Тема Будова скелета

Розділ. Система органів руху тварини.

Апарат руху забезпечує важливі життєві функції організму:

опорну,

переміщення тіла та його частин у просторі;

повітрообміну в легенях;

розшукування й захоплення корму:

допомагає руху крові по судинах;

бере участь у обміні речовин;

підтримує сталість температури тіла.

У людини апарат руху має велике значення також при мовленні й писанні, виконанні різних робіт.

Доведено, що апарат руху, особливо його кістяк, стимулює імунний захист організму.

Функція апарату руху, в свою чергу, зумовлюється нервовою і серцево-судинною системами, апаратами дихання, травлення, сечовиділення, шкірним покривом, ендокринними залозами.

Апарат руху включає скелет, м'язи, зєднання кісток.

Вчення про кісткову систему - остеологія, з'єднання кісток— синдесмологія, м'язову — міологія.

Кісткова система, або кістяк (systema sceletoni), являє собою міцну основу тіла тварини і складається з кісток (ossis) і хрящів (cartilagines), з'єднаних між собою не­рухомо за допомогою швів (кістки черепа) і рухомо — за допомогою суглобів (articulationes) та зв'язок (ligamenti). Функції:

1.Скелет визначає зовнішній вигляд тварини, її екстер'єр.

2.Кістки скелета під час ру­ху виконують роль важелів, які приводяться в рух скороченням прикріплених до них м'язів.

3.Деякі кістки утворюють порожнини і захищають від ушкоджень розміщені в них важливі органи (череп - це кісткову коробка для го­ловного мозку; грудна клітка — кісткову основу грудної порожнини, де є серце та легені.

4.У порожнині багатьох кісток міститься червоний кістковий мозок (орган кро­вотворення).

5.Скелет — депо мінеральних солей в організмі тварин.

1. Будова кістки як органа

Органами кісткової системи є кістки різних форми та розмірів. У скелеті сільсько­господарських тварин налічується понад 200 кісток: у коня їх 200—209, у великої рога­тої худоби — 200—206, у свиней — 275—284, у овець — 184—208.

За формою кістки бувають довгі трубчасті, довгі зігнуті, короткі, пластинчасті й мішані.

Довгі трубчасті кістки входять до складу скелета кінцівок. Вони виконують функ­ції важелів опори й руху. Трубчаста будова кістки збільшує її міцність і полегшує ЇЇ ма­су. Вони вдвічі твердіші за граніт: 1 см³ кістки витримує навантаження до 2000—2400 кг. Така значна міцність і пружність кістки зумовлена поєднанням її органічної речовини (осеїну) (пружність) і неорганічних речовин - мінеральних солей (міцність).

У кожній трубчастій кістці розрізняють два кінці: проксимальний і дистальний епі­фізи та середню частину - діафіз (тіло) кістки з кістково мозковою порожниною. Епі­фізи потовщені, мають суглобові поверхні, вкриті гіаліновим хрящем, діафіз кістки вкри­тий зовні окістям (periosteum).

Мал. Будова кістки:

А — розпил плечової кістки коня;

Б — схема будови трубчастої кістки;

/ — проксимальний кінець;

II — тіло (діафіз);

III — дистальний кінець (епіфіз);

1 — порожнина трубчастої кістки;

2 — компактна кісткова речовина;

3 — губчаста кісткова речовина;

4 — внутрішні загальні пластинки;

5 — за­гальні зовнішні кісткові пластинки;

6 — остеони;

7 — окістя;

8 — крово­носні судини;

а, б, в — траєкторія перекладок губчастої речовини

Довгі зігнуті кістки — це ребра, що утворюють бокові стінки грудної клітки.

Короткі кістки поділяються на симетричні й асиметричні. До коротких симетрич­них кісток належать хребці, які утворюють у скелеті тулуба хребет; до коротких асимет­ричних — кістки кінцівок: зап'ястя і заплесна, які виконують функції опори, руху й ре­сорну функцію.

Пластинчасті кістки в черепі і утворюють порожнини (черепну, носову і ротову), які виконують переважно захисну функцію для розміщених у них органів та опорну. Також лопатка і тазові кістки, до яких прикріплюєть­ся багато м'язів.

На кістках є різні утвори:

відростки (processus), гребені (crista),

горби (tuber), шорсткості (tuberositas),

блоки (trochlea), вирости (condylus),

ямки (fossa), жолоби, борозни (sulcus), щілини (fissura), вирізки (incisure),

ходи (ductus), канали (canalis), отвори (foramen ).

