Історія Польщі. Поява статутів знаменувала зміцнення королівської владиі водночас засвідчувала наявність регіональних політично-правових особливостей

Поява статутів знаменувала зміцнення королівської влади і водночас засвідчувала наявність регіональних політично-правових особливостей. Статути дають характеристику державно-правового устрою королівства. Право, про яке в них ідеться, є звичаєвим, доповненим приписами, що відсутні у ньому. Правові норми закріплювали провідні позиції можних і рицарства. Водночас королівська влада в них виступала проти надмірного утиску селян з боку їхніх панів й дозволяла селянам в такому випадку відходити від них самовільно. Разом з тим Малопольський статут обмежив право виходу селян за відсутності зловживань з боку панів. Він постановив: "Щоб одночасно з одного села в інше могло переходити поза волею пана того села, де селяни живуть, не більше одного або двох кметів або поселян". Під "поселянами" слід розуміти соціально нижчі верстви сільського населення - некметів. Йшлося про селян з їхніми родинами. Це право переходу було обставлене різними умовами: селянин, що сидів на німецькому праві, міг піти лише в тому випадку, якщо сплатив грошовий чинш за стільки років, скільки користувався звільненням від повинностей з моменту оселення на новому для нього місці, а також якщо викорчував й обробив свої поля, засіяв їх озиминою і яриною, посадив замість себе людину, здатну належно вести господарство; а селянин, що сидів на польському праві, мав відробити вільні від повинностей роки і внести панові певну суму як відшкодування за те, що покидає його.

Ще за Казимира III обидва статути були доповнені багатьма статтями. До початку XV ст. їх також доопрацювали правники; ці доповнення і зміни діляться на дві групи: одну становлять екстраваганти, або короткі королівські постанови, другу - преюдика-ти, або королівські вироки з певних спірних питань, що служили своєрідними прецедентами.

Слід мати на увазі, що подібні до польських статутів правові документи в середині XIV ст. з'явилися в Сербії - Законник сербського царя Стефана Душана, в Чехії, де за наказом короля Карла IV було складено проект Законника Чеської держави (Maiestas Carolina), який, щоправда, так і не набрав законодавчої сили. Усі вони назагал теж були кодифікацією звичаєвого права. Одночасність їхньої появи була проявом подібних тенденцій в суспільно-політичному розвитку трьох слов'янських держав.

Звичаєве право Ленчицької землі було записане наприкінці XIV ст., а затверджене для використання в 1419 р. Мазовія мала власне законодавство. Отже, законодавство Казимира III довго не діяло у цих землях, а також у Куявії.

Значна частина державних доходів за Казимира НІ витрачалася на зміцнення обороноздатності країни. Відомий вислів, що Казимир III став королем Польщі дерев'яної, а залишив її мурованою. Його стараннями було фортифіковано близько ЗО міст, споруджено понад 50 замків. Крім того, світські й церковні феодали у своїх маєтках збудували кільканадцять оборонних об'єктів.

Король зобов'язував рицарів до обов'язкової військової служби. Цю повинність він поширив на всіх солтисів і війтів. Покладався він і на духовних осіб з їхніх спадкових маєтків; ці особи могли замість себе до війська посилати родичів або найманців. Кожен із закликаних до зброї - рицар чи простолюдин - зараховувався до територіальної військової одиниці - хоругви. Увага, яку Казимир III приділяв військовій справі, дала свої результати: при ньому чисельність війська у королівстві досягла 12-18 тис. осіб, тоді як за Владислава 1 Локєтка - не більше 6 тис.

Одна з королівських ординацій дозволяла постої війська тільки у відкритому полі й встановила цінник, за яким військові повинні були платити за придбані у населення продовольство і фураж. Король мусів рахуватися з регіональними настроями відносно військової служби. Так, великопольське рицарство домоглося від нього зобов'язання, що король не буде змушувати його до участі у походах за межами країни; а якщо рицарі 84

У пізньому середньовіччі

добровільно братимуть участь у цих походах, зазначено було у відповідному документі, то тільки за окрему королівську грошову винагороду.

У розрізі внутрішньої політики, а не лише в культурному плані, доцільно розглядати створення Казимиром III Краківського університету: потреба в національному університеті значною, якщо не вирішальною, мірою диктувалася державними міркуваннями. Ускладнення державного життя вимагало підготовки кадрів для різних його галузей. У середньовіччі на Заході Європи склалися дві університетські моделі - італійська і паризька. За першою з них, університет був студентською корпорацією, студенти з-посеред себе обирали ректора, проректорів, деканів, самі мешкали в міських квартирах і наймали собі викладачів-професорів. Задругою, колегіальною, адміністрацію університету обирали викладачі, які мешкали разом зі студентами в колегіях, де й відбувалося навчання. В університетах італійської моделі головною навчальною дисципліною було право, в деяких ще й медицина, в університетах паризької моделі - теологія.

Казимир III напевно мав намір створити університет паризького типу, такий, зокрема, як празький, відкритий у 1348 р. Про це може свідчити розпочате 1361 р. будівництво університетської колегії в прикраківському місті Казімежі. Коли ж папа не дав згоди на включення до університету теологічного факультету, то король взяв за взірець італійську, точніше - болонсько-падуанську модель. Після цього спорудження будинку для згаданої колегії було закинуто. Королівський диплом про заснування в Кракові університету був виданий 12 травня 1364 р. У ньому так окреслено генеральне завдання університету (тут він названий також загальними студіями - Studium generate): "Нехай же там будуть могутніх наук перла, аби він видавав мужів зрілістю поради знаменитих, оздобою доброчесностей чудових й у різних мистецтвах спритних, нехай відкривається освіжаюче джерело наук, а з його повноти нехай черпають усі, хто прагне напоїтися науками".

Диплом заповів створення університету в складі традиційних факультетів: філософського (або семи вільних мистецтв), юридичного і медичного; європейські університети мали також теологічні факультети. Дозволено було мати такі кафедри: на філософському факультеті - вільних мистецтв, на юридичному - п'ять кафедр римського і три -канонічного (церковного) права, на медичному факультеті - дві кафедри. Навчання на філософському факультеті повинно було відбуватися за програмою тривіуму і квадривіуму. Закінчення його давало можливість навчатися на одному з двох інших факультетів. Посилаючись у зазначеному дипломі на болонсько-падуанський університетський взірець, Казимир III, по суті справи, орієнтувався на устрій неаполітанського університету, заснованого у 1244 р. Цей університет був державним закладом, надав ці риси Таким став і Краківський університет - Казимир III взяв його під державну матеріальну опіку.

Безпосереднє створення університету розпочалося лише у 1366 р. Напевно, спочатку почав діяти філософський факультет, після нього - медичний і останнім - юридичний. Краківський університет став другим за часом відкриття університетом у Центральній Європі після Празького (1365 р. виник Віденський університет, 1367 р. - угорський у місті Печ, 1386 р. - перший німецький у місті Гайдельберзі).

За Казимир III в Короні було проведено грошову реформу. Вона стала складовою частиною грошової реформи, що охопила Західну і Центральну Європу у XIII-XIV ст. і полягала у заміні маловартісних денарів великими срібними грошами (латин, grossus -грубий) і золотими флоринами, званими ще дукатами і гульденами.

До Польщі срібні гроші почали надходити у період правління в ній Вацлава II з Чеської держави, де їх стали карбувати у 1300 р. Ці т.зв. празькі гроші мали 3,7 грама

Дата добавления: 2014-11-16