Вплив держави на діяльність підприємства

Ринкові відносини надають підприємству максимальної свободи підприємницької діяльності. Водночас, слід констатувати, що в чистій формі вільна економіка не існує в жодній країні світу, скрізь ринковий механізм доповнюється та коригується системою державного регулювання. Необхідність державного регулювання ринкового механізму зумовлюється негативними наслідками, які можуть мати місце та повинні бути попередженими або обмеженими.

Ринковому механізму притаманні такі недоліки:

він не сприяє збереженню не відтворюваних природних ресурсів;

не має економічного механізму захисту навколишнього середовища;

не може регулювати використання ресурсів, що належать всьому людству та що мають загальносвітову цінність;

ігнорує потенційно негативні соціальні наслідки рішень, що приймаються;

не стимулює виробництво товарів та послуг колективного користування (дороги, комунікації, транспорт та ін.);

не гарантує права на працю кожному громадянинові, сприяє виникненню масового безробіття та майнової нерівності;

не забезпечує перерозподілу доходів між багатими та бідними верствами населення, дотримання відповідного рівня добробуту народу і, особливо, працевлаштування населення;

не забезпечує фундаментальних досліджень у науці, розвитку освіти, культури, безкоштовної охорони здоров'я;

не забезпечує виробництва соціально-необхідних товарів за низькими цінами;

він схильний до нестабільного розвитку з притаманним йому загостренням соціальної напруженості в суспільстві та розвитком інфляційних процесів.

Наведені недоліки ринкового механізму визначають необхідність рішення цих проблем через механізм державного регулювання.

До сфери інтересів держави входить:

- соціальний захист, зумовлений концепцією «соціального» ринкового господарства та проголошенням людини вищою цінністю суспільства та держави. Це визначає необхідність соціально орієнтованого втручання держави в ринкове середовище шляхом створення систем страхування від хвороб, нещасних випадків, безробіття, установлення трудових, соціальних, житлових гарантій, соціально-спрямованого перерозподілу прибутків громадян;

- захист навколишнього середовища, необхідність в якому зумовлена тим, що вільна гра ринкових сил ставить під загрозу фізичні основи існування людей через витрати ресурсів та забруднення навколишнього середовища;

- захист людської гідності, прав та свобод громадян. Повага людської гідності, зокрема в економічному житті, є важливим завданням держави, яка має передбачати фізичну недоторканість, охорону приватної власності та репутації громадян України;

- захист демократії. У своєму прагненні до отримання прибутку підприємство не завжди звертає увагу на демократичну організацію громадських відносин, тому право участі трудового колективу в рішенні господарських питань може бути закріплене законодавством;

- захист інформації. Оскільки володіння інформацією зумовлює економічну владу, держава повинна вжити заходів щодо охорони прав людини на розпорядження інформацією, що їй належить, а також щодо захисту підприємства від промислового шпигунства;

- захист споживачів. Оскільки споживач має в ринковій економіці більш слабкі позиції порівняно з виробником або продавцем, то для дотримання ринкового рівноправ’я та захисту споживачів необхідне державне регулювання цими взаємовідносинами шляхом інформування споживачів, антимонопольного законодавства, встановлення відповідальності виробників за якість виготовленої продукції, здоров'я споживачів, державного регулювання рівня цін на соціально значущі товари.

Турбота та захист споживачів з боку держави проявляється також у стимулюванні державою розвитку підприємницьких структур. Чим більше існує підприємств-виробників, тим вища зайнятість населення, вища конкуренція, нижчі ціни та вища якість товарів та послуг, що постачаються на ринок, ширший їх асортимент, більший обсяг надходжень до бюджету та позабюджетних фондів для рішення загальнодержавних проблем та програм.

Сьогодні на державу покладаються такі функції:

1. Створення правової основи (розробляє і приймає закони, що визначають право власності, що регулюють підприємницьку діяльність, забезпечують якість продукції та ін., що регулюють відносини між суб'єктами підприємницької діяльності).

2. Забезпечення належного правопорядку в країні і її національної безпеки.

