Різновиди форм металевого обігу. Різновиди Сутність Біметалізм Система паралельної валюти Співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на

Різновиди	Сутність
Біметалізм
Система паралельної валюти	Співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відпо-відно до ринкової вартості золота та сріб-ла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить — двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю
Система подвійної валюти	Держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим
Система «кульгаючої» валюти	Один із видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу

Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить – двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву «система подвійної валюти».

У різних країнах в один і той самий час установлювалося неоднакове співвідношення між золотом та сріблом. Наприклад, законами Англії у XVIII ст. співвідношення між золотом і сріблом було встановлено в пропорції 1: 15,5. У цей час у Франції і Голландії співвідношення даних грошових металів зафіксовано в пропорції 1: 15. У цих умовах в Англії купцям із Голландії та Франції стало вигідно продавати свій товар за срібло й вивозити його в Голландію або Францію, де за нього можна було купити більше золота. Це призводило до того, що недооцінений метал (кращі гроші) зникали з обігу, витискувались переоціненим грошовим металом (гірші гроші). Підтвердженням цього став той факт, що в Англії за 15 років у період із 1702 по 1717 р. золотих монет накарбували у 32 рази більше, ніж срібних.

Цікавий факт

Це явище увійшло в економічну літературу як економічний закон, суть його зводиться до того, що «гірші гроші» витискують з обігу «кращі». Відкриття цього закону шотландський економіст ХІХ ст. Г. Маклеод приписує англійському державному діячеві і фінансисту XVI ст. Т. Гершему, і в науці він широко відомий як закон Грешема. Однак фахівцями з історії економічної думки встановлено, що цей закон сформульовано у 1526 р. польським ученим М. Коперніком, а ще раніше у 1300 р., цей причинно-наслідковий зв’язок виявив французький економіст Н. Орезм [117].

Закон Грешема або Орезма формулюється: «гірші гроші витісняють кращі», тому що звичайно спостерігалося, що сильно зношені, стерті, маловагі, обрізані, що втратили цінність і яким-небудь іншим чином ушкоджені гроші прагнуть витиснути повновагі, тільки що викарбувані монети. Таке формулювання, однак, не зовсім правильне. Неправильно, що погані гроші, тобто зношені, стерті або навіть обрізані монети, будуть витісняти інші гроші тільки через свою зношеність, стертість. У точному формулюванні закон говорить просто: «дешеві гроші будуть витісняти дорогі гроші». Причина, з якої більш дешеві гроші завжди беруть гору, полягає в тому, що вибір користування тими й іншими грішми залишається головним чином за тим, хто платить ними в обміні, а не за тим, хто одержує. Якщо хтось має вибір сплатити свої борги тими або іншими грішми, мотиви ощадливості змусять його вибрати найбільш дешеві. Якби ініціатива або вибір належав переважно особі, що одержує гроші, а не платникові, було б справедливо протилежне положення. Тоді більш дорогі, або «гарні» гроші витиснули б більш дешеві, або «погані» гроші.

Що ж тоді робиться з більш дорогими грішми? Вони або можуть бути приховані, або підуть на переплавлення чи підуть за кордон. Приховані або переплавлені вони будуть за мотивами ощадливості, а відсилання за кордон буде відбуватися в силу того, що при зовнішній торгівлі іноземці, що одержують гроші, а не ми, що дають їх, диктують, який рід грошей буде прийнятий. Вони будуть брати тільки кращі гроші, тому що наші постанови про законні платіжні засоби не зв'язують їх. Кращі гроші могли б використовуватися у обміні із премією, тобто по цінності їх як злитка, але ускладнення у веденні розрахунків у них, які задовольняли б обидві сторони, настільки великі, що на практиці ці кращі гроші ніколи не використовуються у великих кількостях. Насправді ефективність закону Грешема настільки велика, що зручность цілих націй приносяться йому в жертву. Наприклад, в Італії 15 років назад зайві випуски паперових грошей витиснули в Альпах не тільки золото, а і срібло, мідь із обігу. Ці паперові гроші могли циркулювати в Південній Франції разом із відповідними монетами, оскільки Франція і Італія належали до Латинського Союзу. Внаслідок цього тимчасово там залишалося дуже мало дрібної розмінної монети, нижче банкнот в 5 лір номінальної вартості. Покупці роздрібних крамниць часто виявлялися не в змозі робити покупки, тому що вони не мали необхідних дрібних грошових знаків і тому що крамарі відчували такуж незручність і не могли давати решту. Щоб усунути це ускладнення, було випущено 30 млн. банкнот номіналом в 1 ліру, і попит на них був так великий, що торговці платили за них премію.

