Різновиди форм металевого обігу

Різновиди	Сутність
Монометалізм
Золотомонетний стандарт	Характеризується такими рисами: золото виконує усі п¢ять функцій; дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб; допускається вільний вивіз і ввіз іноземної валюти, коли кредитні гроші є в обігу вільно і необмежено розмінюються на золоті монети за номіналом. Рівновага підтримувалася через суворий контроль з боку центрального емісійного банку. Залежно від установленого законодавством порядку забезпечення банкнот золотом існувало кілька систем банкнотної емісії. Золотомонетний стандарт становив найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Але припинення розміну банкнот на золото, введення заборони на його вивіз за кордон, заборона громадянам володіти золотом у монетарній формі та інші заходи означали крах золотомонетного стандарту, вилучення золота у скарби. Тому в ході грошових реформ (1924 – 1929 рр.) було зроблено спробу стабілізувати грошовий обіг шляхом відновлення золотомонетного стандарту, але вже у двох обмежених формах – золотозливкового і золотодевізного стандартів.
Золотозливковий стандарт	За цього стандарту в обігу були відсутні золоті монети і вільне їх карбування. Грошовий обіг підтримувався кредитними грошима (банкнотами), які здатні були обмінюватися лише на золото. Тому такий стандарт було запроваджено лише в тих країнах, котрі мали великі запаси золота
Золотовалютний або золотодевізний стандарт	За цього стандарту були відсутні в обігу золоті монети і вільне їх карбування. Обмін банкнот здійснювався в іноземній валюті, при цьому зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць країн із золотом. Причому обмін банкнот спочатку здійснювався на ті іноземні валюти країн, в яких діяла система золото зливкового стандарту. Потім за відповідним валютним курсом їх можна було обміняти на стандартні зливки чистого золота

До нього входили переважно країни Британської імперії та деякі інші. Стерлінгова зона була найбільшим валютним угрупуванням за територією та чисельністю населення країн, що входили до неї. Її площа становила 1/6 території Земної кулі із населенням понад 1 млрд. чоловік. На долю країн стерлінгової зони припадало 1/6 світового товарообігу.

Для валютного механізму стерлінгової зони було характерно:

1) прикріплення національних валют країн-учасниць до англійської валюти шляхом підтримання курсу відносно фунту стерлінгів;

2) більш льготний режим обміну між стерлінговими валютами при порівнянні із нестерлінговими;

3) наявність у середині зони єдиної системи валютного контролю;

4) участь країн зони у загальнозональному інвалютному фонді (доларовому пулі) шляхом здачі у централізовані резерви у Лондоні за твердим курсом всієї або частки виторгу у доларах та інших валютах;

5) збереження значної частини валютних резервів членів зони у фунтах стерлінгів у вигляді стерлінгових авуарів в англійських банках. Юридично зона не мала централізованого керівного органу та вся її діяльність здійснювалась на базі «джентельменських угод». З 60-х років стерлінгова зона вступила у період свого розпаду, практично припинила існування після відміни Великобританією у 1972р. пільгового режиму валютних розрахунків з країнами зони).

Доларова зона - існуюче протягом 30-70рр. нашого століття валютне угрупування країн Північної, Центральної та Південної Америки, чиї грошові системи та зовнішні розрахунки орієнтувалися на головну валюту - долар США. Зона не мала офіційної юридичної основи. Механізм зони включав:

1. Підтримання незмінного співвідношення національної валюти з доларом США.

2. Відсутність державного контролю при міжнародних розрахунках.

3. Збереження основної маси валютних резервів у вигляді доларових депозитів в американських банках та здійснення через них міжнародних розрахунків.

Стерлінговий та доларовий блоки використовувалися для захоплення ринків збуту, джерел сировини. Між ними розгорталася справжня «валютна війни». Для її ведення було створено валютні стабілізаційні фонди - державні золото-валютні фонди для проведення валютної їнтервенції з метою врегулювання валютного курсу.

Зона французського франку - очолюване Францією валютне угрупування, що створене на базі її колоніальних володінь. Виникла у 1939р. Її особливістю при порівнянні із стерлінговою зоною було юридичне її оформлення міждержавними угодами та наявність централізованого керівного органу - Валютного комітету зони франка.

Усередині зони існують два валютних союзи - Західноафриканський валютний союз та Валютний союз Центральної Африк, грошовою одиницею цих країн є франк КФА (Colonies francaises d'Afrique - французські колонії в Африці). 1 фр. франк = 50 фр. КФА.

