Історія Польщі

про створення Центральноєвропейського об'єднання вільної торгівлі, яка передбачала поступове скасування мит на промислові товари. Але з 1993 р. стосунки між партнерами почали охолоджуватися, оскільки стало відомо, що ЄС розглядатиме індивідуальні заявки країн про вступ до союзу. Назагал зовнішня політика Польщі, керована незмінним міністром К. Скубішевським, відрізнялася послідовністю і результативністю.

Парламентська криза. Навесні 1993 р. кабінет Г. Сухоцької зіткнувся з серйозними труднощами: через суперечності з приводу цін на сільськогосподарські продукти з урядової коаліції вийшло ПЛ, досягли критичної межі взаємини уряду і НСЗЗ "Солідарність". На початку травня 1993 р. Крайова комісія "Солідарності" скерувала до уряду ультиматум - упродовж тижня виконати вимоги робітників щодо підвищення зарплати. Після відмови посли "Солідарності" в сеймі поставили запит про вотум недовіри уряду, який супроводжувався страйком залізничників і маніфестаціями селян, що проходили під гаслом "Село хоче спокою, Сухоцька з урядом - до гною". 28 травня 1993 р. сейм з перевагою в один голос відправив уряд у відставку. Оскільки сейм не запропонував кандидатури нового прем'єра, президент 1 червня розпустив сейм і сенат й призначив нові вибори парламенту на 19 вересня 1993 р. В останній день роботи сейм ухвалив новий виборчий закон, який мав на меті зменшити різнорідність політичних сил, представлених у парламенті. Він зберіг пропорційну систему, але запровадив 5 %-вий поріг для політичних партій і 8 %-вий - для коаліцій, а розподіл мандатів повинен був проводитися за спеціальним методом (Ґондта), який надавав перевагу великим партіям. Кожен кандидат був зобов'язаний представити декларацію, що він в минулому не був агентом СБ ПНР.

Передвиборча кампанія відбувалася в умовах відчутної зміни настроїв населення: розчарування у "Солідарності", яка перейняла владу, але не добилася поліпшення соціальних умов життя людей; зростання недовіри до правлячої еліти, що більше дбала про свій добробут і приватні інтереси. Роздратування викликала приватизація і збільшення соціальних контрастів між невеликою часткою багатіїв і більшістю населення, зростання корупції та кримінальної злочинності, які постійно висвітлювалися ЗМІ. Громадськість не розуміла політичної гри, яка велася дрібними угрупованнями, котрі мало відрізнялися одне від другого за ідеологією. За таких умов набували популярності прості і зрозумілі гасла соціального плану.

Водночас у середовищі політиків сталися подальші зміни. Подальшого розпаду зазнав табір "Солідарності". На V з'їзді НСЗЗ "Солідарність" відбувся розкол: більша частина делегатів пішла за М. Кшаклєвським, підтримуючи соціальну програму; інша частина (т.зв. "мережа") залишилася вірною Л. Валенсі. У червні 1993 р. прихильники президента утворили Безпартійний блок підтримки реформ (Безпартийни блок вспарця реформ, ББВР), який асоціювався з міжвоєнним твором Ю. Пілсудського і так само проявляв авторитарні тенденції. На чолі ББВР став Анджей Олєховський, який обіцяв виборцям "справедливу приватизацію". Інші партії центру і правиці здебільшого не змогли домовитися про створення коаліцій та блоків. УД і КЛД не створили коаліції й пішли на вибори під антикомуністичними гаслами, лякаючи громадськість поверненням "комуни". Лідера КЛД Я.К. Бєлєцького не врятували спільні передвиборчі виступи з популярною рок-групою "Де Моно" і співачкою Корою. ЗХН під патронатом костелу сформувало Католицький виборчий блок "Ойчизна" (Вітчизна), в якому, крім ЗХН, не було впливових партій. Єпископат закликав "викинути" з політичного життя Польщі посткомуністів, порівнюючи їх з гітлерівською партією НСДАП у Німеччині. ПЦ, яке швидко втрачало позиції внаслідок протидії президента й інших партій, спромоглося утворити блок Порозуміння Центрум - З'єдноченє польське (ПЦ-ЗП), до якого приєдналися дрібні антипрезидентські партії та групи. У передвиборчій боротьбі блок

У нових реаліях Європи та світу

виступив проти всіх - лівих, лібералів, католиків, президента, звинувачуючи їх у "пограбуванні" народу, а Л. Валенсу - у зраді й співпраці з СБ ПНР (під псевдонімом "Болєк").

