Характеристика основних видів і типів підприємницької діяльності

Залежно від змісту підприємницької діяльності виділяють види підприємницької діяльності, характеристика яких наведена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Характеристика основних видів підприємництва

Розглянемо більш детально види підприємництва, наведені на попередньому рисунку.

Виробниче підприємництво найбільш складне. Основною сферою дій виробничого підприємництва є виробни­чі підприємства та установи.

До виробничого підприємництва належать діяльність із безпосереднього здійснення підприємцем виробництва продукції, товарів, послуг, робіт, інформації, духовних цінностей для наступної реалізації споживачам (покупцям). При цьому функція виробництва стає для підприємця основною, визначальною, тоді як інші, супровідні функції (збут продукції тощо), є другорядними і тільки доповнюють основну.

Для ведення виробництва підприємець має використовувати фактори виробництва – робочу силу, засоби виробництва, інформацію. Частково вони можуть належати самому підприємцю, ті, яких бракує, він повинен придбати до початку або в самому процесі виробництва.

Крім того, підприємцю потрібні роботи й послуги (будівельні роботи, транспортні, інформаційні, інтелектуальні послуги), які він не може виконати власними силами, а відтак має залучити інші підприємства та організації. Зрозуміло, що такі роботи підлягають оплаті.

Отже, виробнича діяльність підприємця пов’язана зі значними грошовими витратами. Коли в підприємця бракує стартового капіталу, щоб зробити початкові витрати, він звертається до комерційного банку для одержання кредиту, який поступово, у міру одержання виручки від реалізації товарів та послуг, повертає.

Зрозуміло, що виробниче підприємництво в принципі має бути прибутковим, але занадто малий прибуток не скуповує зусиль і клопоту. Заведено вважати, що організація нового виробництва є доцільною, якщо воно забезпечить річний прибуток у сумі не менше 15-20% від потрібних витрат.

Підприємницька виробнича діяльність має орієнтуватися на вироблення і просування на ринок традиційних чи інноваційних видів продукції. Така діяльність буде більш ефективною, якщо вона здійснюється з використанням техніко-технологічних новацій, більш високих якісних характеристик продуктів праці, нових елементів організації виробничих процесів і т.п. У цьому випадку мова йде про виробництво традиційних видів продукції із застосуванням часткових інновацій. Якщо ж виробництво цілком базується на інноваціях, то результатом такої його організації є поява продукту з принципово новими властивостями чи навіть сферами використання.

Виробнича діяльність може мати основний чи допоміжний характер. До основного належать види підприємницької діяльності, у процесі якої створюються і реалізуються готові до кінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, що мають не тільки упредметнений, але і не упредметнений характер, тобто інжинірингова, лізингова, маркетингова, проектувальна, факторингова діяльність і ін.

Комерційне підприємництво характеризується тим, що визначальна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Основою цього виду підприємницької діяльності є операції та угоди з купівлі-продажу, тобто з перепродажу товарів і послуг.

У комерційному підприємництві відпадає необхідність забезпечення виробничими ресурсами, пов’язаними з випуском продукції, оскільки матеріальні ресурси підприємець купує у вигляді готового товару, який потім реалізує споживачу.

Для здійснення нормальної комерційної діяльності необхідно врахувати дві основні вимоги: по-перше, реалізаційна ціна вибраного товару має бути вищою за купівельну, по-друге, товар має користуватися попитом, щоб можна було швидко реалізувати його згідно з намірами підприємця.

Комерційна угода вважається вигідною, якщо вона забезпечує чистий прибуток не менше 20-30% від витрат. Такий високий процент зумовлено високою мірою ризикованості комерційних угод.

У комерційній сфері існують такі види зв’язків:

звичайна угода – це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, при якій партнерські угоди оформляються у виді договору постачання певного товару;

форвардна угода – документально оформлений документ (договір), що вимагає термінової практичної реалізації;

угода про передачу інформації у виді «ноу-хау» – реалізується обов'язково за визначену матеріальну винагороду, умови і розміри якого визначаються цією угодою;

угода про встановлення прямих зв'язків – визначає партнерські відносини суб'єктів господарювання, що базуються на безпосередньому співробітництві в конкретній сфері діяльності;

угоди про експорт – це юридично оформлені договірні відносини, спрямовані на постачання конкурентноздатної продукції конкретним споживачам в інших країнах. Угоди про реекспорт характеризують виробничо-економічні відносини, що передбачають купівлю тим чи іншим партнером відповідних видів товарів за кордоном із метою наступного їх постачання (перепродажу) партнерам із третьої країни;

угоди про імпорт – форма партнерських зв'язків для організації завезення необхідних товарів з іншої країни.

В період становлення ринкових відносин на Україні досить поширеним явищем були товарообмінні операції, які заміняли комерційні. Найбільш поширеними з них були:

бартерні операції (бартер) – форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі відповідно до попередньо погодженої номенклатури обмінюваних товарів, а також погодженими термінами взаємних постачань продукції;

зустрічне постачання (різновид бартеру), коли партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент формується через якийсь час і оформляється у вигляді додатка до договору (угоди);

комерційна тріангуляція полягає в тому, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього вимагає пошук необхідного продукту (товару).

У ринкових умовах господарювання надмір товарообмінних операцій не підтримуються і не заохочуються державою.

Фінансове підприємництво. У ньому об'єктом купівлі-продажу є гроші, валюта, цінні папери. Ринок грошей, валюти, цінних паперів нині має право на існування, активними агентами цього ринку поступово стають комерційні банки, фондові біржі, підприємства і навіть окремі громадяни-підприємці.

Фінансове підприємництво є, по суті, продажем одних грошових коштів за інші, зокрема, теперішніх грошей за майбутні. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів із одержанням процентів.