До цих утворів прикріплюються сухожилки м'язів і зв'язки.

Крім того, кістки мають поверхні (fasciei), краї (marginis), кути (angulus),

на кінцях голівку (caput), під голівкою шийку (collum).

За внутрішньою будовою кожна кістка складається з:

1. Окістя, що покриває зовні кістку, з щільної сполучної тканини, де проходять судини і нерви. Суглобові поверхні, вкриті гіаліновим хрящем.

2. Компактної кісткової тканини, розміщеної під окістям, основою якої є остеонний шар

3. Губчастої кісткової тканини - системи перетинок, порожнини між якими заповнені ретикулярною тканиною і кровотворними клітинами

4. Порожнини, заповненої червоним кістковим мозком, який є органом кровотворення.

З компактної кісткової тканини побудовані діафізи трубчастих кісток, з губчастої - плоскі кістки, епіфізи трубчастих кісток. У кістковій тканині розрізняють клітини (остеобласти, остеоцити- кісткоутворювачі і остеокласти-кісткоруйнівники) та міжклітинну речовину (осеїнові волокна й осеомукоїд).

Основний остеонний шар кістки можна уявити собі як систему паралельних циліндрів- остеонів, проміжки між якими заповнені вставними кістковими пластинками. Кожний остеон – це кісткова трубка діаметром від 20 до 300 мкм, у центральному каналі (каналі Гаверса) якої лежить так звана живильна судина. Навколо центрального каналу концентрично розміщено 5-20 кісткових пластинок.

Більшість кісток скелета утворюються з хряща. Спочатку в хрящовий зачаток кіст­ки вростають кровоносні судини, а разом з ними й кісткоутворювальні клітини. Так ви­никають центри окостенінь. Потім остеокласти руйнують хрящ, а остеобласти, навпаки, утворюють на місці зруйнованого хряща кісткову тканину.

На ріст і розвиток кісток тварин впливають різні чинники, особливо годівля, утри­мання, тренування тощо. Неповноцінна годівля тварини негативно позначається на роз­витку кісток скелета. При нестачі в раціоні мінеральних речовин, вітамінів виникають за­хворювання: остеодистрофія (у дорослих тварин), рахіт — у молодняка, які виявляють­ся розм'якшенням кісток, їх викривленням.

Свіжі кістки містять до 50% во­ди, 15% жирів, 13% органічної речовини (осеїну) і до 22% мінеральних речовин. Серед мінеральних речовин у кістках найбільше сполук кальцію, фосфору, фтору й заліза. З віком співвідношення між органічною і неорганічною речовинами змінюється і залежить від віку, статі, виду тварини, положення кістки в скелеті, умов годівлі та утримання. У молодих тварин кістки міцні і пружні, а в старих — крихкі.

2. Поділ скелета на частини та відділи

Скелет тварини прийнято поділяти на дві частини: осьову і периферичну.

До осьового скелета належать скелет голови (череп), скелет тулуба і скелет хвоста. Скелет тулуба, в свою чергу, поділяється на шийний, грудний, поперековий і крижовий відділи.

Периферичний скелет складається зі скелета двох пар кінцівок: передніх (грудних) і задніх (тазових).

Скелет кожної кінцівки складається зі скелета пояса — плечового або тазового і скелета вільного відділу кінцівок — грудної або тазової.

Скелет плечового пояса складається тільки з однієї кістки — лопатки; тазового — з трьох парних кісток: клубової, сідничної і лобкової, які, зростаючись між собою, утворю­ють тазову (безіменну) кістку. ОУ скелеті вільного відділу кінцівок розрізняють три ланки: перша складається з пле­чової кістки в грудній кінцівці і стегнової кістки — у тазовій; друга — з двох кісток пере­дпліччя (променевої та ліктьової) у грудній і з двох кісток гомілки (великої гомілкової і малої гомілкової) — у тазовій кінцівках; третя — лапа (передня і задня), яка, в свою чер­гу, поділяється на три ланки: верхню — кістки зап'ястя в грудній кінцівці і кістки заплесна в тазовій кінцівці; середню — кістки відповідно п'ясті й кістки плесна; нижню — кіст­ки пальців (три фаланги в кожному пальці: путова, вінцева, копитова, або ратична).

