План лекцій. Тема 18. Філософія техніки

Тема 18. Філософія техніки

1. Філософія техніки та історія її становлення.

2. Техніка та історія людства.

3. Сучасний світ та проблеми його технічного розвитку.

Техніка – це совокупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення трудового процесу.

Мета і функції техніки – перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід’ємною складовою людського існування. Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостійний феномен, однак ця самостійність певною мірою відносна: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує.

Предметом дослідження є феномен самої техніки та її вплив на процеси життєдіяльності людства. Тому слід досліджувати особливості буття людини, культури, науки в епоху науково-технічної та інформаційно-технологічної революції. У сучасних умовах сутність і характер техніки можна зрозуміти тільки враховуючи її зв'язок з людиною, тобто слід розглядати техніку як систему, до якої належить і людина. Крім того, вона використовує природний матеріал для створення продуктів праці, і, нарешті, продукти діяльності людини самі стають елементами навколишнього середовища. Сьогодні навколишнє середовище, по суті, формується цілеспрямовано, відповідно до потреб людини. В сучасному розумінні техніка є елементом системи, який має на собі відбиток закономірностей розвитку всієї системи. Можливе таке становище, коли людина вийде з безпосереднього процесу виробництва і замість того, щоб бути головним елементом процесу виробництва, стане поряд із цим процесом. Слід відзначити, що нині не існує чіткого та однозначного визначення поняття техніка, хоча всі розуміють його значення. Техніка це філософське поняття, бо воно постійно змінюється.

Слід зазначити, що філософія техніки — один із найновітніших напрямів сучасної соціальної філософії. У зв'язку з результатами науково-технічного прогресу наприкінці XX століття виникає потреба ґрунтовного аналізу техніки як предмета соціально-філософського дослідження. Наприкінці XIX століття з'являється одна з перших праць у цій галузі — «Основи філософії техніки» Е. Каппа. Продовжив цю тенденцію А. Еспінас, якому приписують філософське обґрунтування загальної теорії техніки. Всесвітні філософські конгреси другої половини XX століття засвідчують зростання філософського інтересу до техніки та її соціально-практичного значення. Для сучасної філософії техніки характерне врахування здобутків у цій галузі таких мислителів, як М. Гайдеґґер, К. Ясперс, Л. Мемфорд, А. Бергсон, М. Бєрдяєв, Е. Фромм, Г. Маркузе, та низку інших видатних філософів минулого століття. Так, Е. Фромм критикує індустріально-технічну цивілізацію, наголошуючи, що «люди все більшою мірою стають автоматами для створення машин: розумність перших знижується відповідно до зростання інтелекту других». За Г. Маркузе, підґрунтям індустріальної цивілізації є технологічна раціональність як наслідок споживацького ставлення людини до природи, яким визначається як ставлення до світу, так і діяльність у ньому. Особливої гостроти набуває питання щодо перспектив подальшого розвитку технічної цивілізації та можливих соціальних наслідків призупинення або уповільнення технічного прогресу. На межі століть однією з основних проблем філософії техніки стають соціальні наслідки комп'ютеризації у зв'язку із привнесеними нею змінами у всі сфери суспільного життя. Сьогодні особливої актуальності набуває аналіз інформації як своєрідного глобального ресурсу та інформаційного суспільства як нового типу цивілізаційної організації соціуму. Потрібно звернути увагу, що науково-технічний прогрес поступово сприяє усвідомленню суттєвої ролі техніки у суспільному розвитку. Так, в свій час А. Еспінас, якому приписують філософське обґрунтування загальної теорії техніки, оцінив внесок технічного прогресу у розвиток людства лише позитивно, ідеалізувавши продуктивну роль техніки у соціумі. А самі технічні досягнення є ще одним вагомим свідченням підкорення людиною природного середовища. За рівнем розвитку техніки можна оцінювати рівень розвитку виробництва, суспільства, освоєння людиною природи. Зміни у виробництві свідчать насамперед про поступальний розвиток техніки як сукупності знарядь праці і технологи. Техніка – явище історичне, в ній постійно відбуваються зміни. Отже, розглядаючи сутність техніки, необхідно враховувати цей бік явища, а саме – зміну місця та ролі людини в процесі виробництва, що відбувається як наслідок технічного прогресу. Техніка виконує роль головного, найбільш рухливого й активного елемента суспільного виробництва. У будь-якому суспільстві техніка є найбільш динамічною частиною виробництва. При цьому, виробничі відносини визначають характер використання техніки, впливають на темпи і напрямки технічного розвитку. Техніка, в свою чергу, опосередковано, через виробництво, суттєво впливає на всю соціальну сферу діяльності людей. А люди задовольняючи свої потреби мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також із так званою другою природою, тобто з тим, що вони створюють. "Створене" знову використовується у виробництві. Воно заміняє природне. Людина за допомогою створеного розширює свої можливості в освоєнні зовнішнього світу. Вона використовує техніку. Техніка це те, за допомогою чого людина перетворює природу, суспільство, саму себе. Важливим моментом є врахування не лише того, чим людина діє, а й те, як саме вона діє. Це теж техніка, але проявляє себе як технологія. Звідси можна дати таке визначення техніки. Техніка – це сукупність знарядь праці та технологічних процесів, що історично розвиваються і за допомогою яких люди перетворюють природу. Адже людина задає логіку дії техніки, і завдяки її потребам техніка й існує. Система "людина – техніка" належить до продуктивних сил суспільства. До них слід додати ще один дуже важливий компонент – природу, навколишнє середовище. Людина використовує закони природи і за цими законами створює техніку. Таким чином, розвиток техніки слід розглядати не як самостійний процес, а крізь призму людської активності, тобто як процес послідовної передачі виробничих функцій від робітника до техніки, як заміну "природних виробничих інструментів" штучними. В результаті прогресу дедалі більше функцій виконує техніка, машина. Ми все більше помічаємо єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку. Сучасна техніка і технологія немислимі без втілення в них наукових досягнень.

