Основні принципи лікування кровотеч

Залежно від умов надання медичної допомоги і кваліфікації медичного працівника, зупинка кровотечі може бути тимчасовою і остаточною. У більшості випадків тимчасову зупинку кровотечі проводять молодші ме­дичні працівники на місці пригоди, а також при транспортуванні потерпілого в стаціонар. Остаточну зупинку кровотечі проводять у стаціонарі, в ряді випадків - за допомогою операції.

Тимчасова зупинка кровотечі. кнує ряд способів тимчасової зупинки кровотечі:

1. Стискальна пов'язка. Накладають потерпілим при кровотечі із вен і невеликих артерій: рану накривають декількома шарами стерильної марлі, а
поверх - шаром стерильної вати, які щільно закріплюють на кінцівці цирку­лярним бинтуванням.

Рис. 74. Зупинка кровотечі шляхом максимального відведення кінцівок

2. Згинання кінцівки в суглобі. Проводять при кровотечах із стегнової артерії в паховому згині, підколінної артерії в колінному суглобі, плечової артерії в ліктьовому суглобі. Такий вид зупинки кровотечі здійснюється за рахунок згинання (рис. 73) або відведення кінцівки за допомогою пов'язки (рис. 74).

Рис. 73. Максимальне згинання кінцівок: а) при кровотечі із стегнової артерії; б) при кровотечі з підколінної артерії; в) при кровотечі з плечової артерії.

3. Притискання судини в рані. Одягають сте­рильну рукавичку або швидко обробляють руку спир­том, хлоргексидином і вказівним пальцем, введеним у рану, відчуваючи струмінь крові, притискують судину.

4. Туга тампонада рани. Для цього беруть марлевий тампон або смужку стерильної марлі, ве­лику серветку і за допомогою пінцета послідовно і щільно заповнюють всю рану. Як правило, таку зу­пинку виконують при глибоких ранах.

5. Накладання затискача на судину, яка кро­воточить. Застосовують при сильній кровотечі із глибоко розташованих судин кінцівки, таза, черев­ної, грудної порожнин.

6. Притискання судин. Застосовують при кро­вотечах з великих судин (рис. 75): а) підключичну артерію притискають до першого ребра в точці, що розташовується над ключицею іззовні від місця при­кріплення кивального м'яза до рукоятки груднини; підпахвинну - в підпахвинній ямці, до голівки плечо­вої кістки; аорту - до хребетного стовпа; б) сонну артерію можна стиснути, притискаючи її пальцем до поперечного відростка VI шийного хребця, що відпо­відає точці посередині кивального м'яза з його внутрішнього боку; в) стегнову артерію притискають до горизонтальної гілки лобкової кістки нижче середини пупартової зв'язки. Притискання підколінної артерії проводять шляхом стис­нення тканин у підколінній ямці при зігнутому колінному суглобі.

в г д Рис. 75. Притискання судин: а) плечової артерії; б) підключичної артерії; в) сонної артерії; г) стегнової артерії; д) підколінної артерії.

Найтиповіші місця тимчасової зупин­ки кровотечі шляхом притискання судин подані на рисунку 76.

Рис. 76. Схема типових місць пальцевого притискання артерій.

7. Накладання джгута. Найчастіше ви­користовують джгут Есмарха (рис. 77). Цей метод є основним, особливо при зупинці ар­теріальної кровотечі. При артеріальній кро­вотечі джгут накладають на центральний кінець судини відносно рани. Перед накла­данням джгута кінцівку покривають одягом або обгортають рушником, бинтом. Джгут розтягують і обгортають кінцівку. Необхід­но слідкувати, щоб тури джгута не перехре­щувались, а розташовувались поряд. Кінці джгута закріплюють. Під одним із турів джгу­та необхідно залишити записку із зазначен­ням часу накладання джгута. При правиль­ному накладанні "артеріального" джгута кінцівка блідне, нижче джгута щезає пульса­ція, кровотеча зупиняється. При недостатнь­ому затягуванні джгута кінцівка стає синюш­ною, пульс не щезає, кровотеча продовжуєть­ся. У цих випадках необхідно зняти джгут, попередньо притиснувши артерію пальцем, і

Рис. 77. Види джутів: а) джгут Есмарха; б) джгут-закрутка; в) імпровізований джгут з пояса.

накласти його тугіше. Слід пам'ятати і те, що при надто тугому затягуванні джгута може настати параліч кінцівки внаслідок травматизації нервів. По­терпілого з накладеним джгутом необхідно якомога швидше госпіталізува­ти в лікувальний заклад для остаточної зупинки кровотечі. "Артеріальний" джгут може залишатись на кінцівці не більше 1,5-2 год, оскільки може нас­тати змертвіння кінцівки. Якщо за час накладання джгута не вдалось провес­ти операцію, то його знімають, артерію притискають пальцем і через 3-5 хв. знову накладають дещо вище або нижче попереднього місця (рис. 78).

