Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Гроші як загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив – подібний погляд на гроші лежить в основі особливого підходу до теорії грошей, а саме портфельного підходу. Він є основою всієї сучасної грошової теорії. У капіталістичному суспільстві люди мають можливість зберігати багатства в різних формах (у вигляді облігацій, акцій), володіти машинами, будинками тощо. Портфельний підхід розглядається індивідуально для кожного власника, який володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу якого-небудь активу, в якому він хоче зберігати своє багатство протягом даного періоду. Зокрема, власник вирішує питання про те, яку частину багатства він буде зберігати у вигляді грошей. Цей підхід був сформований Хіксом. Особа повинна розподілити своє особисте багатство W між різними видами активів. На цьому етапі слід проаналізувати два види активів: М – гроші, В – державні закупівлі, t – момент часу, на який приймається рішення [120]:

(1.1)

Вважається, що мета полягає в максимізації доходу від багатства протягом періоду, на який приймається рішення, причому самі власники визначають пропорції, відповідно до яких вони розподіляють своє багатство.

Отже, портфельний підхід є методом аналізу використання грошей, а його сутність полягає в оцінці окремих елементів з позиції ступеня їх ліквідності (рис. 1.4).

1.4. Схема портфельного підходу

Економісти використали умовний портфель активів окремого економічного суб¢єкта, в якому всі активи розмістили згідно ступеню зниження їх ліквідності.

Ліквідність визначається як:

1) можливість використання певного активу в ролі засобу платежу;

2) здатність даного активу зберігати свою мінімальну вартість незмінною.

Грошам, на відміну від інших товарів, властива абсолютна ліквідність – здатність активу негайно обмінюватися на будь-які блага.

Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися на носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною метою руху грошей у процесі відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини. У теорії грошей чи не найскладнішою є проблема їх вартості.

Гроші мають дві властивості: споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість полягає в тому, що гроші відіграють роль загального еквівалента. Вартість визначається витратами праці на їх виробництво.

З появою грошей усі товари прирівнюються до грошей і часто самі створюють ціну. Ціна товару - це спосіб відображення в грошах вартості товару, а ціною тієї чи іншої грошової одиниці є її валютний курс.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у зв'язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як капітал.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживчої вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності. Однак гроші не можуть виразити цю вартість у ціні як простий товар. Вони виражають у ній різноманітність товарів у вигляді мінових пропорцій. Мінова вартість грошей – це їх відносне товарне відображення, або купівельна спроможність.

Купівельна спроможність грошей – це:

1. Маса (сума) і структура товарів (послуг), які може купити (оплатити) населення у певний проміжок часу відповідно до своїх потреб і можливостей. Залежить від рівня доходів, надходжень із соціальних фондів, рівня цін, культури споживання товарів.

2. Здатність грошової одиниці виконати функцію платежу — бути обміняною на певну кількість товарів відповідних асортименту і якості. Залежить від рівня цін, тарифів і послуг.

Вартість грошей, що виплачена за певну кількість товарів та послуг, які можна отримати на одну грошову одиницю, обернено пропорційно залежить від рівня цін і визначається за формулою 1.2.

, (1.2)

де – вартість грошей;

I _ц. – індекс середнього рівня цін за певний період.

Потрібно також зазначити, що в умовах зростання загального рівня цін купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів.

Якщо ціновий рівень збільшується на 50%, то купівельна спроможність грошей повинна знижуватися теж на 50%. Адже, при перевищенні пропозиції грошей (грошової маси) над попитом ціновий рівень буде рости, а цінність грошей знижуватися. Дійсно, якщо грошова маса росте, то населення витрачає додаткові гроші на покупку активів, що приносять відсоток, а також на покупку товарів і послуг. Але те, що може зробити одна людина (у цьому випадку позбутися від надлишкової готівки), не обов'язково можуть зробити всі. Вся економіка позбутися від надлишкових грошей не може, тому що та сума, на яку зменшується готівка в одного, збільшує готівку в іншого. Загальна грошова маса в економіці не зменшується.