До партнерських зв’язків у сфері фінансових відносин належать:

факторинг – взаємини між підприємцями і так званими факторами-фірмами (найчастіше банками), що за визначену винагороду беруть на себе організацію виплати дебіторської заборгованості своїм клієнтам чи боржниками, або просто скуповують документи (рахунка-фактури), що дають право вимагати з боржників сплати боргу;

комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських зв'язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірною ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.

Посередницьке підприємництво – це підприємництво, в яко­му підприємець сам не виробляє і не продає товари, а є тільки посередником, тобто сполучною ланкою в процесі товарного обміну, товарно-грошових операцій. Головне завдання підприємницької діяльності посередника – розшукати і звести разом дві зацікавлені в певній угоді сторони. По­середницька діяльність – це надання послуг кожній із цих сторін, за що підприємець одержує дохід.

Однією з розповсюджених форм посередництва є агентування, тобто форма господарювання, при якій агент (посередник) діє від імені і на користь відповідно виробника чи споживача (принципала). Розрізняють кілька типів агентів:

1) співпрацюють із принципалами на довгостроковій (постійної) основі:

агенти виробників втілюють інтереси декількох виробників однотипних товарів;

агенти зі збуту взаємодіють задля реалізації продукції на договірних основах;

агенти із закупівлі займаються добором необхідного споживачам асортименту товару;

2) співпрацюють із принципалами одноразово:

брокер – посередник, головним завданням якого є зведення продавця з покупцем і допомога в досягненні необхідної домовленості;

оптовик-комісіонер – самостійно розпоряджається товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару);

посередник-консигнант – реалізує товар із власного складу на основі договору доручення.

Іншою формою посередництва є торгово-комерційна діяльність, суб'єктами якої можуть бути:

1) оптово-роздрібна фірма (база), яка безпосередньо реалізує продукцію виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів;

2) торговий дім, що здійснює експортно-імпортні операції, включаючи організацію виставок і реклами, зі створенням своїх представництв в інших країнах;

3) дистриб’ютор, що одержує безпосередньо у виробників і реалізує (розподіляє) товари своїм постійним клієнтам;

4) дилер, що займається перепродажем товарів від свого імені і за власний рахунок;

5) комівояжер, що продає товари з доставкою покупцям.

До посередницької діяльності відноситься аукціонна торгівля. Аукціони – це форма публічного торгу з попереднім оголошенням стартової ціни (початкової ціни, з рівня якої починається торг) і лота (неподільної партії товару).

Внутрішньодержавна аукціонна торгівля стосується промислових товарів і нерухомості, а міждержавна – тільки специфічних товарів (наприклад, скакових коней, хутрової сировини, предметів антикваріату, тютюну, чаю, спецій тощо) і проводиться не постійно, а періодично.

Основою біржового підприємництва є біржі (форми постійно діючого оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції:

1) товарні – оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якісними параметрами;

2) фондові – купівля-продаж цінних паперів;

3) валютні – купівля-продаж золота й інших дорогоцінних металів, іноземної валюти;

4) праці (переважно у виді центрів зайнятості населення) – облік попиту та пропозиції робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання.

До специфічних операцій біржового підприємництва належать:

а) ф'ючерсні контракти – контракти на постачання обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом зазначеного в договорі терміну;

б) опціони – договірні зобов'язання купити чи продати товар (фінансові права) за заздалегідь установленою ціною в межах погодженого періоду. Опціони здійснюються щодо конкретних товарів, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів.

Консультаційне підприємництво. Консультант (від лат. сonsultans – відповідний) – це спеціаліст у певній галузі, що надає консультації з питань своєї спеціальності. В іноземній практиці платна консультація з питань управління отримала назву консалтинг.

Консалтинг – це надання незалежних порад і допомоги з питань управління, включаючи визначення і оцінку проблем і (або) можливостей, рекомендацію відповідних заходів і допомогу в їх реалізації.

Консалтингові послуги можуть здійснюватись у формі усних разових порад, але частіше вони представляються у вигляді консалтингових проектів, що включають такі етапи: 1) виявлення проблем (діагностика); 2) розробка рішень, проектів; 3) здійснення рішень, проектів.

Методи консультування можуть бути різними. Найбільш поширеними є три види консультування: експертне, процесне і навчальне.

Експертне консультування – найбільш пасивна форма консалтингу, при якій консультант самостійно здійснює діагностику, розробку рішень і рекомендації щодо їх впровадження. Клієнт при цьому лише забезпечує консультанта необхідною інформацією.

При процесному консультуванні спеціалісти консалтингової фірми на всіх етапах розробки проекту активно взаємодіють із клієнтом, спонукуючи його виказувати свої ідеї, пропонування; консультанти разом із клієнтом аналізують проблеми і розробляють відповідні заходи.

При навчальному консультуванні головне завдання консультантів – підготувати підґрунтя для виникнення нових ідей, для розробки рішень. Із цією метою вони проводять у клієнта лекції, семінари, розробляють навчальні посібники, надають усю необхідну інформацію.

Страхове підприємництво гарантує тим, хто за певну плату страхує своє майно, цінності чи життя, компенсацію збитків у разі непередбачених обставин. Страхування є особливою формою фінансово-кредитного підприємництва. Страхові організації захищають бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.

Для успішного розвитку підприємництва необхідна підтри­мка та регулювання його державою. Свої регулювальні функції держава виконує, користуючись адміністративними та економічними методами. До адміністративних методів належить також і законодавче забезпечення певних гарантій для всіх підприємців, свободи конкуренції, однакових можливостей доступу до необхідних ресурсів, захист споживачів від монополізму підприємців.

Дата добавления: 2014-11-16