е

/fVCt

^д

Рис. 78. Методика накладання джгута: а) підготовка до накладання джгута; б) початок накладання; в) накладання першого туру; г) кінцевий вигляд накладеного джгута та пов'язки на рану; д, е) накладання джгута на стегно.

При відсутності спеціального джгута можна використати ремінь, мотуз­ку, носову хустинку та ін. Для підсилення стиснення в імпровізований джгут вставляють паличку-закрутку і шляхом закручування проводять зупинку кровотечі (рис. 79).

При кровотечах із судин шиї можна використати шину Крамера. При цьому на протилежну сторону від кровотечі накладають вигнуту шину Кра­мера, а на іншу - джгут (рис. 80).

При венозній кровотечі застосовують так званий "венозний" джгут. Його накладають нижче місця пошкодження на термін до 6 год і не затягу­ють сильно. При цьому кінцівка синіє, пульс на артерії зберігається, а крово­теча зупиняється.

Остаточна зупинка кровотечі. Остаточну зупинку кровотечі прово­дять в хірургічному стаціонарі.

Механічні методи. 1. Накладання затискача і лігатури (рис. 81).

Рис. 80. Тимчасова зупинка кровотечі із судин шиї за допомогою шини Крамера і джгута.

Рис. 82. Прошивання судин у рані.

2. Прошивання судини в рані. Прошива­ють шовним стерильним матеріалом (шовк, лав­сан, кетгут). Це найбільш розповсюджена мето­дика зупинки кровотечі з судини (рис. 82).

Рис. 79. Методика накладання закруток і пов'язок на рану.

Рис. 81. Затискач і лігатура на судині.

3. Накладання лігатури на відстані. Застосовують при інфіко­ваних ранах або при технічних труднощах виявлення судини в рані (рис. 83).

4. Накладання судинного шва. Він може бути боковим і цирку­лярним, по всьому околу судини. При цьому можна використовува­ти спеціальний шовний матеріал з атравматичними голками або апарат для механічного зшивання судин за допомогою танталових скоб (рис. 84).

Фізичні методи. 1. Найчасті­ше застосовують холод. Цей ме­тод використовують, як правило при невеликих капілярних крово­течах. Для цього застосовують гумові або поліетиленові мішки з льодом (рис. 85).

а

б Рис. 83. Накладання лігатури на відстані: а) схема; б) на плечову артерію.

Рис. 84. Циркулярний судинний шов за Карелем.

Рис. 85. Міхур з льодом.

Рис. 86.Електрокоагуляція судин.

2. Електрокоагуляцію (діате­рмію) (рис. 86), як правило, прово­дять під час операції при кровоте­чах із дрібних судин за допомогою спеціального апарата і локального нагрівання тканин до температури 60-80°С.

3. Застосування гарячого (60-80° С) ізотонічного розчину хлориду на­трію. Серветку, змочену цим розчином, прикладають на декілька хвилин до кровоточивої ділянки. Метод застосовують в основному при операціях на грудній клітці, черевній порожнині і в нейрохірургії.

Хімічні методи. 1. Судинозвужувальні препарати. В їх основі лежить спазм судини і підвищення згортання крові. До цих препаратів відносять адреналін, норадреналін, та ін. Залежно від виду кровотечі, ці медикаменти застосовують місцево, парентерально або всередину.

2. Препарати, що викликають підвищення згортання крові. До цієї гру­пи відносять фібриноген, епсилонамінокаронову кислоту, хлорид кальцію (10 %), вікасол, 3 % розчин пероксиду водню. Місцево в основному застосо­вують 3 % розчин пероксиду водню. Серветки, тампони змочують розчином і накладають на рану.

Біологічні методи грунтуються на властивостях тканин організму спри­яти тромбоутворенню. Біологічні засоби поділяють на дві групи. До препа­ратів першої групи належать препарати місцевого застосування: суха плаз­ма, фібринна, гемостатична, желатинова губка, фібринна плівка, тромбін (при­сипають рану або просочують введені в неї тампони) та ін.

До препаратів другої групи біологічних гемостатичних засобів відно­сять свіжозаготовлену кров, фібриноген, плазму, кріопреципітат, антигемофіль- ний глобулін, антигемофільна плазма і ін. Ці препарати в основному вводять парентерально (внутрішньовенно).

Дата добавления: 2014-11-18