Класифікація підприємств

Тема 3. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

3.1. Класифікація підприємств

3.2. Інтеграційні форми підприємств і організацій

Для забезпечення ефективного управління підприємствами необхідною є їх усебічна класифікація. Розглянемо основні класифікаційні ознаки підприємств, які надає сучасна економічна література (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Класифікація підприємств в ринковій економіці

Ознака	Види підприємств
Мета і характер діяльності	Ø Комерційні Ø Некомерційні
Форма власності майна	Ø Приватні (індивідуальні, сімейні) Ø Колективні Ø Комунальні Ø Державні (комерційні, казенні)
Національна належність капіталу	Ø Національні Ø Іноземні Ø Спільні
Галузево-функціональні види діяльності	Ø Промислові Ø Сільськогосподарські Ø Будівельні Ø Транспортні Ø Торговельні Ø Банківські Ø інші відповідно до галузевої структури економіки країни
Спосіб утворення (заснування) та формування статутного капіталу	Ø Унітарні Ø Корпоративні
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування	Ø Головні (материнські) Ø Дочірні Ø Філії

Продовження табл. 3.1.

Розмір	Ø Мікропідприємства Ø Малі Ø Середні Ø Великі
Правовий статус і форма господарювання	Ø Одноосібні Ø Кооперативні Ø Орендні Ø Господарські товариства

Розглянемо більш докладно наведені класифікаційні групи підприємств.

Відповідно до ознаки мети і характеру діяльності виділяють комерційні і некомерційні підприємства.

Комерційними вважають організації метою яких є отримання прибутку. Некомерційні – це підприємства, які не визначають за мету отримання прибутку і розподіл його між учасниками (здебільшого організації невиробничої сфери народного господарства).

До комерційних підприємств відносяться, переважно, організації сфери виробництва, які виконують роботи та послуги для ринку. Що стосується некомерційних підприємств, то вони виконують соціальну функцію в ринковій економіці. До цієї групи відносяться підприємства освіти, науки, охорони здоров’я, спорту, культури тощо.

За формою власності майна виокремлюють приватні, колективні, комунальні та державні підприємства.

Приватним визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи.

У цій групі виділяють індивідуальні та сімейні підприємства. Індивідуальні підприємства засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили. Сімейні – ґрунтуються на власності та праці однієї сім’ї, що проживає разом.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених Господарським Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Державні підприємства використовують майно, що належить державі на правах власності. При цьому вітчизняне законодавство виділяє державні комерційні та казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до Господарського Кодексу.

Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Крім наведених класифікаційних груп підприємств можливе об’єднання декількох з них, що дасть можливість утворення підприємств зі змішаною власністю.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється.

За національною належністю капіталу виділяють національні, іноземні і змішані підприємства.

Національними вважають підприємства, капітал яких належить громадянам тієї країни, на території якої розташоване підприємство. Іноземні – це суб’єкти господарювання, капітал яких належить закордонним підприємцям повністю або частково. Спільні – це підприємства, засновані на капіталі фізичних або юридичних осіб різних країн.

За галузево-функціональними видами діяльності виділяють підприємстві відповідно до галузевої структури. Серед основних класифікаційних ознак визначаються промислові; сільськогосподарські; будівельні; транспортні; торговельні; лізингові; банківські; інші.

Класифікація підприємств за галузево-функціональними видами діяльності відбувається на основі єдності економічного призначення продукції що виготовляється, однорідності матеріалів, що споживаються, єдності технічної бази і технологічних процесів, особливого професійного складу кадрів, специфічних умов роботи.

За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування виділяють головні або материнські, дочірні підприємства та філії.

Головні (материнські) підприємства маютьтехнологічну та територіальну цілісність і контролюють інші підприємства. На відміну від попередньої групи, дочірні – підпорядковані підприємства, які мають юридичну самостійність, мають право здійснювати комерційну діяльність і складати звітний баланс, але головна (материнська) компанія контролює їхню діяльність, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Філії – підпорядковані підприємства, які не мають юридичної самостійності, не складають баланс, мають таку ж назву, як і головна (материнська) компанія і повністю їй підпорядковуються.

За критерієм розмірів підприємств виділяють мікропідприємства, малі, середні та великі підприємства.

