Стиснення головного мозку

Стиснення головного мозку спостерігається значно рідше, проте пе­ребігає тяжко і у більшості випадків потребує оперативного втручання. Виникає в основному внаслідок внутрішньочерепного крововиливу - епіду- рального (над твердою мозковою оболонкою), субдурального (під тверду мозкову оболонку), субарахноїдального (під м'яку мозкову оболонку) або інтрацеребрального (при гіпертонічній хворобі). Крововилив у череп об'єм­ом 30-40 мл викликає уже ознаки стиснення мозку. Найчастіше джерелом крововиливу є a meningea media (80 %), в інших випадках - гілки сонної артерії, яремна вена. Патологічні зміни зводяться до клініки поступового стиснення мозку за рахунок наростаючої гематоми і набряку мозку.

Клінічні ознаки стиснення мозку досить своєрідні, інколи розвивають­ся через декілька годин після так званого "світлого проміжку". Хворий у цей час може почувати себе цілком задовільно, добре орієнтуватись і чітко відповідати на запитання. Тривалість "світлого проміжку" залежить від локалі­зації кровотечі: у разі епідуральної гематоми він буває коротким (від 1-2 до 48 год). У разі субдуральної або субарахноїдальної кровотечі він може тривати декілька діб. Після цього у потерпілого з'являються ознаки стис­нення мозку: сильний головний біль, блювання, збудження, галюцинації, ма­рення. З часом хворий втрачає свідомість і розвивається церебральна кома. У перебізі стиснення мозку можна виділити три стадії: 1) початкову; 2) повного розвитку хвороби; 3) паралітичну. Вся клінічна картина складаєть­ся з поступового розвитку загальномозкових і вогнищевих ознак.

При диференційній діагностиці між різними видами гематом велике зна­чення мають клінічні ознаки і показники спинномозкової пункції.

При епідуральній гематомі втрата свідомості настає досить швидко, збільшується спинномозковий тиск. При субдуральній гематомі спостеріга­ють більш тривалий "світлий проміжок", при спинномозковій пункції вияв-
ляють у лікворі кров. При субарахноїдальній гематомі може зовсім не бути втрати свідомості, проте в лікворі виявляють значну кількість крові.

З наростанням загальномозкових ознак більш яскраво починають про­являтись вогнищеві симптоми стиснення мозку: парези, паралічі черепно- мозкових нервів (анізокорія, звуження або розширення зіниць, косоокість та ін.), мускулатури кінцівок (епілептоподібні судоми та ін.). Розвиток стовбу­рових ознак (порушення дихання, серцево-судинної діяльності, ковтання) свідчить про запущеність і тяжкість хвороби.

Уточнити локалізацію гематоми та спостерігати за динамікою її пере­бігу можна за допомогою ехоенцефалографії, комп'ютерної томографії (магн- іто-резонансної), вимірювання тиску спинномозкової рідини.

Лікування. У разі стиснення мозку передусім треба з'ясувати його причину (локалізацію і величину гематоми, пухлини). Лікування розпочина­ють із заходів, спрямованих на зниження внутрішньоче­репного тиску і боротьбу з ознаками порушення функції головного мозку.

Хворим призначають дегідратаційну терапію: внутрішньовенно вводять сечовину (60-90 г), маніт, лазикс, діамокс, плазму, аль­бумін. Для зняття спазму судин вводять еуфілін, ба­ралгін, но-шпу, проводять десенсибілізуючу терапію (димедрол, супрастин, гіпо- стамін і ін.). У разі обме­женої гематоми, неефектив­ності консервативної те­рапії, прогресуванні клініки стиснення мозку показана прицільна пункція гематоми або оперативне втручання (рис. 178).

Рис. 178. Пункція інтрамедулярної гематоми.

Суть операції полягає в трепанації черепа, видаленні гематоми і зу­пинці кровотечі (декомпре­сійна трепанація черепа) Рис. 179. Трепанація черепа. (рис. 179). Гематому вида­
ляють спеціальною ложечкою, згустки вимивають ізотонічним розчином на­трію хлориду і відсмоктують за допомогою апарата. Для виділення меж по­шкодження мозкової тканини проводять їх фарбування за допомогою барвни­ка (3-4 мл голубого диміфену), який вводять внутрішньовенно або в сонну артерію. Після закінчення операції дефект черепа закривають кістковою тка­ниною або через декілька місяців проводять кісткову пластику.

Дата добавления: 2014-11-18