Поняття про кровотечу та гемостаз Кровотеча

ТАКТИКА МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ ПРИ КРОВОТЕЧАХ ТА ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З КРОВОТЕЧЕЮ

Кровотеча (haemorrhagia) — вихід крові з кровоносних судин при їх пошкодженні або порушенні проникності стінки. Значна втрата крові становить загрозу для життя потерпілого і від швидкості дій медичної сестри досить часто залежить доля людини. Причинами кровотечі мо­жуть бути травми стінки судин, порушення її проникності, гемостазу, різні захворюваннях крові (гемофілія, тромбоцитопенія, лейкемія та ін.).

Класифікація кровотеч. Залежно від характеру і виду пошкодження судин, розрізняють артеріальну кровотечу, яка виникає при ушкодженнях артеріальних кровоносних судин і є найнебезпечнішим видом кровотеч - смерть може настати через декілька хвилин. Ознакою кровотечі з артерії є яскраво-червона кров, що витікає пульсуючим струменем. При натискуванні на центральний кінець судини кровотеча зупиняється.

Венозна кровотеча. На відміну від артеріальної, венозна кров витікає рівномірно, повільно і має темно-бордовий колір. При натискуванні на цент­ральний кінець венозної судини кровотеча не зупиняється. При пошкодженні великих венозних судин, особливо в ділянці шиї, смерть може наступати внас­лідок повітряної емболії (всмоктування повітря в судини). Повітряна пробка (ембол) може перекривати праву половину серця і легеневі артерії. Смерть настає від рефлекторної зупинки серця і паралічу дихального центру.

Капілярна кровотеча. При цьому виді кровотечі кровить вся поверх­ня рани. За забарвленням кров займає середнє положення між артеріаль­ною і венозною кров'ю. Вона особливо небезпечна при гемофілії або сеп­сисі, коли спостерігать зниження активності згортальної системи крові. У звичайних умовах капілярна кровотеча зупиняється самостійно.

Паренхіматозна кровотеча. Виникає при пошкодженнях внутрішніх органів (печінки, селезінки, легень, нирок і ін.) внаслідок пошкодження всіх судин (артерії, вени, капіляри). Цей вид кровотечі надзвичайно небезпечний, оскільки пошкоджені судини цих органів не можуть спадатись через на­явність строми, а також внаслідок утворення антикоагулянтних речовин при пошкодженні органа.

За причиною виникнення розрізняють: 1) травматичні кровотечі (haemorrhagia per rhexin), які викликані механічними пошкодженнями стінки судини. Вони виникають, як правило, при відкритих і закритих травмах, опі­ках, відмороженнях, під час операції. До цієї ж групи відносяться кровотечі, що розвиваються при розриві стінки ушкодженої судини (аневризми, гемо­рой, варикозне розширення вен); 2) арозійні кровотечі (haemorrhagia per diabrosin), які виникають при порушенні цілісності судинної стінки при роз­паді пухлини, виразках, некротичних процесах, і ін.; 3) діапедезні кровотечі (haemorrhagia per diapedesin) виникають внаслідок порушення проникності судинної стінки і спостерігаються при цілому ряді захворювань (геморагічні діатези, авітамінози, уремія, сепсис, холемія) та дії токсинів. Такий стан судин пов'язаний з фізико-хімічними змінами в їх стінці.!ноді причини, що викли­кають кровотечі, комбінуються (наприклад, травматичне ушкодження суди­ни і гемофілія, авітаміноз і гнійний процес та ін.).

За часом виникнення кровотечі бувають первинні, що настають відра­зу ж після пошкодження судин, і вторинні, які виникають через деякий час після її зупинки (наприклад, при сповзанні лігатури або нагноєнні рани і розплавленні судини в ній).

За клінічними проявами кровотечі поділяють на зовнішні, коли кров виливається із рани в навколишнє середовище, і внутрішні, коли кровотеча виникає в просвіт кишки (кишкова кровотеча) або в порожнину - гемопе- ритонеум (скупчення крові в черевній порожнині), гемоторакс (скупчен­ня крові в плевральній порожнині), гемоперикард (скупчення крові в навко­лосерцевій сумці), гемартроз (скупчення крові в порожнині суглоба) й ін.

Розрізняють ще приховані кровотечі, що перебігають без явних клінічних ознак. Так, наприклад, при прогресуванні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки клініки кровотечі може не бути, однак наявність крові можна виявити при лабораторному дослідженні калу на приховану кров (реакція Грегерсена). Несвоєчасно виявлена прихована кровотеча може призвести до розвитку тяжкої анемії.

Залежно від швидкості і об'єму кровотечі, вона поділяється на гос­тру і хронічну. Гостра кровотеча найбільш небезпечна. Швидка втрата 30 % об'єму циркулюючої крові (ОЦК) призводить до гострої анемії, гіпоксії головного мозку і може закінчитися смертю хворого. При хронічній кро­вотечі крововтрата відбувається повільно і поступово, в зв'язку з чим організм встигає адаптуватися до незначного зменшення ОЦК.

Дата добавления: 2014-11-18