Міжнародні валютно-фінансові відносини

Інтернаціоналізація економіки, розвиток зовнішньої торгівлі та вивозу капіталу сприяють розширенню валютних відносин між країнами. Міжнародні валютно-фінансові відносини представляють сукупність відносин, пов’язаних із функціонуванням грошей як світових грошей. Гроші, як світові гроші, обслуговують зовнішню торгівлю товарами та послугами, міграцію капіталів, перевід прибутків у інвестиції, надання позик, науково-технічний обмін, державні та приватні грошові перекази тощо.

Слово "валюта"походить від італійського valuta, що буквально означає — ціна, вартість. Валюта — готівкова частина грошової маси, яка циркулює з рук у руки у формі грошових банкнот і монет.

Валютна система в цілому є сукупністю способів, інструментів та інституцій за допомогою яких формуються і використовуються валютні ресурси. Кожен національний ринок має власну національну валютну систему.

Національна валютна система є частиною грошової системи країни, в рамках якої здійснюється міжнародний платіжний обіг. Елементами національної валютної системи е:національна валютна одиниця,режим валютного курсу,умови конвертованості валют,система валютного ринку і ринку золота,порядок міжнародних розрахунків країни,склад і система управління золотовалютними резервами країни,статус національних закладів що регулюють валютні відносини країни.

Національні валютні системи формуються на основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права, їх особливості визначаються умовами і рівнем розвитку економіки країни, її зовнішньоекономічними зв'язками, завданнями соціального розвитку. На базі національних валютних систем формується світова валютна система, хоча сьогодні про неї в її завершеному вигляді говорити ще передчасно. Більш точним є термін "міжнародна валютна система", який саме і відображає сучасний стан світової валютної системи.

Міжнародна валютна система — це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалась на основі розвитку міжнародних ринків товарів, факторів виробництва, фінансових інструментів, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік.Основними елементами міжнародної валютної системиє:основні міжнародні платіжні засоби (національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці тощо);механізми визначення та підтримки валютних курсів;порядок балансування міжнародних платежів;умови конвертованості валют;режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;статус міжнародних інституцій, що регулюють валютні відносини.

Формування світової валютної системи тісно пов'язане зі створенням і розвитком світового господарства. Міжнародна (або світова) валютна система пройшла певний шлях свого розвитку, чотири етапи, які представляють чотири міжнародні валютні системи. Класифікація цих систем базується на визначенні певного активу резервним, тобто таким, що використовується для регулювання дисбалансів у міжнародних платежах.

Перша система стихійно склалася наприкінці XІX ст. внаслідок промислової революції та розширення міжнародної торгівлі як система золотого стандарту (Паризька валютна система). Золотий стандарт — це валютна система, заснована на офіційному закріпленні країнами золотого вмісту в одиниці національної валюти та зобов'язанні центральних банків купувати і продавати національну валюту в обмін на золото.

Золотий стандарт має три основні правила.

1. Держава фіксує ціну золота, і як наслідок, вартість своєї грошової одиниці в золотому вираженні. Звідси, паритетна вартість золота — це встановлена державна ціна золота в національній валюті.

2. Держава підтримує конвертованість вітчизняної валюти в золото. По іншому, держава зобов'язана купувати і продавати валюту на першу вимогу. Будь-яка людина (в т. ч. іноземець) може прийти в Центральний банк і за невеликі комісійні обміняти банкноти або чеки, виписані на пред'явника, в банку на золото.

3. Держава дотримується політики золотого забезпечення або стопроцентного покриття, тобто в неї є запаси золота, які за вартістю не менші за сумарну вартість випущених в обіг грошей. Держава створює гроші, купуючи у населення золото і, навпаки, продаючи його, "знищує" їх. Скорочення запасів золота в Центральному банку веде до скорочення випущеної в обіг грошової маси один до одного. Різновидами цього стандарту виступали золотомонетний і золотозливковий.

Наприкінці XІX ст. у процесі формування монополістичного капіталізму золотий стандарт перестав відповідати масштабам світогосподарських зв’язків і він був поступово витіснений через неспроможність золота забезпечити значне розширення внутрішніх ринків, зменшення його надходження в золоті резерви та ін. Тому за угодою, укладеною на Генуезькій конференції (1922 р.), золотомонетний стандарт був замінений золотодевізним стандартом, за яким банкноти розмінювалися не на золото, а на девізи (банкноти країн, які обмінювалися на золото (фунт стерлінгів та американський долар; векселі, чеки)). Для функціонування цієї системи центральні банки країн створювали значні резерви іноземної валюти, яка розмінювалась на золото. Золотодевізний стандарт був перехідним до системи регульованих валютних курсів і, насамперед, до системи золотовалютного стандарту.