Зате змінюється ціновий рівень, збільшуючись у міру росту грошової маси. Тепер в економіці більше грошей для покупки того ж обсягу товарів і послуг. З іншого боку, потрібно більше грошей для того, щоб профінансувати більше високу грошову вартість видатків населення.

Внутрішня і мінова вартість грошей пов¢язані між собою. На мінову вартість впливають не тільки ринкові відносини, але й держава.

Зміна вартості грошей – надзвичайно важливий економічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошей, як і ті економічні процеси, що його визначають, не може залишатися незмінним.

Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначити за формулою:

, (1.3)

де: I _в.г. – зміна вартості грошей;

I _ц. – індекс середнього рівня цін за певний період.

Щоб показати, у скільки разів зросли ціни за деякий період часу, обчислюється індекс цін. Вибирається «споживчий кошик», набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у діючих цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.

Формуванням споживчого кошика займається Кабінет Міністрів України. На основі даних по споживчому кошику та споживчому бюджеті розраховуються такі показники, як мінімальна зарплата і мінімальні пенсії.

Ціна споживчого кошика залежить від рівня роздрібних цін на товари і тарифів на платні послуги (наприклад, комунальні платежі). Ця практика відома у всьому цивілізованому світі. З кожного виду потреб до розрахунку включають придбання відносно дешевих товарів, як правило, за державними фіксованими цінами. Якщо, наприклад, на ринку даний продукт або послуга продається за більш низькими цінами, за основу береться найнижчий рівень. Поняття споживчого кошика існує у багатьох країнах світу. Ціна і національні особливості споживчого кошика в кожній країні свої: Український споживчий кошик нещодавно був розширений до 297 найменувань продуктів.

Цікавий факт

У США особливе місце серед споживчих бюджетів займає бюджет Геллера, що характеризує «загальноприйнятий рівень життя», заснований на наборі тих товарів та послуг, які громадська думка вважає в даний час необхідними для здорової і досить комфортного життя. Тому розміри цього бюджету істотно перевищують середній рівень споживання країни. Споживчий кошик українців складається з мінімального набору продуктів. У Великій Британії до споживчого кошика закладено шампанське і пиво в нічному клубі, обід у закусочній і відтворювач у форматі «МР3» з платними музичними записами. Окрім цього, в ньому є акустична гітара, чималий перелік товарів для будинку, включаючи дверні ручки і витрати на садівника. Кошик американців складається з 350 товарів і послуг, француза — з 507, англійця — з 350, німця — з 475, українця — з 260.

Вибір «кошика» неоднозначний:

1. Часто беруть всю сукупність продуктів, придбаних кінцевими споживачами на початку розглянутого періоду (індекс Ласпейреса)

Індекс Ласпейреса:

(1.4)

де , – рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно;

– кількість товарів у базовому періоді, що взяті в розрахунок.

2. Рідше – продукти, придбані наприкінці періоду (індекс Пааше).

Індекс Пааше:

, (1.5)

де , – рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно;

, – кількість товарів у поточному і базовому періоді, що взяті в розрахунок.

3. Іноді використовується комбінація сукупностей продуктів, придбаних на початку й вкінці періоду (індекс Фішера).

Індекси Ласпейреса та Пааше використовуються для вимірювання вартості життя та темпів інфляції і мають свої недоліки, але динаміка їх зміни близька одна до одної. Недоліком індексу Ласпейреса є те, що він не враховує зміни в структурі споживання в поточному періоді, оскільки за основу береться споживчий кошик в базисному році.

Недоліки цих індексів частково усуває індекс Фішера, усереднюючи їх значення (формула 1.6).

, (1.6)

де – індекс Пааше;

– індекс Ласпейреса.