1. Встановлення твердого паритету валют із французським франком.

2. Гарантування франка КФА французським казначейством та його вільний обмін на французський франк.

3. Контроль Франції за кредитною політикою емісійних банків країн-членів.

4. Збереження всіх інвалютних резервів у французських франках.

5. Відсутність валютних обмежень між країнами-членами.

6. Здача виторгу в іноземній валюті у централізований пул при французському казначействі.

7. Здійснення усіх розрахунків через валютний ринок у Парижі.

Зростання економічного потенціалу посилюють центробіжні сили у зоні франку.

Таким чином, депресія, яка мала місце після світової економічної кризи, протікала в умовах війни валютних блоків та знецінення валют.

У роки Другої світової війни було зроблено ще одну спробу пов'язати національні валюти з золотим забезпеченням (Бреттон-Вудська конференція, 1944).

Грошові реформи, які було проведено після війни в ряді країн, не призупинили інфляцію. Її особливістю в цей час було зростання грошової маси при незначному збільшенні виробництва та товарообігу. На відміну від більшості країн в США та Великобританії післявоєнна інфляція супроводжувалася незначним зростанням готівкової маси. В США банкнотний обіг збільшився за 1945-1958 рр. на 9% при зростанні промислового виробництва на 24,4 %, в Великобританії - на 47 та 58% відповідно. Інфляція в цих двох країнах відбувалася меншими темпами, але знецінення цих валют мало важливе значення, оскільки вони згідно з Бретон-вудською угодою мали статус резервних валют. В 1958 р. долар знецінився удвічі, фунт стерлінгів - в 3 рази порівняно із довоєнним періодом.Таким чином, інфляція здобула світові масштаби.

З середини 50-х -початку 60-х років інфляція в окремих країнах (США,ФРН, Канаді) дещо призупинилась та отримала «повзучий» характер. Однак після деякої перерви інфляція знову посилилась.

Внаслідок економічної кризи 1948-1949 гг. відбулося знецінення валют країн західної Європи до долара США, що призвело до невідповідності між офіційними та ринковими курсами та стало причиною багатьох девальвацій, серед яких особливе значення мала масова девальвація 1949 р.

Послаблення позицій США на світовому ринку і стрімке скорочення золотих запасів цієї країни змусило її уряд з 1971 р. офіційно припинити дію цієї системи. Тут же було закладено основи нової Ямайської валютної системи, яка мала такі особливості:

· повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Золото втратило грошову функцію; скасовано його офіційну ціну, і воно перетворилося на товар;

· світовими грішми проголошено умовну одиницю – спеціальні права запозичення – СПЗ;

· долар США зберіг важливе місце у системі міжнародних розрахунків і у валютних резервах інших країн;

· статутом МВФ скасовано золотий вміст національних грошових одиниць;

· банкноти зберігають свою кредитну природу й застосовуються для кредитування економіки, держави і громадян [37; 39].

З цього часу в усіх країнах світу утвердилися системи паперово-кредитного (грошового) обігу.

Безпосередніми причинами ліквідації золотого стандарту були дефіцитність державних бюджетів, пасивність платіжних балансів, зменшення офіційних золотих запасів.

Більш детально еволюцію валютних систем буде розглянуто у темі 6.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

За паперової системи грошового обігу емісія грошових знаків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. У такому разі емісія грошей не пов'язана з потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що зумовлює переповнення ними каналів грошового обігу та їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів якихось екстраординарних подій, таких як війни, кризові явища.

Система паперово-кредитного обігу включає наступні складові: грошову одиницю; масштаб цін; види грошових знаків; емісійну систему; валютний курс; регламентацію готівкового і безготівкового грошового обігів.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів державним казначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а величиною бюджетного дефіциту, що відповідно до законів обігу паперових грошей викликає їх постійне знецінення. Регулювання грошового обороту в цих умовах вимагає здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

На рис. 4.3 наведені характерні риси сучасних грошових систем.

Рис. 4.3. Характерні риси сучасних грошових систем

Система кредитного обігу

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість та ін.), що створює передумови для забезпечення сталості грошей через формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість грошових знаків, що від її імені емітує центральний емісійний банк тієї чи іншої країни.

У цілому сучасні паперові грошові системи постійно розвиваються, і це відбувається головним чином за рахунок удосконалення того правового поля, в межах якого і здійснюється функціонування грошової системи.