Відповідно до Господарського Кодексу України, суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

До переваг малих та мікропідприємств належать: поліпшення конкурентного середовища; розширення виробництва за незначних інвестицій капіталу; ліпше відповідають на запити та потреби споживачів; є дійовим чинником збільшення зайнятості населення; сприяють удосконаленню структури ринку; сприяють значному зміцненню економічної бази місцевих органів влади; позитивно впливають на розвиток сіл, невеликих міст, на відродження художніх та підсобних промислів. Однак малі підприємства не позбавлені деяких недоліків, до яких належать переваги функціонування великих підприємств. На жаль, ще й досі для ефективної роботи малих підприємств не створено необхідного ринкового середовища. Негативний вплив справляють такі фактори, як нестабільність еконо­мічної політики, брак пільгового кредитування, високі по­датки, нестабільність законодавства, нерозвиненість інфраст­руктури підприємництва та ін.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Переваги функціонування великих підприємств: істотне зменшення собівартості виробів і підвищення їх конкурентоспроможності; виділення значних коштів на проведення науково-дослідних робіт із метою швидкого впровадження до­сягнень науково-технічного прогресу; можливість легкої диверсифікації виробництва, тобто поєднання виробництва товарів різного призначення, що пом'якшує вплив кризових коливань і робить ці підприємства економічно витривалішими. Проте велике виробництво не позбавлене і недоліків: великі підприємства досить негнучкі, часто занадто консервативні і неспроможні швидко орієнтуватись у змінах ринкової ситуації; на великих підприємствах здебільшого громіздка і не досить ефективна система управління, важливі рішення приймаються не дуже опе­ративно, що гальмує запровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу виділяють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За правовим статусом і формою господарювання виділяють одноосібні, кооперативні, орендні підприємства та господарські товариства.

Одноосібні приватні підприємства, власником яких є фізична особа або сім'я, яка отримує дохід (прибуток) і несе весь тягар ризику.

Перевагами одноосібних підприємства є: простота заснування; незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції; повна самостійність, оперативність і свобода підприємницьких дій; відносно низькі витрати на організацію виробництва, власникові повністю належить прибуток підприємства. Недоліки такої форми підприємства: обмежені можливості для розширення капіталу; повна відповідальність за борги; відсутність спеціалізованого менеджменту; невизначеність термінів функціонування, оскільки підприємство юридично припиняє свою діяльність у разі смерті, позбавлення волі або психічного захворювання одноосібного власника.

Кооперативні підприємства – це добровільні об'єднання громадян із метою спільного ведення господарської діяльності.

Виділяють виробничі та споживчі кооперативи.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на основі членства для спільної виробничої діяльності або іншої господарської діяльності, засноване на їх особистій праці або іншій участі з об’єднанням особистих пайових внесків.

Споживчі кооперативи належать скоріше до організацій. Хоча вони засновані на пайових внесках членів кооперативу й особистій праці, але ставлять за мету перш за все задоволення власних потреб членів кооперативу (наприклад, житловий кооператив).

Перевагами функціонування кооперативів є: збільшення економічних можливостей підприємства щодо розширення бізнесу; диференціація виконуваних функцій окремими працівниками (виробничих, збутових, адміністративних). Недолік –протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу.

Орендні підприємства мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном, яке необхідне для здійснення підприємницької діяльності.

Переваги орендних підприємств є:не вимагає значних коштів для придбання майна; мінімальний ризик техніко-економічного старіння основних фондів, його несе орендодавець. Недоліки:обмежується підприємницька свобода орендаря, який не є власником майна.

Господарські товариства – передбачають об'єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.

Перевагами створення господарських товариств є: більш широкі можливості для розширення виробництва, збільшення фінансової незалежності та дієздатності шляхом злиття капіталів партнерів; можливість залучення до управ­ління професійних менеджерів; простіше збільшення обсягів виробництва і суми прибутку; для акціонерних товариств – реальна можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів, акціонери не можуть зазнати більших втрат, ніж ними було вкладено в акції; До недоліків створення і функціонування господарських товариств належать:виникнення протиріч між інтересами партнерів спричиняє малоефективну діяльність, а колективний менеджмент – негнучке управління виробництвом; акціонерним товариствам притаманні розбіжності між функціями власності та контролю, інколи виникають суперечно­сті між акціонерами і менеджерами; наявність подвійного оподаткування (спочатку прибутку акціонерного товарист­ва, а потім дивідендів акціонерів).

Відповідно Господарського Кодексу України виділяють такі види товариств:

1. Акціонерне товариство – це господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю – це господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

3. Товариство з додатковою відповідальністю – це господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

4. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

5. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Дата добавления: 2014-11-16