Музика як вид мистецтва. Музичні жанри. Вокальна музика

Жанрова палітра музичного мистецтва

Музика як вид мистецтва. Твори мистецтва — кожний своєю мовою — відображають навколишній світ, настрої, емоції. Музика – мистецтво, у якому дійсність відображається засобами звукових художніх образів. Воно спрямоване, перш за все, на емоційну і чуттєву сферу людини.

Ще за довгі тисячоліття до нашої ери люди склали перші наспіви, виготовили найпростіші музичні інструменти. Трудові вигуки і мисливські сигнали, пастушачі заклики і войовничі кличі — усе це служило практичної діяльності людини. Але разом з тим завжди у різні часи музика, нехай у своїх найпримітивніших формах, надихала людину, вона була (і залишилася!) могутнім засобом спілкування людей. Міфи, казки, легенди, створені різними народами й у різних куточках планети, свідчить, що вже на зорі людської культури людині була властива свідомість великої, воістину чарівної сили музичного мистецтва. Згадаємо два міфи, два імені, що донесла до наших днів античність, і які особливо хвилюють і вражають нас. Перший це - переказ про Прометея, що відображує споконвічну мрію людей про скорення та перетворення природи. Другий про Орфея, легендарного музиканта, наділеного чарівним даром підкорення й перетворення людського серця.

Протягом тисячоліть питання про сутність, природу музичного мистецтва, про таємницю його впливу на людину займало і хвилювало розум філософів, поетів, музикантів. Ще в IV столітті до нашої ери Платон писав: «Ритм і гармонія більш за все проникають у глибину душі й сильніше за все захоплюють її». Найвидатніший з мислителів античності Аристотель стверджував: «Чи не повинна музика, крім того, що вона приносить звичайну насолоду, служити ще більш високій меті, а саме: впливати своєю дією на людську етику і психіку». Шекспір через сторіччя писав: «Немає на землі живої істоти більш жорсткої, різкої, пекельно злої, в якій не змогла хоча б на годину музика здійснити переверту».

В наш час розвиток усіх засобів комунікації сприяв поширенню музики: радіо, телебачення, різноманітні засоби механічного запису ввели її в буквальному значенні слова в кожен будинок. І як і раніше вона залишається з усіх мистецтв не тільки найбільш всеосяжною і розповсюдженою, але і найбільш складною, найбільш важкою для осягнення.

Мовою музикиє звук, мелодія, тембр, темп, лад, динаміка, фактура тощо. Як і в образотворчому мистецтві, музичний твір має неповторний мелодійний і ритмічний рисунок. Мелодія, ніби лінія у малюнку, буває різною: хвилястою, ламаною, орнаментально прикрашеною, складеною з окремих мелодійних відрізків. Від плавного, крокуючого чи стрибкоподібного руху залежить характер музики: спокійний, збентежений, грайливий, рішучий.

Музичні жанри. У музиці, як і в інших мистецтва за час їхнього існування, склалися різні види творів - вокальні, інструментальні, театральні. Різновиди творів у межах одного виду мистецтва називають французьким словом жанр (genre). Музичні жанри - це різні види творів, об’єднані між собою подібним змістом, характером, а також властивими, своєрідними виразними засобами й особливостями музичної мови.

Не всі музичні жанри виникли в один час. Опера, наприклад, народилася в Італії наприкінці XVІ століття, а симфонічну поему створив у середині XІ століття Ференц Лист. За час свого існування різні жанри сильно змінювалися, але усі зберегли при цьому свої основні ознаки. Так, опера - це твір для музичного театру, що має сюжет, ставиться в декораціях і виповнюється артистами-співаками й оркестром. Її не переплутаєш з балетом чи симфонією. Але й опери бувають різні: історичні, героїчні, комічні, ліричні... Усі вони мають свої характерні риси, хоча належать одному - оперного жанру. І тоді, коли нам треба підкреслити, про який саме вид опери мова йде, ми знову, але в більш вузькому значенні слова, уживаємо термін «жанр». Ми говоримо: жанр ліричної опери, жанр музичної драми, жанр епічної опери...