Мал. Будова скелета:

І — корови; ІІ — свині; ІІІ— коня; ІV— собаки;

1- череп; 2 - шийні; 3 - грудні й 4 - поперекові хребці; 5 - крижова кістка; 6 - хвостові хребці;

7 - лопатка; 8 - плечова кістка; 9- кістки передпліччя (проме­нева і 9'-ліктьова); 10 - кістки зап'ястя; 11- кістки п'ясті; 12 - кістки пальців (фаланги І, II, III);

13 - ребра; 14 - грудна кістка;

15 - тазова кістка; 15'- маклак клубової кістки; 16 - стегнова кістка; 17 - великогомілкова й 17'-м/гомілкова; 18 - кістки передплесна і 19 - плесна.

Суглоби: а — пле­човий, б — ліктьовий, в — зап'ястний, г — путовий, д — вінцевий, є — копитовий (ратичний), є — куль­шовий, ж — колінний, з — передплесновий

3. Будова осьового скелета

Осьовий скелет складається з черепа, скелета тулуба і хвоста. Скелет тулуба і хвоста утворюють хребетний стовп (columnavertebralis), який, у свою чергу, поділя­ється на шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий відділи. Хребетний стовп захищає від ушкоджень спинний мозок і внутрішні органи, є опорою для всього тіла і бере участь у русі тварини. Він складається з ряду розміщених один за одним хребців (vertebrae).

Повний кістковий сегмент знаходяться у грудній ділянці тулуба і складається з хребця, пари ребер та частини грудної кістки

Будова типового хребця.

Усі хребці в основному подібні за будовою, але залежно від розміщення в хребетному стовпі відрізняються один від одного. Чим ближче хребці один до одного, тим подібніша їх будова, навіть за умови, що вони розміщені в різних відділах (наприклад, останній шийний і перший грудний).

Хребець - vегtеbrae - симетрична коротка кістка. Кожний хребець складається з тіла - corpus, дужки - arcus й відростків: парних — суглобових, поперечно-реберних та одного непарного — остистого. На тілі є вентральний гребінь - сгіstа уеntralis. Краніально на тілі є голівка хребця - сарut vегtеbгаe, а каудально - ямка хребця - fossа уегtеbгае. Латерально від тіла відходять поперечно-реберні відростки - ргосеssus costa-tгаnversus, в основі яких проходять судинні отвори – поперечні (foramen tгаnsversus).

Дужка хребцялежить дорсально від тіла хребця. Між нею і тілом є хребцевий отвір - foramen vегtеbгаІе. Ряд таких отворів утворює в хребетному стовпі хребетний канал — саnalis уегtebгаlіs, в якому міститься спинний мозок. Від спинного мозку відходять корінці спинномозкових нервів. Нерви й судини проходять по спеціальних міжхребцевих отворах - fогаmеn intervertebгаlе, які утворюються міжхребцевими вирізками сусідніх хребців– incisure craniales et caudales. Дорсально на дужці є непарний остистий відросток - ргосеssus sріnosus. Остистий та поперечно-реберний відростки призначені для прикріплення м'язів. Також на дужці розвинені краніальні і каудальні суглобові відростки – ргосеssus articularis craniales et caudales.

Типовий шийний хребець коня має тіло, яке в 2 рази довше, ніж у великої рогатої худоби, вентральний гребінь добре розвинений, остистий відросток недорозвинений, суглобові відростки добре розвинені, поперечнореберні відростки роздвоєні на гілки, спрямовані краніокаудально.

У великої рогатої худоби, навпаки, тіло типового шийного хребця коротке з випук­лою голівкою, глибокою ямкою і вираженим вентральним гребенем, на дужці є глибокі краніальні і каудальні хребцеві вирізки, добре розвинені краніальні і каудальні суглобо­ві відростки, остистий відросток порівняно високий і спрямований краніально, попереч­нореберні відростки роздвоєні.

У свиней тіло типового шийного хребця також коротке, вентральний гребінь нерозвинений. У основі поперечнореберних відростків є поперечний отвір

Будова шийного відділу хребта.

Шийний відділ хребтав усіх свійських тварин налічує сім шийних хребців (vertebrae cervicales): атлант, епістрофей, три (3, 4, 5) типові, 6-й і 7-й - нетипові.