3. Стабілізація економіки (допомагає досягти і підтримувати на оптимальному рівні основні макроекономічні показники держави: обсяг ВНП, НД, рівень інфляції і безробіття, дефіцит бюджету тощо).

4. Забезпечення соціального захисту і відповідних гарантій (забезпечення всім працюючим мінімуму заробітної плати, виплата пенсій, допомога по безробіттю, допомога незаможним, індексація фіксованих доходів у зв'язку з інфляцією).

5. Захист конкуренції.

6. Розробка, прийняття й організація виконання господарського законодавства, тобто правової основи підприємництва, банківської системи, оподатковування.

7. Допомога в пошуку ринку збуту, у тому числі на міжнародному ринку.

8. Забезпечення інформацією (комерційного і науково-технічного характеру).

Роль держави полягає у своєчасному виявленні й усуненні негативних умов і тенденцій у вживанні визначених заходів щодо підтримки позитивних явищ і тенденцій у різних сферах економіки.

Державне регулювання економіки реалізується в різних формах.

Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання.

Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання – це насамперед антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане).

Пряме регулювання – це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватися через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.

Непряме регулювання економіки це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.

Види та напрями впливу держави на економіку підприємства наведені на рис. 4.3.

Форми прямого державного регулювання реалізуються через визначені законом вимоги до діяльності підприємств, обов'язкові для виконання всіма підприємствами.

Рис. 4.3. Форми впливу держави на економіку підприємства

Пряме державне регулювання діяльності підприємств здійснюється через механізм:

- державної реєстрації створення підприємств, основною метою якої є контроль державних органів за дотриманням порядку створення підприємства, відповідністю засновницьких документів вимогам законодавства;

- державного контролю за якістю продукції як засіб захисту споживачів продукції підприємства;

- обов'язкового дотримання підприємством трудового законодавства України в питаннях забезпечення реальної рівноправності під час найму на роботу та оплаті праці незалежно від статі, релігії, місця проживання; тривалості робочого дня (тижня), мінімального розміру оплати праці; мінімальної тривалості та оплати щорічної відпустки; оплати понаднормованої праці, роботи в нічний час та святкові дні; створення умов та оплати праці вагітних жінок, жінок з дітьми, неповнолітніх громадян та ін.;

- обов'язкового виконання умов соціального законодавства, що передбачає обов'язковий порядок та розміри соціального страхування робочих підприємств, відрахувань до фонду зайнятості населення (для підтримки безробітних та створення системи їх перепідготовки); виділення визначеної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків, інших верств населення, що потребують соціального захисту; створення безпечних та нешкідливих умов праці робітникам підприємства, надання пільг молоді, що навчається та ін.;

- антимонопольного контролю за діяльністю підприємств, що визначає систему державних заходів проти концентрації виробництва та зговору виробників, розформування існуючих та недопущення створення нових монопольних структур, вилучення до бюджету монопольного надприбутку;

- державного контролю за цінами на товари, що визначають масштаб цін у економіці та соціальну захищеність населення України, а також – на продукцію підприємств-монополістів. Держава може визначати лімітний рівень (або розмір підвищення) цін, лімітний рівень рентабельності, лімітний розмір торгових та оптово-збутових надбавок;

Світова практика демонструє найрізноманітніші прояви цінової політики держави і методи державного регулювання цін. Так, зокрема, в США державою регулюється від 5 до 10% цін. Уряд США через відповідні структури (Антитерстове управління Міністерства юстиції, Федеральну торгову комісію, Міністерство сільського господарства та інші) здійснює загальний контроль за цінами, регулює ціни на сільськогосподарську продукцію, здійснює контроль за тарифами на електроенергію. У Франції прямим регулюванням з боку держави охоплено ціни на газ, сільськогосподарську продукцію, електроенергію, транспортні послуги та інші товари і послуги монопольних виробників, а також ті сфери, де у споживачів немає вибору альтернатив придбання товарів чи надання послуг. Уряд Австрії через відповідні структури регулює майже 10% цін. В Японії через Бюро цін економічного планування регулюється 20% споживчих цін. В Швейцарії в законодавчому порядку регулюються ціни на текстильні товари, іграшки, музичні інструменти. Державне регулювання цін в Іспанії передбачає встановлення цін на деякі товари (10% споживчих цін), контроль за цінами монополістів, публікацію інформації про індекси споживчих цін, виходячи з «споживчого кошика споживача». В Швеції державне цінове регулювання враховує динаміку інфляції, ступінь конкуренції і значимість тих чи інших видів товарів і послуг. При підвищенні інфляції ступінь державного регулювання зростає, при зниженні-спадає.