Золотодевізний стандарт — це міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара США, який у свою чергу був конвертований в золото за фіксованим курсом.

Офіційно цей стандарт проіснував до 1944 р., хоча реально він втратив силу раніше. У 1944 р. була введена Бреттон-Вудська валютна система, або золотодола-ровий стандарт. Це був різновид золотодевізного стандарту.

Головні елементи Бреттон-Вудської валютної системи такі:

— введення уніфікованої системи валютних курсів відповідно до встановлення паритету, тобто офіційно фіксованого курсу валюти до золота, іншої валюти, або валютного композиту;

— встановлення паритету до золота, або напряму через золотий вміст долара США, фіксований на 1 липня 1944 р. у розмірі 0,88571 г чистого золота за 1 дол. або 35 дол. за унцію;

— забезпечення конвертованості двох резервних валют долара і фунта стерлінгів в золото за офіційним курсом;

— підтримка ринкового валютного курсу всіх валют в межах 1 % відхилення в будь-який бік від паритету;

— отримання згоди МВФ на будь-яку зміну курсу, що перевищує 10 % відхилення від паритету.

Бреттон-Вудська валютна система лише тимчасово відповідала структурі економічних зв'язків, що склались у світі. Ще в 1972 р., коли стало очевидним, що система фіксованих паритетів більше не відповідає інтересам більшості країн, був створений комітет з реформи міжнародної валютної системи в складі 20 країн (так званий комітет двадцяти, пізніше перейменований у Тимчасовий комітет Ради управлінців МВФ). У 1976 р. в Кінгстоні (Ямайка) на черговій нараді МВФ були визначені основи нової Ямайської валютної системи. Основними рисами нової валютної системи стало те, що скасовувалась функція золота як міри вартості та основи обчислення валютних курсів. Золото стає звичайним товаром, який, проте, має особливі функції. Країни можуть використовувати будь-яку систему валютного курсу на вибір — фіксованого чи гнучкого. Скасована офіційна ціна золота, воно перестало бути офіційним засобом платежу між МВФ і його членами. МВФ отримав право здійснювати жорсткий контроль за змінами валютних курсів і угодами про їх встановлення. Створені спеціальні права позичання (SDR) як додатковий резервний актив у міжнародній валютній системі.

Відбувся перехід від системи регульованих валютних курсів до системи плаваючих валютних курсів, що встановлюються в залежності від попиту та пропозиції на валюту. Валютний курс являє собою співвідношення між валютами окремих країн.

Режими валютних курсів — це організація або правила і процедури визначення валютного курсу, його зміни, використання для здійснення розрахунків, налагодження постійних відносин між країнами, обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків.

Вибір режиму курсоутворення залежить від стану економічного розвитку, показників економіки, ступеня її відкритості, стану фінансових ринків, ступеня їх диверсифікованості, стану платіжного балансу, величини резервів іноземної валюти, ступеня залежності економіки від міжнародної торгівлі, стану грошової системи країни тощо. Існує декілька основних режимів валютного курсу.

Фіксований валютний курс -встановлюється урядом як постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну. Він більше підходить для невеликих відкритих економік, які значною мірою залежать від зовнішньої торгівлі. Може також використовуватись у випадку зіткнення країни з "внутрішніми номінальними шоками".

Плаваючий (гнучкий) валютний курс - формується під дією попиту та пропозиції. Уряд не втручається у його формування. Переваги фіксованого валютного курсу е недоліками гнучкого валютного курсу і навпаки.

Гнучкий валютний курс найбільш підходить для великих, відносно "закритих" економік з високодиверсифікованими структурами виробництва, з високорозвиненою економічною і фінансовою системами, а також для тих випадків, коли причиною економічних негараздів виступають так звані "зовнішні номінальні шоки" (наприклад, підвищення світових цін на імпорт).

Сучасні системи валютного курсу є різними сполученнями фіксованих та плаваючих курсів (тобто гібридними).

1. Коригований валютний курс — це курс, що автоматично змінюється залежно від зміни певного набору показників (наприклад, інфляції).

2. Керовано плаваючий валютний курс — курс, що встановлюється центральним банком, а не валютним ринком, але з частими його змінами (тобто адміністративно).

3. Прямий державний контроль усіх міжнародних трансакцій.

4. Контрольований валютний курс має цільове і призначення, і термін (наприклад, зниження курсу національної валюти для збільшення експорту національних товарів).

5. Прив'язка до іноземної валюти чи її кошика.

6. Повзуча прив'язка (щонедільна девальвація на певну передбачувану величину).

