Утоплення

При утопленні необхідно розрізняти такі варіанти: а) справжнє утоп­лення - у більшості потерпілих внаслідок стресового стану і дихальних рухів вода проникає в легеневе дерево. При цьому вода, особливо прісна, яка є гіпоосмоляроною відносно плазми, легко дифундує через альвеоло-капілярну мембрану легень в кров'яне русло, збільшуючи об'єм циркулюючої крові. Поступлення 1500-2000 мл води на фоні гіпоксії призводить до швидкої зу­пинки серця. При справжньому утопленні в морській воді, навпаки, внаслідок збільшення градієнта осмотичної концентрації, рідка частина крові переміщуєть­ся у бронхи та трахею, викликаючи клініку набряку легень.

Клінічні ознаки. Справжнє утоплення проявляється "фіолетовим" ціа­нозом, виділенням з рота або носа забарвленої кров'ю піни. На рентгено­грамі легень визначається тінь неправильної форми. Свідомість відновлюєть­ся поступово, оскільки гіпоксія призводить до набряку оболонок мозку; б) асфіктивне утоплення - у 10-15 % потерпілих внаслідок стресу і реф­лекторного змикання голосової щілини (ларингоспазму) та зупинки дихан­ня вода не проникає в дихальні шляхи. Проте причиною смерті є зупинка серця, яка виникає внаслідок гіпоксії і ураження ЦНС; в) синкопальне утоп­лення спостерігається у 5 % випадків, частіше у дітей і жінок (внаслідок пере­ляку, холодового впливу води, переподразнення рефлексогенних зон). Виникає первинна зупинка серця ("синкопе"). У таких потерпілих шкіра блідо-сіра (че­рез виражений периферичний спазм), в дихальних шляхах вода відсутня.

Особливості проведення реанімаційних заходів при утопленні: 1) при справжньому утопленні дуже важливо своєчасно розпочати штучну венти­ляцію легень, - якомога раніше, відразу ж після виведення голови потерпіло­го над поверхнею води. При цьому необхідно звільнити ротову порожнину та глотку від водоростей, піску, блювотних мас. Уже на плаву необхідно проводити ШВЛ за методикою "рот до носа". На березі потерпілого необхідно положити на живіт, декілька разів енергійно стиснути грудну клітку та при­ступити до ШВЛ.

Слід пам'ятати, що при справжньому утопленні реанімація може бути ефективною, якщо потерпілий знаходився під водою 5-6 хв. При синкопаль- ному і асфіктивному затопленні в холодній воді оживлення організму мож­ливе навіть через 20 хв перебування під водою;

2) у хворих із справжнім утоплениям в другій стадії реанімації продов­жують ШВЛ, проводять зовнішній масаж серця, вводяться медикаментозні препарати, з метою боротьби з гіперкаліємією застосовують хлористий кальцій (по 5-10 мл 10 % розчину внутрішньовенно); 3) усіх потерпілих, що знахо­дились під водою, необхідно транспортувати у реанімаційне відділення та активно спостерігати за ними декілька днів. З метою попередження розвит­ку так званого "вторинного утоплення" (блискавичного набряку легень, що швидко призводить до смерті) хворі протягом перших діб після перенесеної клінічної смерті повинні знаходитись на апаратному керованому диханні із режимом позитивного тиску в кінці видиху; 4) у третій стадії реанімації після утоплення в прісній воді застосовують діуретичні середники з метою боротьби з гіпергідратацією та попередження гострої ниркової недостат­ності як наслідку гемолізу; 5) при справжньому утопленні в морській воді хворим у третій стадії реанімації проводять корекцію гіпертонічної гіпогід- ратації вливанням великих об'ємів гіпотонічних середників; 6) слід пам'ята­ти, що при асфіктивному та синкопальному типах утоплення тривалість клінічної смерті дещо довша та прогноз реанімації більш сприятливий.

Дата добавления: 2014-11-18