- державної регламентації порядку і валюти розрахунків із споживачами (без електронно-касового апарату та з ним, за національну або іноземну валюту, без декларування джерел доходу або з ним);

- державного регулювання правил продажу окремих видів товарів, умов та термінів зберігання та реалізації, маркірування, обміну та ін.;

- державного контролю за дотриманням вимог та норм з охорони праці та техніки безпеки, санітарних норм та ін.;

- обов'язкового дотримання державного порядку ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності;

- нарахування та сплати встановлених законодавством податків до бюджету, відрахувань до позабюджетних фондів.

За невиконання вимог держави з перерахованих вище питань підприємство несе відповідальність у вигляді економічних санкцій (штрафів) або шляхом відшкодування заподіяної шкоди. В окремих випадках може бути прийнято рішення про часткове, тимчасове або повне припинення діяльності підприємства. Посадові особи підприємства несуть встановлену законодавством дисциплінарну, матеріальну та карну відповідальність.

Форми непрямого регулювання діяльності підприємств об’єднують законодавчі рішення, які економічно стимулюють підприємство здійснювати свою діяльність відповідно інтересам держави.

Непряме регулювання діяльності підприємств може здійснюватися в таких формах:

- розміщення на підприємствах державної та іншої форми власності замовлення на виробництво (реалізацію) важливих видів продукції та споживчих товарів з гарантованим фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням, що стимулює підприємство здійснювати виробництво саме цієї продукції (робіт, послуг);

- введення системи прогресивного оподатковування трудових доходів робітників підприємства з метою створення матеріальних умов для дотримання необхідного рівня добробуту соціально незахищених верств населення;

- введення системи державного регулювання розмірів фонду оплати праці, спрямованої на підтримку суспільно-необхідних пропорцій між продуктивністю праці та її оплатою і подолання інфляційного знецінення національної валюти України;

- диференціації ставок податків за окремими видами діяльності підприємств та введення системи податкових пільг для стимулювання виробничої діяльності, створення нових та малих підприємств, розвитку соціальної інфраструктури підприємств (установ охорони здоров'я, освіти, культури, спорту, житлового фонду, що перебувають на балансі підприємства), благодійної, екологічної, оздоровчої діяльності підприємств, використання роботи інвалідів та виробництво спеціальних товарів для них;

- визначення умов амортизації основних фондів підприємств з метою стимулювання їх інвестиційної діяльності, активнішого використання досягнень науково-технічного прогресу;

- стимулювання розвитку підприємництва, в т.ч. малих підприємств шляхом надання пільг під час оподатковування, отримання державних кредитів, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств;

- регулювання експортно-імпортних та бартерних операцій підприємств через механізм ліцензування, квотування, митного та валютного законодавства з метою захисту споживчого ринку України та його підприємств або стимулювання попиту на продукти національного виробництва.

Регулювання діяльності підприємств в умовах ринку докорінно відрізняється від втручання держави в економіку підприємств, як це мало місце в умовах командної економіки. Відсутність директивних вказівок державних органів підприємствам, застосування переважно економічних методів впливу, відсутність суб'єктивного підходу до умов роботи окремих підприємств, захист судом інтересів підприємств від посягань державних чиновників, захист комерційної таємниці підприємства – це характерні особливості взаємодії підприємства та держави в ринковому середовищі, що повинні бути створені в Україні.

Для створення нормальних умов підприємницької діяльності держава повинна проводити фіскальну, науково-технічну, інвестиційну, цінову, амортизаційну, кредитну й інші види політики, при реалізації яких вона використовує в комплексі як економічні, так і адміністративні методи.

