Наслідки для країн еміграції

Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів.

Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.

Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу.

Враховуючи всі зазначені вище економічні і соціальні наслідки міжнародної трудової міграції, держава не може не втручатись у цю сферу міжнародних економічних відносин. Особливо це стосується країн, що приймають мігрантів, які під тиском громадської думки змушені здійснювати державну політику регулювання міграції.

Механізм регулювання міграційних процесів в Україні доречно формувати як єдність таких трьох складових: державне регулювання, ринкове саморегулювання і громадянське регулювання (рис. 16.1).

Найважливішою формою регулювання міграції з боку держави є встановлення кількісних квот на в'їзд мігрантів до країни. Цими квотами визначається кількість іммігрантів не тільки для країни в цілому, але і для окремих регіонів, галузей і, навіть, великих фірм. Завдання подібних квот — забезпечення поступовості приливу в країну мігрантів, контрольованість цього процесу, усунення негативних зовнішніх ефектів від порушення правил міграції.

У межах затвердженої квоти країни, що приймають, діють вибірково у підборі іммігрантів. Пріоритет, як правило, мають мігранти, які володіють значним фінансовим і людським капіталом. Вони потенційно є важливим джерелом економічного зростання країн, що приймають цих мігрантів. Тому працівники нових і перспективних галузей, виключних професій, відомі вчені, творчі працівники, актори і співаки зі світовим ім'ям не мають проблем з отриманням дозволу на проживання в країнах імміграції. Що ж до некваліфікованих працівників, то в багатьох розвинених країною їх без особливих складнощів за мінімальну платню приймають для виконання важких, непрестижних і шкідливих робіт, від яких відмовляються представники корінної національності. Заборонено в'їзд для осіб з кримінальним минулим, членів екстремістських і терористичних організацій. Мають певні ускладнення щодо в'їзду хворі та психічно нездорові люди.

Квотування іммігрантів, як правило, узгоджується з контролем за термінами перебування мігрантів у країні імміграції. В країнах ЄС все більшого поширення набуває залучення іноземної робочої на певний термін з подальшим поверненням мігрантів на батьківщину. Це забезпечує безперервну ротацію кадрів. Така форма організації міграції робочої сили між країнами досить ефективна, дає змогу направляти її туди, де в ній є потреба. Вигоди від цього отримуються за рахунок мінімізації заробітної плати та витрат на розвиток соціальне-побутової інфраструктури.

Країни, що приймають мігрантів, у деяких випадках реалізують програми з стимулювання рееміграції, які передбачають надання допомоги країнам масової еміграції. Рееміграція вигідна всім країнам — учасницям цього процесу. Країна імміграції іде на подібні витрати, оскільки це дає змогу їй позбавитись від небажаних елементів, особливо тих, які збурюють соціально-економічну ситуацію. У свою чергу, в рееміграції зацікавлена і країна еміграції, оскільки повертаючись на батьківщину, реемігранти збільшують її людський, а часто — і фінансовий капітал.

Рис. 16.1. Регулювання міграції робочої сили в Україні

Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснюється також і міждержавними органами спеціального призначення. Одним з таких органів є Міжнародна організація праці (МОП). Вона створена у рамках ООН і її членами є більше 150 країн, у тому числі й Україна. Метою її діяльності є, по-перше, сприяння утвердженню соціальної справедливості для трудящих та реалізації програм із забезпечення кращих умов праці і життя; по-друге, встановлення міжнародних трудових стандартів та принципів як основи для національних програм і національної політики з забезпеченням захисту прав трудящих; по-третє, здійснення професійної підготовки й навчання робочої сили відповідно до сучасних вимог; по-четверте, прийняття конвенцій та рекомендацій щодо свободи створення асоціацій, забезпечення достатнього рівня заробітної плати, соціального страхування, оплачуваних відпусток, охорони праці, обмеженого робочого дня. З часу заснування МОП було схвалено понад 300 конвенцій і рекомендацій. Саме МОП контролює їх виконання, розслідує скарги про утиски професійних прав. При цьому важливим є те, що в органах МОП на принципах паритету рівності представлені трудящі і підприємці, тобто проблеми вирішуються демократичним шляхом.

Місце України в міжнародній міграції робочої сили визначається рівнем її економічного розвитку, що є нижчим порівняно із західними країнами, країнами Центральної Європи, Росією, але вищим, ніж у деяких країн Східної Європи (Молдова, Румунія, Болгарія) та Азії (Таджикистан, В'єтнам та ін.). Це зумовлює наявність в Україні і трудової еміграції, і трудової імміграції. Прагнення підвищити життєвий рівень, отримати вищу заробітну плату є фактором активізації еміграції. Основними країнами в'їзду для українських емігрантів стали Росія, Ізраїль, США, Німеччина, Білорусь, Чехія. Певна кількість емігрантів виїхала до Казахстану, Канади, Туреччини, Польщі, Вірменії, Австралії. Основу емігрантських потоків становлять два діаметрально протилежні сегменти ринку праці: з одного боку, висококваліфікована робоча сила, зацікавлена у більш повній реалізації та вищій оплаті; з іншого — низькокваліфікована робоча сила, для якої еміграція є альтернативою безробіттю.

Залучення українських працівників до роботи за кордоном може мати й специфічні причини, наприклад, пов'язані з розривом традиційних господарських зв'язків на території СНД. Так, протягом тривалого часу кадри для підприємств нафтогазової та нафтовидобувної промисловості північної Росії комплектувалися за рахунок залучення працівників з України. Необхідність збереження колективів підприємств, що вже склалися, стала фактором еміграції в Росію частини цих працівників.

Інтенсивність міграційних процесів залежить від природно-географічних, демографічних, етнічних та соціально-психологічних факторів. Для перших років існування України як самостійної держави характерна інтенсивна імміграція етнічних українців з країн близького зарубіжжя, У наступні роки більш вираженою стала етнічна еміграція до Росії, Ізраїлю, Німеччини.

Імміграційні потоки в Україну стосуються переважно трьох міграційних регіонів:

1) Донбас, до якого іммігрували, головним чином, біженці із зон бойових дій — Нагірного Карабаху, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Чечні;

2) Південь України, куди переселились мігранти з Придністров'я, Таджикистану, Киргизстану, Казахстану;

3) Крим став мігрантоприймаючим регіоном для депортованих кримських татар, болгар, греків, німців.

Зовнішні мігранти в Україні складають за різними ознаками п'ять таких груп: репатріанти; особи, депортовані за національною ознакою; мігранти із/до ближнього зарубіжжя; мігранти із/до далекого зарубіжжя; нелегальні (часто транзитні) мігранти.

До 1995 р. сальдо зовнішньої міграції України мало пози­тивний характер. З 1995 р. по теперішній час воно має стійке від'ємне значення.

Наслідки міграційних процесів неоднозначні. З точки зору стратегічних національних інтересів України інтелектуальна еміграція з України має негативні наслідки, але можливість самореалізації висококваліфікованих фахівців навіть за кордоном якоюсь мірою підтримує престиж української науки у світі. Повернення інтелектуальних емігрантів за певних умов в Україну має дати поштовх вітчизняним дослідженням теоретичного і прикладного характеру, як це, наприклад, відбувається зараз в Індії.

Експорт робочої сили певною мірою зумовив притік іноземної валюти в Україну, зменшив тиск надлишкових трудових ресурсів на національний ринок праці.

Реалії регулювання міграційних процесів в Україні свідчать про необхідність ефективного законодавства в цій галузі, відсутність самостійної міграційної служби, а також недостатність ресурсів для вирішення наявних міграційних проблем.

Дата добавления: 2014-11-16