Система національних рахунків та її макроекономічні показники

Система національних рахунків (СНР)- це сукупність показників розвитку господарства країни на макроекономічному рівні. СНР охоплює всі економічні операції та ресурси, якими володіє країна.

Система національних рахунків засновується на бухгалтерському принципі подвійного запису і представляє собою систему балансових таблиць, які відображають в агрегованому вигляді рух потоків товарів і доходів між основними учасниками суспільного виробництва, процес накопичення в масштабах держави рівень національного багатства.

Побудова системи національних рахунків має такі відмінності:

- вважається продуктивною будь-яка праця, що приносить дохід, тобто в межах СНР враховується валовий продукт країни, що створюється як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг. Не враховується лише діяльність, що заборонена законом.

- економіка розглядається, як складний механізм взаємозв`язаних грошових і товарних потоків, представлених доходами та видатками країни. Доходи одних суб`єктів господарювання перетворюються на витрати інших.

Система національних рахунків відображає статистичну модель ринкової економіки, яка дає можливість цінити її ефективність.

СНР з точки зору формалізованної системи представляє собою певний спосіб упорядкування інформації про економічні операції-елементарні акти господарської діяльності. Операцієй в СНР зветься переміщення, створення або порушення благ, послуг, прав. Всі економічні операції класифікуються за цельовим спрямуванням, об`єктам, видам оцінки та іншим критеріям. Номенклатура операцій включає:

- операції з товарами і послугами;

- операції розподілу;

- фінансові операції.

Операції з товарами і послугами характеризуються їх походженням(вироблені в самій країні або завезені за імпортом) і використанням(проміжне або кінцеве споживання, експорт, інвестиції) в продовж певного періоду. Операції розподілу діляться на два види:розподіл доходу і передача капіталу.

Фінансові операції відображають зміни активів і пасивів, потоки дебіторської і кредиторської заборгованності і пов`язані з рухом наявних грошей, різних видів кредита та іноземної валюти.

Економічні операції здійснюють господарські одиниці(економічні суб`єкти, агенти). В якості базової одиниці обліку в СНР використовується поняття інституційна одиниця. Вона веде повний набір бухгалтерської звітності і виступає юридичним місцем.

Національна економіка в цілому виступає як сукупність всіх інституційних одиниць-резидентів. Різні сторони економічної діяльності інституційних одиниць представлені у вигляді інституційних секторів.

В системі національних рахунків виділяють п`ять внутрішніх секторів і один зовнішній:

- нефінансові підприємства, які виконують функцію виробництва матеріальних благ та послуг нефінансового характеру для продажу за цінами, які покривають витрати виробництва і дають прибуток;

- сектор домашніх господарств, який охоплює споживачів та невеликий індивідуальний та родинний бізнес;

- сектор державних установ, до якого належать органи управління централізованного і місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації. Вони виконують функції виробництва нетоварних послуг, а також перерозподіл національного доходу;

- сектор фінансових установ охоплює інституційні одиниці, які здійснюють фінансові операції(банки, страхові компанії, та ін.);

- сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, для забезпечення їх політичних, релігійних та інших інтересів, а також надання соціально-культурних послуг;

- зовнішній сектор, до якого відноситься інституційні одиниці-резиденти, які працюють за межами території країни.

Національні рахунки створюються для кожного сектору і за змістом поділяються на два типи: рахунки потоків, де реєструються підсумки угод економічних агентів, та рахунки майна, предоставляючі собою баланси.

Отже, застосування системи національних рахунків-це інформаційне забезпечення системного аналізу процесу створення та використання різних форм суспільного продукту. Система національних рахунків корисна тим, що дає можливість порівнювати економічні показники різних країн з метою прийняття господарських рішень на міжнародному та національному рівнях.

В Україні національні рахунки розробляються Державною службою статистики згідно з стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 році.

Основними показниками системи національних рахунків є: валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД).

Валовий внутрішній продукт є підсумковим показником, що відображає сукупну ринкову вартість кінцевої продукції, виробленої протягом певного часу(як правило за рік).

ВВП- це сума валових доданих вартостей видів економічної діяльності і податків на продукти. Сума валових доданих вартостей свідчить про виключення подвійного рахунку ВВП, тобто, не враховується вартість продукції проміжнього споживання.

В табл. 12.1 наведена динаміка показника ВВП в Україні за 2005 – 2011 рр.

Таблиця 12.1

Динаміка ВВП України за період 2005 - 2011 рр. *

Рік	Номінальний ВВП в фактичних цінах (в млн. грн.)	Номінальний ВВП на душу населення (в грн.)
		9406,7
		11665,6
		15542,1
		20545,7
		19871,4
		23648,0
		28851,5

* складено за даними Державної служби статистики за 2012 р. (http://www.ukrstat.gov.ua/)

Кінцевий продукт - це товари і послуги для кінцевого використання, а не для продажу. Проміжний продукт - товари і послуги, що проходять подальшу переробку, або перепродаються кілька разів, перш ніж потрапити до кінцевого споживача.

Виключення проміжньої продукції дає змогу уникнути подвійного рахунку, який спотворює реальну величину виробленого ВВП.

Валовий внутрішній продукт розраховується за допомогою трьох методів:

- виробничого методу;

- методу кінцевого використання(за видатками);

- розподільного методу(за доходами).

За виробничим методом валова додана вартість(ВДВ) розраховується як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням. Випуск- це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць-резидентів у заданному періоді. Валова додана вартість містить у собі первинні доходи, що створюються учасництвом і розподіляються між ними.

Розрахунок ВВП буде таким:

ВВП=ВДВ+(ПП-С), ( 12.9 )

де: ВДВ – валова додана вартість

ПП - податки на продукти;

С - субсидії на продукти.

За методом кінцевого використання ВВП обчислюється як сума витрат на купівлю всього обсягу виробленої продукції секторами економіки. Цей метод дає змогу врахувати видатки всіх інституційних секторів: домашніх господарств, бізнесу, держави і закордонних споживачів.

ВВП обчислюється за формулою:

ВВП=С+І-G+NX, ( 12.10 )

де: С - споживчі видатки населення;

І - валові внутрішні інвестиції приватного сектору економіки;

G - державні закупівлі товарів і послуг;

NX - чистий експорт.

Розрахування за допомогою розподільного методу дає можливість визначити у вигляді чого домашні господарства і власники економічних ресурсів одержують ВВП, створений за рік у формі первинних доходів. До них належать: заробітна плата найманих працівників з нарахуваннями на соціальне страхування (ЗП); дохід власників некорпоративного підприємства у вигляді змішаного доходу (ЗД); прибуток корпоративного бізнесу (КП), що включає амортизацію та корпоративний прибуток; чисті податки на виробництво та імпорт як чистий доход держави (ЧДД).

Звідси ВВП обчислити за формулою:

ВВП=ЗП+ЗД+КП+ЧДД ( 12.11 )

Показник «чистий внутрішній продукт» порівняно з ВВП не враховує амортизійні відрахування (А), тобто:

ЧВП=ВВП-А ( 12.12 )

ЧВП характеризує величину, яку виробництво реально внесло в національний добробут країни. Амортизаційні відрахування, що нагромаджуються у спеціальних фондах, добробуту суспільства не підвищують.

Суттєвий вплив на визначення обсягів ВВП має рівень ринкових цін. Їх зростання пов`язане з інфляцією. У зв`язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Дата добавления: 2014-11-16