Слід зазначити, що коли в Європі з обігу вилучалося золото, у США – срібло. Тобто, незважаючи на те, що за законом обидва метали мали рівні права, фактично цю функцію виконував один із них.

Різновидом біметалізму можна вважати так звану систему «кульгаючої валюти», за якою один із видів монет карбується у закритому порядку.

Подібна система з'являється тоді, коли при існуванні біметалізму, перш ніж один з металів цілком витисне інший, монетні двори закриваються для більш дешевого з них, але гроші, які були вже викарбувані до цього часу, не вилучаються з обігу. Припустимо, що металом, який не підлягає вільному карбуванню, буде срібло, як це мало місце у Франції й Сполучених Штатах. Всі гроші, уже викарбувані із цього металу й перебувають в обігу, утримуються в обігу нарівні із золотом. Ця рівність може тривати навіть тоді, коли будуть чеканитися час від часу обмежені додаткові суми срібних грошей. Це спричинить різницю в цінності між срібними злитками й срібними монетами, тому що номінальна цінність срібних монет буде вище їхньої дійсної цінності.

На початку другої половини XIX ст. кілька європейських країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 р. міжнародну угоду – так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, передусім Великобританії та Німеччини. Але цей союз проіснував недовго.

Після розриву біметалічного союзу, що зв'язував до 1873 р. всі золоті й срібні країни разом, комерційний мир розпався на дві частини – на країни із золотою валютою й на країни зі срібною валютою, і багато хто, бажаючи утриматися на одній лінії з першими, але боячись виявитися серед останніх, рятувалися тим, що закривали свої монетні двори для срібла й тим самим приймали «кульгаючу валюту». Однієї з таких країн була Британська Індія.

Біметалічна грошова система не відповідала потребам розвинутого капіталістичного господарства, тому що використання в якості міри вартості одночасно двох металів (золота і срібла) суперечить при­роді цієї функції грошей.

Глибинним і дійсно обєктивним недоліком біметалічної системи, який зрештою привів до її заміни монометаличною системою, виявилося те, що в такій системі постійно порушувався закон вартості. Це було викликано тим, що умови видобутку золота й срібла постійно змінювалися, а це призводило до зміни вартості цих металів.

Крім того, відповідність між золотом і сріблом не дорівнювала їх ринковій вартості, у результаті відбулося здешевлення виробництва срібла, а наприкінці ХІХ ст. і його знецінення; золоті монети вийшли з обігу і перейшли до розряду скарбів, у зв'язку з цим був здійснений перехід до монометалізму.

Розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонет­ний стандарт; золотозлитковий стандарт (Франция); золотовалютний стан­дарт (Австрія, Данія, Норвегія) (табл. 4.3).

Цікавий факт

Срібний монометалізм існував у Росії (1843 – 1852 рр.), Індії (1852 – 1893 рр.), Китаї (1843 – 1852 рр.). Потім він змінився на різновид золо­того монометалізму. Англія першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII – на початку ХЕХ ст. В останній третині XIX ст. з'явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (вища вартість та значно менша вага, ніж у срібних монетах) золоті монети були придатнішими для обігу. Золотий монометалізм було введено: у Німеччині – в 1871-1873 pp., у Швеції, Норвегії та Данії – в 1873 p., у Франції – в 1876-1878 pp., в Австрії – в 1892 p., у Росії та Японії – в 1837 р., у США – в 1900 р.

Після кризи золотий стандарт певний час зберігався лише у країнах так званого «золотого блока»: Франції, Бельгії, Голандії, Швейцарії, Італії та Польщі. В 1935р. від золотого стандарту відмовилися Бельгія та Італія, а в 1936р. - й всі інші країни. З того часу затвердилася система паперово-кредитних грошей. А єдина міжнародна валютна система поступилася валютним угрупуванням - валютним блокам та зонам.

Валютні зони - валютні угрупування країн, які було створено під час та після другої світової війни на основі довоєнних валютних блоків. Характерними ознаками валютної зони є: підтримка учасниками валютної зони твердого курсу валют по відношенню до основної валюти, зберігання національних валютних резервів у банках країни-гегемона та пільговий режим розрахунків усередині зони.

Основні валютні блоки - стерлінговий та доларовий- виникли після відміни золотого стандарту у Великобританії та США, в період загострення «валютної війни» між ними.

Стерлінгова зона - очолюване Великобританією історично складене валютне угрупування країн, які проводять більш-менш узгоджену політику у сфері міжнародних валютно-фінансових відносин з використанням фунтів стерлінгів у валютних операціях.

Історичним попередником стерлінгової зони був стерлінговий блок, який склався після краху золотого стандарту у Великобританії у1931р.

Таблиця 4.3

Дата добавления: 2014-11-08