Інструментальна музика

Раніш за все виникли ударні, духові інструменти, потім струнні і, нарешті, смичкові. До епохи Відродження інструментальна музика мала прикладній, службовий характер, супроводжувала різні події життя. Пізніше інструментальна музика стала набувати самостійного значення, перестала залежати від церемоній, церковних служб, свят, обрядів.

Сьогодні інструментальні музика – твори багаточисленних різновидів, призначені для виконання на різних музичних інструментах:

духових (мідних і дерев’яних);

струнних (струнно-смичкових і струнно-щипкових);

ударних;

клавішних;

сучасних музичних електроінструментах.

Люди за тисячі років створили безліч інструментів, різних за розміром, формою, матеріалом, способом видобування звуків різної висоти й гучності. Усі ці якості впливають на забарвлення звука, створюючи неповторний «голос» кожного інструмента — тембр. У струнних інструментах — скрипках, бандурах, арфах, гітарах — звук виникає від коливання струн. Тембр струнних не різкий і не надто голосний. У духових — сопілках, флейтах, валторнах, трубах — звуки утворюються завдяки руху повітря у трубі. Тембри духових найчастіше яскраві, насичені. В ударних інструментах звук з'являється під час ударів рукою, паличками. Звучання у них загалом гучне: то різке, як у барабанів, то дзвінке, як «голоси» металевих тарілок. Є інструменти, які поєднують властивості кількох груп, наприклад клавішні. Фортепіано є водночас і струнним, і ударним інструментом, баян — ударним і духовим. У наш час набули поширення два різновиди фортепіано: піаніно (у побутовому музикуванні) і рояль (у концертному виконанні).

Камерна інструментальна музика. У давнину, коли не було концертних залів, філармоній для музикування любителі музики збиралися у своїх домівках. Звідси пішла назва – камерна музика (camera з італійської - кімната), тобто музика призначена для невеликого складу виконавців. Для неї характерна увага до внутрішнього світу людини як особистості. Відмінна риса камерної музики полягає у висуванні на перший план артистичної індивідуальності виконавця; співака-соліста, скрипаля чи інструментального ансамблю — тріо, квартету.

Камерні інструментальні твори малої форми — п'єси-мініатюри (прелюдія, пісня без слів, каприс, баркарола, балада, етюд, токата, скерцо, ноктюрн тощо). Їх можна порівняти з ліричними віршами-розповідями або з піснями. В них розкривається один чи два образи.

Є твори, які спочатку виконували голосом, а з часом – на різних музичних інструментах без вокалу. Так зародилися інструментальні жанри вокального походження: пісня без слів, елегія, баркарола, балада, рапсодія. Усі інструментальні твори вокального походження здатні глибоко передавати різні емоційні стани та настрої людини.

Окрім цього до камерної музики належать сонати та ансамблі - тріо, квартети тощо. Ідейно-образний зміст камерного твору розкривається творчими зусиллями одного соліста чи невеликої групи виконавцій: двох — у дуеті, трьох — у тріо, чотирьох — у квартеті, п'ятьох— у квінтеті. При цьому в більшій чи меншій мірі виявляється художня рівноправність учасників ансамблю. Партії їх індивідуалізовані, збагачені тонкими динамічними відтінками, нерідко технічно складні.

Сучасні жанри камерно-інструментальної музики (соната, тріо, квартет, квінтет) остаточно сформувалися в творчості віденських класиків — Й. Гайдна, В. Моцарта, Л. Бетховена.

Словом «соната» вперше стали називати свої твори іспанські композитори XVI ст. Ранні сонати були поліфонічними, наприклад тріо-сонати для трьох інструментів — скрипки (чи флейти), віоли де гамба і клавесину. На зміну поліфонічному стилю прийшов гомофонний, де ведуча роль належала головному голосу з яскравою мелодією, а інші мали супровідний характер. В XVII— XVIII ст. скрипкові сонати складають італійські композитори — Дж.Тартіні, А.Кореллі, А.Вівальді. Клавішний інструмент виконував в них функцію акомпанементу. Г. Гендель, Й. Бах уже створювали сонати для клавішного інструменту. Соната оформилася як багаточастинна інструментальна п'єса з багатим образно-емоційним змістом. Найбільш типовий був такий порядок частин: повільно — швидко — повільно — швидко, де перша частина найчастіше мала імпровізаційний характер, а третя, повільна будувалася на ритмах сарабанди чи сициліани - іспанського й італійського народних танців. З кінця XVIII ст. на перший план за своїм значенням вийшла фортепіанна соната. Фортепіаноприйшло на зміну клавесину та принесло з собою все багатство відтінків, бо воно мало здатність як на стрімку швидкість, так і на оркестрову звучність. Усі ці якості з особливою силою проявилися у фортепіанних сонатах Л. Бетховена, хоча багато чого у цьому напрямку зробили його попередники — Й Гайдн,
В. Моцарт, М. Клементі.

Оркестрова (симфонічна) музика поєднує твори, художній задум яких здійснюється силами великого (до ста чоловік) колективу музикантів, підлеглого індивідуальності диригента.