Усередині загального поняття «жанр (вид) вокальної музики» ми розрізняємо жанри романсу, пісні тощо. Таким чином, музичні жанри як види мистецтва поділяються на:

· вокальні (камерні: пісня, романс, дует, тріо, ноктюрн…, хорові: кантата, ораторія);

· інструментальні (камерні: ноктюрн, прелюдія, пісня без слів, баркарола, балада, етюд, токата, скерцо, каприс тощо, симфонічні: сюїта, симфонія, концерт..);

· театральні (опера, балет, оперета, мюзикл).

Є в цього терміна ще одне значення. Бува, про художника говорять: «Він – жанрист». Це означає, що художник створює картини на побутові сюжети. Такі картини писав, наприклад, В. Пєров. З живопису слово жанр у такому значенні перейшло в інші мистецтва, у тому числі й музику. Якщо ми говоримо про який-небудь твір: «У ньому присутні жанрові епізоди», - то це означає, що композитор ввів у нього пісню, танець чи марш.

Вокальна музика. Музика, що виконується голосом, називається вокальною. Через спів людина може виразити настрої, емоції, почуття й переживання, а може змалювати навколишній світ. У співі передаються характерні мовні інтонації: питальні, окличні, стверджувальні, інтонації подиву тощо. Між словесною і музичною мовами існує багато спільного. Саме завдяки інтонації ми передаємо різні емоційні стани. Емоції можна також відобразити мімікою, жестами й рухами, як, наприклад, артисти в театрі, танцівники в балеті. У мові зміст зрозумілий і без інтонації, а музичну мову можна збагнути тільки завдяки інтонації, яка становить основу будь-якої мелодії, визначає її неповторний характер.

Ведуча роль у вокальній музиці належить мелодії, в якій зосереджена головна думка твору, виражена сутність музичного образа. Мелодія вокального твору може бути виконана із супроводом або без нього. Під час слухання вокальної музики ми сприймаємо одночасно красу поетичного слова, вокальної мелодії та її інструментального супроводу (акомпанементу).

Вокальна музика являє собою поєднання двох видів мистецтва: музики і поезії. Тому твори вокальної музики зазвичай пишуть на віршовані тексти. Але деякі співаються без слів, протягуючи голосний звук або склад. Такий спів без слів називається вокалізом.

Проте саме забарвлення людського голосу надає вокальній музиці неповторності й чарівності. За висотою співочі голоси розподіляють на високі, середні та низькі. Серед чоловічих -- це тенор, баритон і бас. Серед жіночих — сопрано, мецо-сопрано і контральто. Висота, сила, забарвлення голосу (тембр) мають важливе значення для створення музичних образів. Тендітність і ніжність краще передає сопрано, а мужність і рішучість — бас або баритон. Усесвітньо відомими співаками були Енріко Карузо (тенор), Федір Шаляпін (бас), Марія Каллас (сопрано), серед українських співаків — Соломія Крушельницька (сопрано), Анатолій Солов’яненко (тенор) та багато інших.

Спів розрізняють за кількістю учасників (сольний, ансамблевий - дует, тріо, квартет, квінтет тощо та хоровий), за манерою виконання (народний, академічний, естрадний).

Вокальна музика включає велику кількість різних жанрів:

· камерні вокальні твори (пісня, романс, твори для вокальних ансамблів);

· хорові твори (хори, кантати, ораторії, оперні номери).

Камерна музика призначена для одного чи декількох виконавців та звучить в умовах порівняно невеликих концертних приміщень. Основним камерно-вокальним жанром є пісня. Розрізняють пісні народні й авторські. Задовго до того як стала розвиватися професійна музика у народних піснях різних країн уже сформувалися прекрасні музично-поетичні образи. В народному пісенному мистецтві кожної країни рельєфно виступають своєрідні риси мелодики, ритміки, манери виконання. Більшість народів має різні види пісень: трудові, ігрові, обрядові, сімейно-побутові (колискові, весільні, похоронні, голосіння), хороводні, танцювальні, величальні, ліричні, героїко-епічні, жартівні, сатиричні. І всі ці види пісень формувалися у тісному зв’язку з їхнім громадським життям, його трудовою діяльністю і сімейно-побутовим устроєм. Народна пісня — мистецтво усної традиції. З стародавних, незапам’ятних часів пісні створюючись усно переходили від одного співака до іншого, від старшого покоління до молодшого. При цьому співаки нерідко вносили зміни у слова пісні, в її спів. От чому будь-яка народна пісня існує у багатьох різновидах - варіантах, більш простих і складних, більш давніх чи торкнутих пізнішими впливами.