Іншим шляхом пішли ліві сили. У липні 1993 р. до СЛД приєдналися нові угруповання, які підписали чергову угоду про коаліцію, яку очолив В. Цімошевич. Серед нових партнерів була партія А. Мьодовича Рух людей праці (РЛП), частина ППС П. Іконовіча. Провідну роль у блоці відігравала СДРП та її лідери. Виборча програма СЛД містила критику дій усіх попередніх урядів, соціальні обіцянки боротьби з безробіттям, підтримки бюджетної сфери, "справедливої приватизації", опору клерикалізму. Новим елементом програми став заклик вступу Польщі до НАТО. До лівого флангу політикуму еволюціонувало кілька радикальних відламів табору "Солідарності". У липні 1993 р. "Солідарність праці" Р. Бугая і РДР 3. Буяка об'єдналися в єдину Унію праці (УП) на чолі з Р. Бугаєм. УП проголосила вимоги, близькі до СЛД, наголошуючи, однак, на засудженні комуністичного режиму. ПСЛ проводила виборчу кампанію під гаслом "Польщі потрібен господар", робила акцент на традиціях людового руху, орієнтувалася на селянство. Бурхливу передвиборчу діяльність організувала КПН Л. Мочульського. її програма "оздоровлення" країни передбачала насамперед "чистку" владних структур від "непорядних елементів". Загалом на виборах було зареєстровано 34 виборчі комітети, які представляли 8610 кандидатів до парламенту.

Парламентські вибори відбулися 19 вересня 1993 р. У них взяло участь 52% виборців. Вони принесли перемогу СЛД, за який проголосувало 20,4% виборців (171 мандат). На другому місці була ПСЛ - 15,4 % (132), за нею йшли УД - 10,6 % (74), УП -7,28% (41), КПН - 5,77%, ББВР - 5,4% (16). Інші партії і блоки не подолали встановленого порогу. У сенаті мандати розподілилися так: СЛД - 37, ПСЛ - 36, НСЗЗ "Солідарність" - 9, УД - 4, ББВР - 2, УП - 2, КЛД - 1, ПЦ-ЗП - 1. Поразка правих сил і костелу була однозначною, хоча аналітики стверджували, що вона була наслідком вад нового виборчого закону, а також декомпозиції табору "Солідарності". Проведені дослідження показали, що 50 % поляків вважали причиною перемоги СЛД і ПСЛ незадоволення від правління урядів "Солідарності".

Ліва коаліція. У новому парламенті СЛД і ПСЛ утворили коаліцію, яка спиралася на абсолютну більшість (303 мандати в сеймі і 73 - в сенаті). Маршалком сейму став Юзеф Олекси (СЛД), сенату -А дам Струзік (ПСЛ). Уряд очолив людовець Вольдемар Павляк. До складу уряду, крім членів СЛД і ПСЛ, ввійшли "президентські" ставленики П. Колодзєйчик (МОН), А. Мільчановський (МВС) і А. Олєховський (МЗС). Нова коаліція погодилася на їх включення, щоб відвести звинувачення у реставрації "комуни". Однак це не могло запобігти політичній конфронтації між лівим урядом і правим президентом. Окрім того, щоразу помітнішими ставали суперечності між СЛД і ПСЛ в уряді. Програма уряду не вносила нових акцентів до політики, ґрунтуючися на ідеях ринкової економіки, приватизації, правопорядку. Однак головним завданням лідери СЛД вважали заміну кадрів у державних органах, обсаджуючи їх своїми людьми. За діями СЛД стояла постать лідера СДРП А. Квасьнєвського, якого називали "сірим кардиналом" блоку. На цій площині дійшло до перших конфліктів всередині правлячої коаліції СЛД-ПСЛ. Уже на зламі 1993-1994 pp. виникли непорозуміння між прем'єром В. Павляком і віце-прем'єром М. Боровським (СЛД) у справі приватизації Сілезького банку, акції якого були продані з порушенням порядку. Прем'єр звільнив заступника міністра фінансів без згоди віце-прем'єра, який на знак протесту подав у відставку. СЛД запропонувало нову кандидатуру на цю посаду (Д. Росаті), але в гру втрутився президент, який не затвердив пропозиції, сподіваючися внести розкол у коаліцію. Після тривалих дискусій віце-прем'єром все ж став представник СЛД Ґ. Колодко. Прем'єр

Дата добавления: 2014-11-16