Мал. Будова шийних хребців

А - ВРХ; Б - коня; В - свині;

1 - крило атланта; 2 - вентральний горбок; 3- між-поперечний, 4 - міжхребцевий і 5- криловий отвори; 6- дорсальний горбок;

7 - зубоподібний відрос­ток і

8 - гребінь епістрофея;

9 — краніальний і 10 — каудальний суглобові відростки; 11 — остистий від­росток;

12 — каудальна міжхребцева вирізка;

13 — поперечнореберний відросток;

14 — каудальна ре­берна ямка;

15 — ямка хребця; 16 — голівка хребця;

17 — тіло хребця

Перший шийний хребець, або атлант (atlas) не має тіла, являє собою кільце, складене з двох дужок - верхньої та нижньої. З'єдную­чись між собою дужки утворюють крила атланта. Краніально й каудально на дужках атланта знаходяться суглобові поверхні для зчленування з потиличною кісткою черепа і другим шийним хребцем. На крилах атланта розташовані крилові отвори. На дужках атланта є дорсальний і вентральний горбки.

У коня дорсальна дужка досить опукла, отвір хребця круглий, крила широкі, тонкі, краї їх опущені вниз, на каудальному краї крила є великий міжпоперечний отвір, до­рсальний горбок недорозвинений.

У великої рогатої худоби хребцевий отвір атланта овальний, дорсальний і вентраль­ний горбки на дужках розвинені добре, на крилах атланта є міжхребцеві і крилові отвори.

У свиней атлант короткий і з вузькими крилами, дорсальний горбок широкий, вен­тральний — довгий, на крилах, крім міжхребцевого і крилового отворів, є ще попереч­ний отвір.

Другий шийний хребець, або епістрофей (axis ), характеризується значною дов­жиною тіла, наявністю на тілі замість голівки зубоподібного відростка, а на дужці замість остистого відростка — дорсального гребеня, до якого прикріплюються м'язи та вийна зв'язка.

У коня тіло епістрофея довге, зубоподібний відросток циліндричної форми з гост­рим краєм, вентральний гребінь добре розвинений, дорсальний гребінь масивний, роз­двоєний і має суглобові поверхні.

У великої рогатої худоби зубоподібний відросток епістрофея має форму напівмісяця, по обидва боки є вентральна суглобова поверхня для з'єднання з атлантом, на тілі каудально глибока ямка, а вентрально — вентральний гребінь. Є латеральний отвір, позаду - каудальна хребцева вирізка, по боках - міжпоперечний отвір. Дорсальний гребінь має ви­гляд прямокутної пластинки, позаду нього - парні дорсальні суглобові поверхні.

У свині тіло епістрофея коротке, зубоподібний відросток має форму конуса, до­рсальний гребінь досить високий, вентральний — недорозвинений, поперечні відрост­ки короткі, вентральна суглобова поверхня роздвоєна.

У 6-го шийного хребця відмінною ознакою є те, що поперечний відросток має фор­му широкої пластинки, спрямованої вентрально.

Для 7-го шийного хребця характерні деякі ознаки грудного хребця: на каудальному кінці тіла є каудальні суглобові реберні ямки для з'єднання з голівками першої пари ребер, на дужці добре розвинений остис­тий відросток.

Будова і топографія грудного відділу хребта.

Грудний відділ хребта складається з грудних хребців, ребер і грудної кістки — груднини, які, з'єднуючись між собою, утворюють грудну клітку. Це відділ, де збере­жений повний кістковий сегмент, до складу якого входять хребець, два ребра та час­тина грудної кістки. Кількість грудних хребців і пар ребер у коня — 17—18 (частіше 18), у корови, вівці, кози, собаки — 13, у свині — 13—15.

Грудний хребець (vertebrae thoracicae) має тіло і дужку. На тілі кра­ніально є голівка, каудально- ямка, вентрально - вентральний гребінь. Збоку від голівки й ямки тіла - краніальні та каудальні суглобові ребер­ні ямки (фасетки) для з'єднання з голівками ребер. На дужці хребця слабко виражені парні краніальні та каудальні суглобові відростки й добре розвинений непарний остистий відросток, нахилений каудально. На дужці ще розрізняють краніально - хребцеві вирізки, каудально - міжхребцеві отвори. Латерально від дужки відходять слабко розвинені поперечні відрост­ки, на яких є суглобові реберні поверхні для з'єднання з горбками ребер.

Мал. Грудні хребці:

А — коня; Б — великої рогатої худоби; Б — свині; Г— собаки;

1 — краніальна і 2 — каудальна реберні напів'ямки; 3 — остис­тий відросток;

4 — краніальний і 5 — каудальний суглобові від­ростки;

6 — соскоподібний від­росток; 7 — міжхребцевий отвір

Перші грудні хребці мають найдовші остисті відростки й утворюють кістяк холки, яка є опорною час­тиною хребта в ділянці розміщення лопаток.