Наприкінці XVIII початку XIX століття поряд з поняттям «камерна пісня» став застосовуватися термін «романс». Романс – невеликий вокальний твір для голосу із супроводом. У середньовічній Іспанії слово «романс» означало просту, пісню народного складу на іспанському побутовому діалекті. У XVIII столітті романс отримав поширення у Франції, а пізніше у Росії, Україні. Виконувалися романси під гітару — улюблений інструмент міського побуту.

У романсі можуть бути відображені різні сторони життя, відношення композитора до подій, що відбуваються, є романси – пейзажні замальовки.

Хорова музика – музика, призначена для виконання харовими колективами, найбільш демократичний і доступний вид музичного мистецтва. Вона звучить в концертних залах, філармоніях, храмах.

Хорове мистецтво зародилося ще у театрі Стародавньої Греції, де хор був головною діючою особою вистави. З часом хоровий спів став самостійним видом музичної культури. У давнину хорова музика виконувалася переважно в унісон (одноголосно). Упродовж тривалого часу хорове мистецтво удосконалювалося, і сьогодні ми чуємо як одноголосні, так і багатоголосні хорові твори (дво-, три-, чотириголосні тощо). Хор може співати а капела (без інструментального супроводу) та з акомпанементом. Керівник і диригент хору називається хормейстер (хоровий майстер).

До жанрів хорової музики належать хори, кантати, ораторії. Хор - твір для великого колективу співаків. Виклад хорових творів відрізняється за масштабами і формами: бувають строфічні (куплетні) побудови, а бувають складні монументальні, такі, як хори Г. Генделя, Й. Баха.

Ораторія — великий музично-драматичний твір для хору, співаків-солістів, оркестру. На відміну від опери ораторія призначена для концертного виконання без сценічної дії, без декорацій, костюмів. Монументальні ораторії створив в Англії в 30— 40-х роках XVIII століття великий німецький композитор Г. Гендель. У його героїчних епопеях на старозавітні біблійні сюжети («Самсон», «Іуда Маккавей») головним діючим персонажем є народ. Широку популярність одержали дві ораторії
Й. Гайдна «Створення світу» (на біблійну тему) та «Пори року».

Близький ораторії жанр страстей. Страсті – вокально-драматичний твір на релігійно-легендарний сюжет про страждання і смерть Христа, де читання перемежовувалося зі співом хоралів. Створення двох циклів «Страстей» (за Євангеліями від Іоанна та від Матфея) — висока кульмінація в творчості Й. Баха.

Поруч з ораторією в XVII столітті виник і інтенсивно розвився жанр кантати. Кантата - твір для співаків-солістів, хору й оркестру менших розмірів, ніж ораторія. Розрізняють кантати: ліричні, урочисті, сюжетно-драматичні, комедійні, подібні з оперними сценами («Кавова кантата» Баха). Кантатно-ораторіальні жанри в 30-х роках стають улюбленими в творчості композиторів ХХ ст.

Словник ключових понять

Жанр - різновид твору в межах одного виду мистецтва.

Вокальна музика (спів) – це найдавніше виконання музики, мистецтво передавання художнього змісту музичного твору засобами співацького голосу; тісно пов’язане зі словом, інтонацією, вона надає звучанню емоційної виразності.

Інтонація — характер мовлення, що виражає почуття; в музиці спосіб відображення музичного змісту.

Мелодія — музична думка, виражена одноголосно.

Хор — великий вокальний колектив (більш як 12 осіб).

А капела — хоровий спів без інструментального супроводу.

Камерна музика – музика, призначена для одного чи декількох виконавців, що звучить в умовах порівняно невеликих концертних приміщень.

Пісня – найбільш поширений жанр вокальної музики, що поєднує словесний та музичний образи, а також твір, призначений для вокального виконання.

Романс – невеликий вокальний твір для голосу із супроводом

Ораторія — великий музично-драматичний твір для хору, співаків-солістів, оркестру.

Кантата - твір для співаків-солістів, хору й оркестру менших розмірів, ніж ораторія.

Дата добавления: 2014-11-16