КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Тертулліан
Оріген Найбільш могутнім генієм раннього християнства, чиї твори живили духовність і екзегезу як на Сході, так і на Заході, був Оріген (185–253/254 pp.). Він народився в Александра, в родині палких прибічників християнства. Його батько, вчитель за фахом, досить рано залучив сина до вивчення Писання. Згодом Оріген сам став займатись викладацькою діяльністю. 18–ти річний юнак водночас і навчається у школі Климента Александрійського, і веде катехізацію майбутніх християн. Філософську освіту він отримує у школі Аммонія Саккаса – засновника неоплатонізму і майбутнього вчителя геніального Плотіна. Але Орігена спалює спрага мучеництва, мрія подвижницького життя. (Під час чергових гонінь на християн, коли влада заарештовує його батька, юнак був сповнений бажання безпосередньо розділити його долю, чим продемонструвати свою відданість Христу. І тільки умовляння матері відмовитись від цього вчинку заради майбутнього своїх молодших братів і сестер, утримує юнака від безкомпромісного вчинку.) У 202 р. Оріген очолює Александрійську катехізисну школу. Його вчення, зрозуміле всім, зацікавило язичників, і Оріген отримує запрошення викласти свої погляди правителю Аравії і матері імператора. У 231 р. він оселяється в Кесарії Палестинській, де отримує сан священика. Тут він продовжує вдосконалювати власне вчення. Але мучеництво, що з молодого віку було невід'ємним від його покликання, наздоганяє Орігена: за часів гонінь імператора Декія на християн він був кинутий до в'язниці, де зазнав жорстоких тортур і незабаром помер. Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження Оріген започаткував майже всі необхідні форми християнської думки: релігійну філософію, богослов'я, аскетику, містику, проповіді, бесіди (гомілії), схолії (примітки на полях), але перш за все, – невтомне вивчення Біблії. Він розпочинає написання великих біблійних коментарів з детальними примітками. Він співставляє різні переклади Біблії з оригіналом, вивчає та аналізує коментарі до них. Оріген фактично сформував остов Нового Заповіту, систематизуючи декілька списків Євангелій з різних християнських центрів узбережжя Середземного моря. Ця праця дозволила йому скласти християнські «збірки». Одна із збірок містила в собі чотири Євангелія, Діяння Апостолів, 13 послань ап. Павла, послання ап. Іоанна, послання ап. Петра і Одкровення Іоанна і була визнана у якості канону Святого Писання усіма церквами Середземноморського басейну. Застосовуючи філософію в проповідях для народу, Оріген послідовно вводить слухача (і читача) у складне релігійне життя свого часу. В його екзегетичних працях привертає увагу науковий підхід і ґрунтовний допоміжний апарат. Його роботи тримаються на духовному динамізмі і розумінні того, що усвідомлення Писання потребує аскези і споглядання. Писання містить у собі таїну Христа, яка, насичуючи душу, послідовно розкриває нові аспекти і нові імена Слова. Оріген відкриває у Писанні три смислові рівні: «буквальний» смисл, що відповідає тілесному; «моральнісний» – душі; «духовний» – духу. При цьому моральнісний смисл часто виявляється більш широким за етичний сенс, бо він виводиться з містичного смислу і відображає життя Божественного Слова в людській душі.
Отже, Оріген – видатний систематизуючий розум донікейської патристики – запропонував першу струнку теорію християнського віровчення, що базувалась на досягненнях античної думки і мала багато спільного з платонізмом. Тому деякі з положень офіційною церквою не були визнані канонічними, внаслідок чого Оріген не вважається ортодоксом.
