Історія Польщі. Мазовія.Після смерті безпотомного Лєшека, сина Болеслава IV Кучерявого (1186), Мазовія стала дідичним володінням Казимира II Справедливого

Мазовія. Після смерті безпотомного Лєшека, сина Болеслава IV Кучерявого (1186), Мазовія стала дідичним володінням Казимира II Справедливого. Син цього князя, Лєшек Білий, ділячи 1202 р. спадок батька, віддав її своєму братові Конрадові І. Під пануванням Конрада І Мазовія перебувала 45 років. Від 1233 р. у ній під верховною його владою правив син Болеслав І. Після смерті батька він володів нею лише рік, помер безпотомно. Край опинився під владою його брата СємовітаІ. 1262 р. Сємовіт І помер, і Мазовію було поділено на Плоцьке та Черське князівства, які перепали його синам: перше - Болеславові II, друге - Конрадові II. Безпотомна смерть останнього (1294) спричинила об'єднання обох уділів. Мазовія була неподільним князівством до 1313 p., коли Болеслав II помер, і вона була поділена між його синами: Сємовіт II одержав князівство Равсько-Візненське, Тройден І - Черсько-Сохачевське, Вацлав (Ванька) -Плоцьке.

Куявія. Становлячи з 1138 р. з Мазовією один уділ, Куявія у 1186 р. стала дідичним володінням Казимира II Справедливого. У 1202 р. Лєшек Білий виділив її разом з Мазовією Конрадові І. Від 1233 р. у ній під верховною владою Конрада І правив його син Казимирі. Після смерті Казимира І (1267) Куявією володів його син Сємомисл. Останній не раніше 1274 р. посадив правити нероздільно своїх братів Владислава І Локєтка і Казимира II в частині Куявії з центром у Бжесьці, а ще одного брата -Сємовіта - в іншій частині краю з центром у Добжині. Собі Сємомисл залишив частину з центром в Іновроцлаві. Після загибелі Казимира II (1294) Владислав І Локєток став одноосібно володіти Бжесьцькою Куявією. У Добжинській Куявії до 1306 р. правив Сємовіт, а після нього - його син Владислав Горбатий. Спадок Сємомисла по його смерті (1287) перейшов до його синів Лєшека, Пшемисла і Казимира III. До 1300 p. вони правили спільно, а відтоді - роздільно: Лєшек - в Іновроцлаві, Пшемисл - у Бидгощі і Вишогроді, Казимир III - в Ґнєвкові.

Сєрадзька і Ленчицька землі. Обидві землі як частини Великопольщі напередодні і під час роздробленості були політично окремими територіями. Від 1138 р. вони належали до уділу верховного князя. З 1202 р. ними володів Лєшек Білий. Його брат Конрад І у 1229 р. перетворив їх у власний уділ, що через три роки визнав Генрик І Бородатий як краківський князь. Поділивши свої володіння у 1233 р. між синами Болеславом І і Казимиром І, Конрад І з них, зокрема, віддав Сєрадзьку землю Болеславові І, а собі залишив Ленчицьку. Після смерті Конрада І Ленчицька земля відійшла до Болеслава І. Коли останній помер (1248), то обидвома землями заволодів Казимирі. У 1262р. він віддав синові Лєшкові Чорному Ленчицьку землю, а згодом замість неї- Сєрадзьку. Казимир І помер 1267 р. Після 1274 р. його синові Казимирові II дісталася Ленчицька земля, після смерті Лєшека Чорного (1288) Владиславові І Локєтку - Сєрадзька. По загибелі у 1294 р. Казимира II Ленчицька земля теж відійшла до Владислава І Локєтка.