7. Валютний коридор (девальвація щодня в певних межах).

Важливу роль у функціонуванні світової валютно-фінансової системи відіграє конвертованість валют. Конвертованими називають валюти, котрі без всіляких обмежень обмінюються на інші національні грошові знаки, товари та послуги. З цього випливає, що рівень конвертованості національних валют прямо залежить від кількості таких обмежень. Відсутність валютних обмежень означає повну конвертованість національної валюти. Такий стан останньої можливий лише в тому разі, коли відсутність обмежень поширюється на всі зовнішньоекономічні операції, всіх юридичних і фізичних власників валюти. Наявність валютних обмежень для окремих суб’єктів підприємництва, щодо об’єктів і зон обіговості свідчить про те, що маємо частково конвертовану валюту.

Економічна наука виокремлює зовнішню та внутрішню конвертованість. Зовнішня конвертованість національної валюти передбачає повну свободу обміну зароблених у країні грошей для іноземців (нерезидентів). Внутрішня конвертованість означає, що свобода обміну національної валюти на іноземні поширюється на тих осіб, котрі мешкають у певній країні (резиденти), а до резидентів застосовуються певні обмеження. Українська гривня належить до частково конвертованих валют світу. Це зумовлено непослідовністю ринкових перетворень у країні, низькою конкурентоздатністю нашої економіки.

Ключовим поняттям міжнародної економіки є платіжний баланс, який систематизує і дозволяє аналізувати взаємовідносини країни із зовнішнім світом. Практично лише на основі вивчення платіжного балансу уряд у змозі зрозуміти макроекономічні проблеми, що стоять перед ним, не тільки з точки зору своїх суто національних інтересів, але і з точки зору численних зв’язків країни зі світовою економікою в цілому.

Платіжний баланс являє собою кількісне та якісне відображення масштабів структури та характеру взаємовідносин країни із зовнішнім світом. Він підсумовує і, отже, дає змогу аналізувати результати міжнародних економічних операцій між вітчизняними резидентами та резидентами інших країн світу.

Платіжний баланс — це статистичний систематизований запис усіх економічних угод чи зобов'язань між резидентами даної країни та резидентами інших країн світу, які здійснюються протягом певного періоду (року, кварталу, місяця). Резидент - будь-яка фізична чи юридична особа (незалежно від юридичного громадянства), яка перебуває у цій країні понад рік та має в ній центр свого економічного інтересу.

На максимально можливому рівні узагальнення платіжний баланс складається з двох частин: перша — потоки реальних ресурсів — експорту та імпорту товарів і послуг; друга — відповідні їм потоки фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання або платежем за продаж реальних ресурсів. Зрештою в платіжному балансі відображується стан національної економіки та її місце у системі світогосподарських зв’язків. Така інформація необхідна для вибору та формування грошової, податкової та валютної політики уряду.

Під валютною політикою розуміють сукупність економічних, правових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у галузі валютних відносин.

Через валютну політику держава впливає на ефективність та цілеспрямованість використання валютних засобів. Сфера дії валютної політики охоплює валютний ринок та ринок дорогоцінних металів і каменів.

Валютна політика є частиною зовнішньоекономічної політики і включає:валютну дисконтну політику, валютну девізну політику, валютне субсидування, диверсифікацію валютних резервів. Валютна дисконтна політика та валютна девізна політика є елементами поточної валютної політики держави.

Валютна дисконтна політика — це система економічних і організаційних заходів держави з використання облікової ставки процента для орієнтовного коректування валютного курсу, регулювання руху короткотермінових інвестицій та збалансування платіжних зобов'язань.

Реалізується вона через вплив на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію короткотермінових інвестицій. Таким чином досягається динамічна рівновага внутрішньої економіки в системі світогосподарських зв'язків. Залежно від того, який в країні встановлено режим — фіксованих чи плаваючих курсів — застосовується різний набір економічних важелів для відновлення порушеної рівноваги.

Якщо курс фіксований, потрібні зміни у внутрішній економіці з тим, щоб за існуючого валютного курсу ліквідувати зовнішній дисбаланс. Наприклад, якщо дефіцит балансу, необхідно за рахунок продажу валютних резервів скорочувати грошову масу, проводити жорстку грошово-кредитну політику доти, доки попит на національну валюту не відновиться.

Якщо курс плаваючий, можлива інша крайність. Валютний курс під впливом короткотермінових (спекулятивних) чинників може призвести до переоцінки макроекономічної незбалансованості економіки, що може спричинити небажані структурні зміни.

Сьогодні ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваючих валютних курсів.

