здійснення процесу розширеного суспільного відтворення кожен елемент його натурально-речового складу має відновитися і реалізуватися. Для цього з урахуванням якісних змін у розвитку засобів виробництва, робочої сили, охорони навколишнього середовища та ін. Необхідна наявність додаткових засобів виробництва. Тобто для розширеного відтворення СП повинні бути додаткові виробництва в 1 підрозділі, які і зададуть рух оновлення як в 1, так і в 2 підрозділам:

I(c+v+m)>Ic+Iic (12.3)

Звідси формується головна умова розширеного відтворення суспільного продукту:

I(v+m)>IIc (12.4)

Новостворена вартість в 1 і 2 підрозділах повинна бути більше вартості продукції 2 підрозділа:

I(v+m)+II(v+m)>II(c+v+m) (12.5)

Органічною складовою суспільного продукту є новостворена вартість або національний дохід. Він дорівнює річної вартості СП за врахуванням вартості засобів виробництва (С), використанних у виробничому процесі. Згадно Марксової методології національний дохід створюється в галузях матеріального виробництва.

Національний дохід розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фонд споживання (необхідний продукт).

Національний дохід - це сума грошових доходів усіх верств населення. Формування доходів населення можна виразити такими формулами:

Дн = Дт+Дпр+Дм (12.6)

Дв =Дн+Т (12.7)

Дч = Е (П+Оп) (12.8)

де: Дн - доходи населення;

Дт - дохід від трудової діяльності;

Дпр - дохід від підприємницької діяльності;

Дм - дохід від власності (рента, процент, дивіденди);

Дв - валові доходи;

Т - трансфертні виплати із державного і місцевого бюджету;

Дч - чистий дохід;

П - податки;

Оп - інші обов`язкові платежі.

Для соціально-економічного розвитку суспільства велике значення мають обсяги суспільного продукту,насамперед національного доходу. До їх обчислення існують два підходи. За першим, який базується на марксистській теорії, Сп є результатом матеріального виробництва. Невиробничі послуги не включаються у вартість суспільного продукту.

Згідно з цією теорією в Радянському Союзі була розроблена „Система балансу народного господарства”. Він розкривав механізм централізованного планування економіки і системи розподілу ресурсів у країні. Система балансу мала ряд істотних обмежень при аналізі суспільного відтворення:

- недооцінка ролі та особливостей нематеріальної сфери в суспільному відтворенні;

- наявність подвійного рахунка(коли вартість проміжного продукту враховується в СП кілька разів);

- неврахування впливу на процес відтворення таких видів діяльності, як фінансово-кредитна, рух потоків, доходів тощо.

Другий підхід обчислювання обсягів суспільного продукту базується на методології системи національних рахунків, яка рекомендується ООН і зараз прийнята в більшості країнах світу. Її зміст і принципи функціонування розглянемо нижче.

Дата добавления: 2014-11-16