У останніх восьми грудних хребців остисті відростки плоскі. Замість латерального хребцевого отвору — каудальна хребцева вирізка, яка разом з краніальною хребцевою вирізкою сусіднього хребця формує міжхребцевий отвір.

У жуйних тварин остисті відростки грудних хребців дуже нахилені назад.

У свині тіла грудних хребців короткі й широкі, вентральний гребінь нерозвинений, голівки й ямки плоскі. Остисті відростки плоскі й широкі, три перших досить довгі й спрямовані вперед, останні — назад, на поперечних відростках є поперечні отвори.

Ребра (costae) — довгі зігнуті кістки, які попарно з'єднані з кожним грудним хребцем і складаються з кісткового ребра та реберного хряща.

Мал. Ребра (1-е, 5-е і 8-е): / — корови; // — коня;

III — хребце­вий кінець ребра;

1 — голівка; 2 — горбок; 3 — шийка;

4 — кут і 5 — тіло ребра;

6 — судинний і 7 — м'язовий жолоби

У свою чергу, реберна кістка має тіло й два кінці: дорсальний (вертебральний) — звернений до грудних хребців, і вентральний (стернальний) — звернений до груднини. На дорсальному кінці ребра є голівка з суглобовою поверхнею для з'єднання з сугло­бовою реберною ямкою грудних хребців і горбок для з'єднання з суглобовою поверх­нею поперечних відростків грудних хребців. Між голівкою і горбком ребра є звужена частина — шийка ребра. Тіло ребра плос­ке, широке, має зовнішню опуклу і внутрішню ввігнуту поверхні, а також краніальний і каудальний краї. На краніальному краї розміщений м'язовий жолоб, на каудальному - судинний жолоб.

Розрізняють ребра справжні (стернальні), які за допомогою реберних хрящів з'єд­нуються з грудною кісткою, і несправжні (астернальні), що з'єднуються тільки між собою реберними хрящами і утворюють реберну дугу, яка є задньою межею грудної клітки.

У коня 18 пар ребер, з них 8 пар стернальних. Ребра масивні, шийки їх короткі.

У жуйних тварин 13 пар ребер, з них 8 пар стернальні, вони широкі, незначної товщи­ни. Краніальний і каудальний жолоби слабко розвинені. На вентральних кінцях 2-го—10-го кісткових ребер є суглобові ямки для з'єднання з реберни­ми хрящами. Горбки і голівки останніх ребер не зливаються між собою, як у тварин інших видів.

У свині 14—17 пар вузьких ребер, з них 7 пар стернальні. Кісткова частина 2-го-5-го ре­бер з'єднується з реберними хрящами суглобами.

Грудна кістка, або гру­днина (sternum) -непарна кістка, обмежуєгрудну клітку знизу. З обох бо­ків з нею з'єднуються хрящі

Мал. Грудна кістка з лівої поверхні: І—IX — ребра

А — коня; Б — рогатої худоби; В — свині; Г— собаки; -1 — рукоятка грудної кістки; 2 — тіло;

3 — мечопо­дібний хрящ; 4 — реберні ямки;

5 — реберні хрящі; а — соколок;

Груднина має спереду рукоятку, тіло і мечоподібний відросток з хрящем.

У коня груднина довга і стиснена з боків, вентральний край її утворює кобилку, мечоподібний відросток короткий, а його хрящ — широкий.

У жуйних тварин тіло груднини сплющене дорсо-вентрально і розширене ка­удально. По боках тіла є по шість суглобових ямок. Рукоятка трохи загнута, мечоподібний хрящ добре розви­нений.

У свині рукоятка груднини з'єднується з тілом суглобом і має вигляд клина, що ви­ступає вперед за межі перших реберних хрящів. Мечоподібний хрящ слабко розвинений.

Грудна клітка (thorax) становить кісткову основу грудної порожнини. Дорсальну стінку її утворюють грудні хребці, збоку її обмежують ребра, а знизу — грудна кістка. Вхід у грудну клітку зверху широкий, знизу звужений.

Грудна клітка в коня довга, з крутими реберними стінками й має форму зрізаного конуса.

У жуйних тварин грудна клітка коротка, має більший діаметр і більший об'єм.

У свині вона відносно довга, з плоскими реберними стінками, незначного б'єму.

Будова і топографія поперекового відділу хребта.

Поперековий відділ хребта складається з поперекових хребців (vertebrae lumbales), які за будовою подібні до останніх грудних хребців.