Цікавий факт

В Україні існує «індекс борщу» дослідження якого проводиться в столичній роздрібній мережі. Як виявилося, середня ціна на компоненти українського борщу на столичних ринках становить 77,11 грн. Водночас у столичних супермаркетах борщовий продуктовий набір коштує 59,71 грн. Середній показник індексу борщу в столиці дорівнює 68,41 грн., що на 17% більше, ніж півроку тому. До речі, аби залишити ціни для населення на низькому рівні, за ініціативою міської влади в Києві було встановлено граничний рівень цін на основні продукти харчування. Таким чином ціни вдалося стримати, тоді як у регіонах продовольчий кошик дорожчий на 15-20%. Середні ціни на споживчий кошик у регіонах України по даному індексу становлять: Харків – 77,29 грн., Севастополь – 70,11 грн., Одеса – 69,25 грн., Дніпропетровськ – 76,11 грн., Львів – 75,21 грн., Донецьк – 77,41 грн.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Вони стали широко обслуговувати нагромадження вартості, використання її для фінансування розвитку виробництва, формування на цій основі маси позичкового капіталу та його руху. Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною ціллю руху грошей у процесі відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини.При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у зв'язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як капітал.

В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони перестали використовуватися як гроші. Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні функції міри вартості і засобу обігу, які разом конститують явище грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні економічними суб'єктами.

Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг.

Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночасно є власне грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товарів та одержанню прибутку.

Хоча існує інша точка зору, яка базується на принциповій різниці між обігом грошей і обігом капіталу. Будь-який капітал — промисловий, торговельний, позиковий тощо починає свій обіг, тобто економічний рух, з певної суми грошей. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою (1.7):

Т — Г — Т (1.7)

Гроші є лише посередником в обміні одного товару на інший. У цьому процесі товаровласників цікавлять не самі гроші, а товари, які можна придбати за гроші, отримані від продажу своїх товарів. Крайні полюси формули обігу товарів і грошей — це якісно різні споживчі вартості, оскільки немає сенсу продавати товар з метою купівлі такого самого товару. Економічний сенс обігу товарів полягає в заміні товару однієї споживчої вартості товаром, що має іншу споживчу вартість.

Інший економічний зміст має обіг капіталу, загальною формулою (1.8) якого є:

Г — Т — Г (1.8)

Тут процес починається і завершується грошима, тому крайні полюси формули обігу капіталу якісно однорідні — це гроші. Економічний сенс обігу капіталу полягає в тому, щоб внаслідок обігу отримати більше грошей, ніж було авансовано. Тому гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли повертаються до власника з приростом. На цій підставі загальна формула(1.9) обігу капіталу має такий вигляд:

Г — Т — Г + г (1.9)

де г — приріст початково авансованої суми грошей.

Цей, приріст початково авансованої суми грошей К. Маркс назвав додатковою вартістю. Звідси випливає одне з трьох сутнісних визначень капіталу: капітал є самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість.

Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кругообігу капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною його оборотного капіталу і масою ліквідності, що забезпечує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує його оборотний капітал, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність, робить підприємство економічно могутнішим.

У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її ліквідності і не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї суми призводить лише до поліпшення ліквідності економіки, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується. Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

Нині грошима називають усе, що є носієм купівельної спроможності і приймається як плата за товари й послуги. Ось чому до грошей у широкому розумінні відносять банкноти, монети, банківські активи, боргові зобов’язання. Для цього вони повинні мати наступні властивості:

стабільність – здатність якомога триваліше зберігати однакову купівельну силу. Де відсутня стабільність, там гроші витрачаються, щоб не знецінитись, або ж відкладаються у надії, що зростуть у своїй вартості;

портативність – здатність легко переміщуватися, бути невеликими, щоб люди могли їх носити і використовувати в потрібних розрахунках;

зносостійкість – виготовлятися з міцного матеріалу. Приміром, купюри гривні витримують понад 400 згинань і надійно гарантують тривалість перебування у каналах обігу;

однорідність – гроші одного й того ж номіналу незалежно від форми повинні мати однакову вартість;

подільність – здатність ділитися на частини і мати кратні номінали;

пізнаваність – гроші мають бути легко пізнаваними за характерними ознаками і важкими для фальшування [39].

Дата добавления: 2014-11-08