Фіскальна політика держави означає регулювання державного бюджету й оподатковування з метою стабілізації.

Під час спаду виробництва для збільшення сукупного попиту:

держава збільшує свої витрати на організацію суспільних робіт (будівництво доріг, мостів) і реалізацію різних державних програм;

зменшення податків з населення і підприємств;

зниження державних витрат.

Фінансово-кредитна політика – цілеспрямоване управління державою банківським відсотком, грошовою масою і кредитами, яка здійснюється за напрямками:

Національний банк, регулюючи процентну ставку залежно від сформованої економічної ситуації, розширює чи звужує можливості видачі кредитів комерційним банкам;

зниження норми обов'язкових резервів створює великі можливості комерційним банкам;

скупівля чи продаж державних цінних паперів.

Науково-технічна політика – система цілеспрямованих заходів, що забезпечують комплексний розвиток науки і техніки, упровадження їхнього результату:

достатнє і розумне фінансування сфери освіти й академічної науки;

удосконалювання системи оплати науковців;

захист конкуренції;

активна участь у науково-технічному співробітництві на міжнародному рівні.

Амортизаційна політика – складова частина науково-технічної політики. Установлюючи норми амортизації, порядок її нарахування і використання, держава тим самим регулює темпи і характер відтворення, і в першу чергу швидкість відновлення основних фондів. При розробці амортизаційної політики держава повинна дотримуватися таких принципів:

переоцінка основних фондів має здійснюватися вчасно;

норма амортизації повинна бути диференційована залежно від функціонального призначення основних фондів, а також з урахуванням терміну їхнього морального і фізичного зносу;

амортизаційні відрахування на підприємстві повинні використовуватися тільки виходячи з їхнього функціонального призначення;

можливість застосування прискореної амортизації;

норма амортизації має бути достатньою для простого і розширеного відтворення основних фондів.

Інвестиційна політика. З її допомогою держава може безпосередньо впливати на темпи зростання обсягу виробництва, на прискорення НТП, на зміну структури суспільного виробництва і вирішення багатьох соціальних проблем. У сучасних умовах основною задачею є звільнення держави від функції основного інвестора і створення таких умов, за яких приватний сектор у економіці був би зацікавлений в інвестиційній діяльності. Для цього в першу чергу необхідно забезпечити стабільність економіки і передбачуваність її розвитку.

Державне підприємництво. Воно створює особливий вид підприємницької діяльності, що здійснюється в межах держсектору і пов'язаний з участю держпідприємств у виробництві і збуті товарів і послуг. При цьому держава виступає самостійним суб'єктом господарювання, що реалізує визначені загальнонаціональні цілі: структурну перебудову, пом'якшення галузевих і територіальних диспропорцій, стимулювання НТП, підвищення ефективності економіки. Воно особливо необхідне в малорентабельних галузях, що не становлять інтерес для приватного капіталу, але їхній розвиток визначає загальні умови відтворення. Це, насамперед галузі економічної інфраструктури.

Планування і регулювання. Роль цих інструментів не знижується, а от методи планування істотно змінюються. На зміну директивному (кожному підприємству встановлювалися заздалегідь задана виробнича програма і споживачі) приходить індикативне планування – держава на основі детального аналізу функціонування економіки за попередній період, виходячи з економічної політики і наявних ресурсів, установлює на плановий період основні макроекономічні показники: темп зростання ВНП, НД, рівень інфляції і безробіття, мінімальний розмір заробітної плати, дефіцит бюджету, процентну ставку й ін. Передбачає не тільки розробку планових макроекономічних показників (індикаторів), але й способи їх досягнення, тобто заздалегідь визначену політику.

Ціноутворення. Використовуючи цінову політику, держава впливає на попит та пропозицію, перерозподіл доходу і ресурсів, забезпечення мінімального прожиткового рівня, і також на антимонопольні, антиінфляційні процеси. В умовах ринкової економіки ціни на більшість товарів вільні. Частка товарів і послуг, ціни на які мають регулюватися державою 10-15% загальної товарної маси. Це має значення для підтримки мінімального прожиткового рівня.

Дата добавления: 2014-11-16