Мал. Поперекові хребці:

А — коня; Б — великої рогатої худоби; В — свині; Г— собаки;

1 — остистий і 2 — поперечнореберний відростки;

3 — краніальний і 4 — каудальний суглобові відростки;

5 — соскоподібний і 6 — додатковий відростки

Особлива відмінність їх у тому, що вони мають досить розвинені поперечнореберні й суглобові відростки та ко­роткі, пластинчастої форми остисті відростки.

У коня поперекових хребців 5—6, їх поперечнореберні відростки досить довгі, з рів­ними краями. У 5-го—6-го поперечних хребців вони з'єднуються тупими суглобами і ма­ють суглобові поверхні. Суглобовими поверхнями з'єднуються також поперечноребер­ні відростки 6-го поперекового хребця з крилами крижової кістки. Цим створюєть­ся міцність поперекового відділу хребта.

У жуйних тварин поперекових хребців 6-7, їх поперечнореберні відростки мають вигляд тонких пластинок з нерівними гострими краями, остисті відростки широкі й невисокі.

У свині - від 5 до 7. Тіла їх відносно довгі, поперечнореберні відростки широкі, спрямовані в різні боки, а кінцями — вниз і вперед. Остисті відростки відносно високі, суглобові відростки добре розвинені і мають цилін­дричну форму.

Будова і топографія крижового відділу хребта.

Крижовий відділ хребта складається з крижових хребців, які зрослися між со­бою і утворили одну крижову кістку (os sacrum).

Мал. Крижові хребці (вигляд зліва зверху):

А — коня; Б — собаки; В — великої рогатої худоби; Г — свині;

1 — крило, 2 — основа і 3 — бокова частина крижо­вої кістки;

4 — краніальні суглобові відростки;

5 — вушко-подібна поверхня;

6 — дорсальні крижові отвори;

7 — бо­ковий гребінь;

8 — вершина;

9 — серединний гребінь

Крижова кістка є міцною основою для з'єднання тулуба з тазовими кінцівками. Во­на має тіло, на якому краніально розміщені голівка і крила з вушкоподібною поверхнею, а каудально — ямка. Над тілом є дужка з остистими і поперечними відростками.

На кожному крилі є вушкоподібна поверхня для з'єднання з такою поверхнею крила клубової кістки таза. Тут утворюється тугий, малорухомий крижово-клубовий суглоб. Суглобові відростки утворюють латеральні крижові гребені, між ними є крижові отвори.

У коня крижова кістка утворена зростанням 5 хребців. Тіло її слабкозігнуте, остис­ті відростки роз'єднані, на кінцях потовщені. Крила трикутної форми з овальною сугло­бовою поверхнею, призначеною для з'єднання з такою ж поверхнею поперечно­реберного відростка останнього поперекового хребця. Краї бокових частин потовщені.

У жуйних тварин крижова кістка утворена зростанням 5 хребців і має вигляд три­кутного тіла. Остисті відростки зрослися і утворили крижовий гребінь. Крила товсті і ко­роткі, чотирикутної форми, загнуті вниз.

У свині крижова кістка утворена зростанням 4 хребців. Остистих відростків немає, замість них збереглися дуже незначні гребені. Крила слабкорозвинені, міждугові отво­ри великі.

Будова і топографія хвостового відділу хребта.

Хвостовий відділ хребта складається з хвостових хребців (vertebrae caudales), які утворюють найрухливіший відділ хребта. Кількість їх у різних видів тварин не­однакова:

у коня — 17—19,

у великої рогатої худоби — 18—20,

у свиней — 20—23,

у вів­ці — 3—24 (залежно від породи),

у кози — 12—16.

Перші 5—6 хвостових хребців ще збе­рігають основні ознаки хребців, а в інших хребцях відростки й дужки редукуються, і то­му останні хвостові хребці мають тіло циліндричної форми без хребетного каналу.

Кількість хребців у різних видів тварин і людини.

Тварина	Відділ скелета
	Шийний	Грудний	Поперековий	Крижовий	Хвостовий
ВРХ					(16) 18-29 (21)
Кінь		18 (17-19)	(5)6	5(6-7)	(15) 17-19 (21)
Свиня		14-15 (16-17)	7(6-5)		20-23 (23)
Собака			(6)7		20-22 (23)
Вівця					3-24
Коза					12-16
Північний олень					9-Ю
Марал					—
Верблюд			6-7	5-4	13-20
Курка
Качка	14-15
Гуска	17-18
Людина					4-3

Дата добавления: 2014-11-16