«Філософія техніки» в контексті глобальних проблем,це розвиток техніки в сучасному світі усе більш гостро виявляє двоїстий характер її досягнень. З одного боку, без техніки просто неможливо уявити розвиток людства, а з іншого, техніка — могутня сила, здатна викликати самі негативні, навіть трагічні, наслідки. Непродуманий розвиток техніки приводить до того, що успіхи технічного прогресу обертаються складними соціальними проблемами. Заміняючи робочу силу людини на виробництві, приводячи тим самим до підвищення продуктивності, техніка загострює проблеми зайнятості і безробіття; житловий комфорт приводить сьогодні до небажаної роз'єднаності людей; досягнута за допомогою особистого транспорту мобільність купується ціною шумового навантаження, незатишних, знеособлених міст, загубленої природи і т.д. На порозі XXI ст. людство виявилося перед необхідністю рішення проблем світового порядку: забруднення навколишнього середовища відходами промислового виробництва; невідновне вичерпання природних ресурсів; порушення балансу в демографічних процесах; небезпека радіоактивної катастрофи і т.д. Усе це змушує задуматися про цілі і перспективи технічного розвитку, про міру його можливого обмеження. За прогнозом Д. Медоуза і його колег, зробленого більше чверті століття назад, людство впевнено йде назустріч глобальній катастрофі, уникнути яку можна, тільки прийнявши відповідні міри, спрямовані насамперед на обмеження, регулювання зростання виробництва, видобуток і виробництво природних ресурсів. Але справа не тільки в цьому. Особливу цінність представляє принципово новий підхід учених до поняття самих критеріїв соціального прогресу, що дотепер традиційно вбачалися в безперервному нарощуванні продуктивних потужностей, спрямованих на постійне збільшення вироблених з їх допомогою матеріальних благ. «Межі росту» показали, що ріст не може продовжуватися до нескінченності. Прийшов час, коли людство повинне відмовитися від кількості на користь якості.

Першоджерела:

1. Бердяев Н.А. Человек и машина. Предисловие к публикации Е.В. Барабанова // Вопросы философии. – 1989. – № 2. – С. 143 – 162.

2. Блюмбергер Х. Жизненный мир и технизация с точки зрения феноменологии. Вопросы философии. – 1993. – № 10.

3. Волков Г. Эра роботов и эра человека. – М.: Политиздат, 1991.

4. Горохов В.Г., Розин В.М. Введение в философию техники: Учеб. пособие / Науч. ред. Ц.Г. Арзаканян. – М.: 1998. – 224 с.

5. Закссе X. Антропология техники // Философия техники в ФРГ. – М: Прогресс, 1989. – С. 424 – 439.

6. Канке В.А. Этика. Техника. Символ. – Обнинск: Обнинский ин-т атомной энергетики, 1996.

7. Князев В.Н. Человек и технология. – К.: Лыбидь, 1990. – 173 с.

Література:

1. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники / Э. Агацци. – М.: Московский философский фонд, 1998. – 324 с.

2. Аль-Ани Н.М. Философия техники: очерки истории и теории / учебное пособие / Н.М. Аль-Ани. – Спб., 2004 – 184 с.

3. Баландин Р.К. Ноосфера или техносфера // Вопросы философии. – 2005. – № 6. – С. 107 – 116.

4. Бек У. Что такое глобализация? / У. Бек – М.: Прогресс–Традиция, 2000. – 304 с.

5. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. – К.: Книга, 2005. – 528 с.

6. Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.

Дата добавления: 2014-11-16