Група музикантів, які виконують музичний твір одночасно на різних інструментах, складають оркестр. Назва оркестр походить від давньогрецького слова «орхестра», яке означало місце у театрі, де виступав хор, що супроводжував виставу. Сьогодні так називається колектив музикантів, які грають на різних інструментах. Оркестри, залежно від того, які інструменти в них переважають, бувають духові, струнні, народні тощо. Але неперевершеним за багатством тембрових відтінків є симфонічний оркестр.

До складу сучасного симфонічного оркестру входить від 50 до 75 виконавців, а інколи — понад 100! Керує оркестром диригент. Диригент в оркестрі — найважливіша особа. Жестами рук, диригентською паличкою він вказує оркестрантам, як виконувати той чи інший фрагмент музичного твору: його темп, гучність і характер музики. Перед очима диригента на пюпітрі (підставці для нот) лежить партитура музичного твору — нотний запис усіх інструментальних партій.

1. Флейта

2. Кларнет

3. Гобой

4. Фагот

Родина мідних духових складається з валторн, які зроблені з мідних трубок, закручених у коло, яскравих і дзвінких труб, тромбонів, у яких гучне, але трохи важкувате звучання, та туб, які звучать дуже низько.

1.Труба

2. Тромбон

3. Валторна

4. Туба

Існує величезна кількість ударних інструментів.

1. Літаври

2. Дзвіночки

3. Ксилофон

4. Дзвони

5. Трикутник

6. Бубен

7. Тарілки

8. Великий барабан

9. Малий барабан

Завдяки тембровому забарвленню інструментів симфонічного оркестру основна тема «Путівника» Б. Бріттена звучить щоразу по-різному.

Симфонічна музика охоплює твори крупної форми — сюїти, увертюри, сонати, симфонії, симфонічні поеми, концерти, - побудовані на контрастному зіставленні різнохарактерних музичних образів. Якщо у камерних творах розкриваються думки та почуття однієї людини, то симфонічних виражені сподівання багатьох людей. Симфонічні композиції завжди створювалися в розрахунку на масову аудиторію. Глибина змісту сполучалася в них з величчю масштабів, широтою задуму, із простотою і ясністю, часом навіть «плакатністю» ведучих образів і мелодійних тем.

Сюїта являє собою багаточастинний цикл, що складається із самостійних, контрастних п'єс, об'єднаних загальною художньою ідеєю.

Симфонія - циклічна композиція з чотирьох контрастних частин, об'єднаних єдиним задумом. Класична симфонія сформувалась в кінці XVIII ст. у творчості Й. Гайдна та В. Моцарта. Віденського композитора Йозефа Гайдна називають «батьком симфонії», оскільки саме в його творчості цей жанр уперше досяг високої художньої досконалості.

Однією з вершин світового музичного мистецтва є симфонічна творчість Л. Бетховена. Революційна епоха кінця XVIII століття визначила ідейну спрямованість бетховенської музики. У могутніх, глибоко вражаючих образах його героїко-драматичних симфоній (Третя, П'ята і Дев'ята) вперше одержали своє відображення боротьба народних мас, віра у перемогу соціальної справедливості.

У багатьох симфоніях можна також зустріти життєрадісні сцени народного побуту, картини народних свят. Найважливіша особливість симфонічної музики у тому, що ідейний задум твору — глибокий і значний — розкривається в широкому, часом конфліктному, суперечливому, або напружено-драматичному розвитку. Основна музична ідея затверджується в процесі боротьби, гострих, конфліктних зіткнень, тимчасових відхилень від основного шляху. Цей розвиток називається симфонічним.

Концерт за змістом і за формою побудови має багато спільного із симфонією. Слово «концерт» означає «змагатися». Зародився цей музичний жанр в Італії, у трьох видах: як хоровий, оркестровий чи сольний твір для одного чи декілька інструментів з оркестром.

Поява програмної музикизначно розширила обрії симфонічної музики. Виникли нові жанри — симфонічна поема, концертна увертюра, симфонічна фантазія.

Увертюра, що є вступом до опер, балетів, спектаклів, кінофільмів, часто набуває самостійного художнього значення - живе самостійним концертним життям. Такі програмні увертюри (на основі літературної програми) втілюють образу, тему, сюжет, ідеї літературного твору узагальнено.

Словник ключових понять

Інструментальна музика – це найдавніше виконання музики, мистецтво передавання художнього змісту музичного твору засобами співацького голосу; тісно пов’язане зі словом, інтонацією, вона надає звучанню емоційної виразності.

Камерна музика – музика, призначена для одного чи декількох виконавців, що звучить в умовах порівняно невеликих концертних приміщень.

Сюїта - багаточастинний цикл, що складається із самостійних, контрастних п'єс, об'єднаних загальною художньою ідеєю.

Елегія – інструментальна п’єса, що передає ліричні роздуми, сумні настрої.

Рапсодія - інструментальна п’єса вільної форми у стилі декламацій рапсода-оповідача, що складається з контрастних, різнохарактерних епізодів.

Симфонічна музика – музика, призначена для виконання симфонічним оркестром.

Увертюра – одночастинний програмний симфонічний твір.

Оркестр - група музикантів, які виконують музичний твір одночасно на різних інструментах.

Соната -багаточастинна інструментальна п'єса з багатим образно-емоційним змістом.

Симфонія - циклічна композиція з чотирьох контрастних частин, об'єднаних єдиним задумом.

Дата добавления: 2014-11-16