Валютна девізна політика — це система регулювання валютного курсу купівлею та продажем валюти через валютну інтервенцію та валютні обмеження.

Одним з інструментів валютної політики офіційних органів є валютні інтервенції центрального банку з метою коригування динаміки валютного курсу. Валютні інтервенції — це форма впливу центрального банку країни на формування курсу національної валюти.

Полягає у здійсненні банком цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти (твердої) за національну. Для підвищення курсу власної грошової одиниці банк продає іноземну валюту, а для зниження курсу своєї валюти він скуповує тверду валюту в обмін на національну.

Інтервенції ефективні, якщо незбалансованість міжнародних розрахунків країни тимчасова, але у випадку глобальної незбалансованості вони не в змозі протистояти падінню або підвищенню валютного курсу.

Поряд з валютною інтервенцією валютна девізна політика здійснюється через валютне обмеження. Валютне обмеження — це система правових, організаційних та економічних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютами.

Довготривала валютна політика передбачає заходи зі зміни валютного механізму і стосується порядку валютних розрахунків, режиму валютних курсів і паритетів, використання золота і резервних валют, міжнародних платіжних засобів тощо.

Розвиток міжнародних економічних відносин обумовило появу міжнародних фінансово-кредитних організацій – це інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних відносин. Серед них найбільш суттєву роль відіграють такі з них, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

МВФ — міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює валютні відносини між державами-учасницями і надає їм кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів. Ця структура була створена на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. і має статус спеціалізованої установи ООН.

Основними функціями МВФ є:

- вироблення правил регулювання валютних курсів і контролю за їх виконанням;

- надання державам-членам кредитів для вирівнювання платіжних балансів, підтримки національних валют.

Капітал МВФ формується за рахунок внесків держав-членів відповідно до квот, величина котрих поставлена в залежність від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовому господарстві та міжнародній торгівлі.

Діяльність МВФ з часу його заснування мала певні пріоритети на окремих етапах свого існування. Так, з кінця 70-х рр. МВФ орієнтував свою діяльність на вирівнювання балансів країн, що розвиваються, а з початку 80-х рр. - на регулювання їх зовнішньої заборгованості. Надалі зростала роль цієї міжнародної структури як координатора та гаранта платоспроможності країн-боржників.

Надання кредитів МВФ країнам-учасницям пов’язується зі здійсненням певних змін у внутрішній та зовнішній політиці. Якщо країна відмовляється виконувати умови, запропоновані цією організацією, то їй перекривається доступ до ринку міжнародних кредитів.

Україна з 1992 р. є членом МВФ і періодично отримує фінансову підтримку від нього. Запозичені кошти використовувались для розв’язання поточних проблем соціально-економічного розвитку нашої держави.

Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин поряд з МВФ здійснює і інша організація, породжена Бреттон-Вудськими угодами - Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Разом зі своїми філіями - Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) та Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) - входить до структури Світового банку. До нього також належить Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку - міжнародна спеціалізована кредитно-фінансова установа, головна організація Світового банку. Він створений з метою сприяння країнам-учасницям у розвитку їх економіки через надання довготермінових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Основні напрями діяльності МБРР зводяться до створення сприятливих умов для інвестицій у виробництво, стимулювання міжнародних довготермінових капіталовкладень, сприяння реконструкції і розвитку економіки, конверсії військово-промислових комплексів і гарантування приватних зарубіжних інвестицій.

Співробітництво з цією організацією передбачає обов’язкове надання інформації про фінансовий стан країни-позичальника, об’єктів кредитування. Представники цього банку періодично обстежують стан використання наданих кредитів, виконання умов кредитування.

Україна співпрацює з МБРР шляхом отримання кредитів, що використовуються в таких галузях нашої економіки, як енергетика, вугільна промисловість, аграрно-промисловий сектор та для розвитку підприємництва. Позики цього банку використовувались Україною і для покриття дефіциту державного бюджету.

Серед тих міжнародних організацій, з якими співпрацює Україна, слід назвати і Європейський банк реконструкції та розвитку. Він створений у 1990 р. для надання фінансової допомоги країнам Центральної та Східної Європи для проведення ринкових перетворень, активного інтегрування їх економік у міжнародні господарські зв’язки. Засновниками цього банку є42 країни і дві міжнародні організації (країни ЄС, Комісія ЄС та Європейський інвестиційний банк).

На відміну від МВФ ця організація надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку національної економіки. Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР на має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, кошти міжнародних організацій.

Кошти, які отримала Україна від ЄБРР, використовувалися для реалізації проектів соціально-економічного розвитку нашої держави, розвитку телекомунікації тощо.

Дата добавления: 2014-11-16