Сандомирська земля. У 1138-1166 pp. нею володів син Болеслава III Кривоустого Генрик. Після його загибелі вона відійшла до Казимира II Справедливого і стала, хоча й не одразу, його дідичним уділом. Далі в ній до 1288 р. правили князі започаткованої ним династичної лінії: Лєшек Білий (1194-1227), Болеслав V Соромливий (1227-1279), Лєшек Чорний (1279-1288). У 1288 р. Сандомирську землю захопив і правив у ній до 1292 р. Владислав І Локєток, у 1292-1305 pp. вона належала чеському королю Вацлавові II. Земля була політично тісно зв'язана з Краківською землею, особливо коли її князі були водночас краківськими князями. До таких належали всі щойно перелічені особи, окрім Владислава І Локєтка, але й він, володіючи Сандомирською землею, претендував на краківський престол.

Любуська земля. Від 1138 р. до 1163 р. вона належала тим князям, які володіли Сілезією (Владиславові II Вигнанцю у 1138-1146 pp., Болеславові IV Кучерявому у 1146-

Доба роздробленості

1163 рр.), а згодом тим, хто панував у західній частині Сілезії - у власне Сілезії (Болеславові І Високому у 1163-1201 pp., Генрикові І Бородатому у 1201-1217, 1234-1238 рр., Генрикові II Побожному у 1238-1241 pp., Болеславові II Рогатці у 1241-1247 pp.) і, у 1247-1249 pp., Болеславові II Рогатці як правителю Лєґніцько-Ґлоґовського князівства, що 1247 р. було виділене з власне Сілезії; на півночі це князівство прилягало впритул до Любуської землі. Як видно з вище наведеної розповіді, ця земля у 1217-1234 рр. належала великопольським князям (Владиславові III Тонконогому у 1217-1229 рр.. Владиславові Одоніцу у 1229-1234 pp.). Від 1249 р. вона перебувала у володінні німецьких феодалів.

Східне Помор'я. З 1138 р. воно було підвладне польському верховному князю, від імені котрого, як і за Болеслава III Кривоустого, у ньому правив намісник, призначений цим князем з місцевих князів. Намісники намагалися надавати своїй владі спадкового характеру. У міру послаблення влади верховного князя і після перетворення її у владу краківського удільного князя політична залежність Східного Помор'я від Кракова йшла на спад, тамтешні князі, серед них і намісник, прагнули зробити цю провінцію незалежною. Такою вона стала за намісника Святополка після загибелі у 1227 р. Лєшека Білого, до чого, як зазначалося, був причетний Святополк разом з Владиславом Одоніцем. Святополк та його наступники були фактично верховними князями краю. У 1282 р. князь Мщуй II, син Святополка, не маючи чоловічого потомства, віддав Східне Помор'я під владу великопольського князя ПшемислаІІ, напевно, з метою запобігти його роздробленості після своєї смерті. За собою Мщуй II при цьому зберіг пожиттєву владу. Коли ж він у 1294 р. помер, то Пшемисл II повністю запанував у Східному Помор'ї.

Західне Помор'я. Наприкінці правління Болеслава III Кривоустого влада Польщі над Західним Помор'ям була мінімальною. Верховне право сеньйора-принцепса на цей край, яке даний князь заповів, практично не реалізувалося: цьому не сприяла внутрішня ситуація у Польщі (еволюція роздробленості), посилений інтерес до Західного Помор'я з боку німецьких феодалів і Данії, певною мірою географічний фактор - великий простір на південному заході Західного Помор'я, прилеглий до Великопольщі, і завартська (північно-західна) частина останньої були покриті лісами й болотами, які утруднювали зв'язки між цими двома краями, а через Великопольщу - зв'язки Західного Помор'я з іншими польськими регіонами. Тому Західне Помор'я було фактично незалежним, а з другої половини XII ст. й повністю незалежним від Кракова. З 1159 р. воно поділялося на заодрську (димінську або вологощську) і доодрську (щецінську) частини на чолі, відповідно, з князями Казимиром І і Богуславом І. Повний поділ краю на дві частини здійснили у 1220 р. двоюрідні брати Варціслав III і Барнім І; до першого відійшла заодрська частина, до другого - доодрська.

Дата добавления: 2014-11-16