Зразком теоретичного мислення для Орігена був Платон, і він намагається якнайширше використовувати його методику доведення і логіку аргументації. Саме в цьому міститься як сильний бік вчення Орігена, так і недосконалість та методологічна непослідовність його християнського філософування. Наприклад, до безперечних надбань Орігена в справі осмислення Бога належить глибоке усвідомлення і переживання Бога як трансцендентного цьому світу. Це зближує його з платонівським «над–сущим Єдиним», що, у свою чергу, повертає до апофатичного способу богослов'я. Другим відкриттям Орігена є ствердження, проте, не завжди послідовне, Трійці як незаперечної Єдності. Але, разом з тим, у орігенівську інтерпретацію «єдності» уплітаються мотиви античної (тобто плато–нівської) діалектики з ідеями еманації і субординації, що, зрозуміло, шко–
Історія філософії дить християнській ментальності. Все це можна прослідкувати, звернувшись безпосередньо до його творів. Відомо, що Орігеном написано багато творів, проте, значна частина була, за наказом церкви, знищена, і до нас дійшли тільки деякі з них. Серед них «Про початки» і «Проти Цельса». В трактаті «Про початки» Оріген накреслює контури великого філософсько–богословського синтезу. Основні теоретичні положення постають у чотирьох книгах праці, де за допомогою серії пояснюючих гіпотез автор намагається осягнути віру розумом. У першій книзі йдеться про Бога – довічне джерело усього сущого. Друга книга розповідає про світ і його творення. Третя книга присвячена людині і розкриває призначення останньої. Четверта книга містить у собі певні положення Одкровення і способи його отримання. Бог для Орігена – могутня, надсуща, а тому непізнавана «монада». Бог може відкриватися лише у творінні. Він усе в собі містить, усе охоплює, але й усе перевищує. Бог – проста, безтілесна, духовна природа, що існує поза простором і часом, перебуваючи у власному безначальному довічному житті = «вічне сьогодні». Тому Оріген не намагається доводити божественне буття, але закликає переконатися в ньому шляхом духовного сходження. Син Божий – довічний Логос, який походить від Отця подібно до променя світла, що сходить з першоджерела. Але, щоб підкреслити єдність з Отцем, Оріген використовує термін «вічнонароджуваний», наголошуючи, що не було часу, коли б Сина не було. Бо Син–Логос – то сама Премудрість, або Слово, тому не було Отця, Який би не народжував власну Премудрість. Отже, Син – співвічний Отцю. Він є «неспотворене дзеркало Отчої енергії». Проте, визначаючи єдність Отця і Сина, Оріген підкреслює, що як іпостасі вони не рівноправні і не єдиносущі. Син є посередником між Богом і світом як первообраз, «ідея ідей». Більше того, у Орігена Син – не символ множинності світу, а сама множинність, що непослідовно наближує Сина до тварного і демонструє субординацію між Отцем і Сином.
Святий Дух в ієрархії божественних іпостасей займає третє місце. Його призначення полягає в завершенні світу: освятити святих, одухотворити пророків, об'єднати і створити Церкву. Акт творення Оріген розуміє позачасове, але створений світ існує у часі. Створені Богом духи були рівними і прозорими. Вони були наділені свободою волі. Бажання випробувати «свободу волі» привело до того, що деякі з духів віддалились від Бога і один від одного. Таке віддалення привело до «охолодження» духів і виникнення душ, появи матеріальності як наслідку, а не причини гріхопадіння. Так, у своєму бажанні випробувати долю від Бога відпали люди і дияволи. Лише ангели залишились вільними від матерії, бо лишились з Богом. Інші ж впали у зло, що слід розуміти як втрату повноти буття і часткове повер– Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження нення до небуття. З'єднання з матерією – то кара для душі. Завдання людини і світа в цілому – спасіння, «відновлення» і повернення до Бога. Повернення до Бога неминуче для усього світу, отже і для злих душ і диявола включно. Для аргументації такого положення Оріген, потрактовуючи Святе Писання, визначає шляхи повернення до Бога душ, що відпали. Для різних душ – і шляхи різні. Душі мають пройти через багато станів універсуму, які неначе сходинки поступово повертають душу до Бога. Таким чином, Оріген визнає ідею реінкарнації, тобто переселення душ у відповідні тіла, аж поки вони не досягнуть досконалості. У кожній душі живе прагнення Абсолюту, задовольнити яке може тільки Бог. Поступово все тварне приречене повернутись до Бога і отримати, але вже цілком свідомо, первісну повноту. Це й буде апокатастасис, або «відновлення» всіх речей.
Як бачимо, деякі положення Святого Писання досить своєрідно трактуються Орігеном. Тому низка положень орігенізму – про передісну–вання душ; про причину грехопадіння; про відсутність власного буття матеріального світу; про всезагальне спасіння, що з необхідністю випливає з загальної системи Божественного світоустрою – була засуджена на П'ятому Вселенькому соборі (553 р.). До речі, і після Орігена духовність християнського Сходу повертається до теми універсального спасіння, яке усвідомлюється вже не як доктрина, а як надія і молитва. Західна (латинська) донікейська патристика. Тертулліан – перший з визначних християнських богословів і моралістів, що писав латиною. Уродженець Карфагена Квінт Септімій Флоренс Тертулліан (бл. 115 – бл. 225 pp.) для латинської патристики має таке ж значення, як Оріген для грецької. Походить Тертулліан з язичницької родини; вивчав право і риторику в Римі, де заробив собі репутацію майстерного адвоката. У 193 р. під впливом свідчення християнських мучеників він приймає християнську віру і оселяється у Карфагені. У великому місті, де стикались і змішувались всі відомі течії «нової релігійності», а само християнство було ще мінливим і неусталеним, він намагається достеменно окреслити контури християнської віри, захищаючи її від язичників, іудеїв, єретиків, гностиків тощо. Але його власний максималізм спонукав його приєднатись (бл. 207 р.) до монтаніз–му – харизматичного руху, представники якого виступали проти церковної ієрархії і очікували у найближчому майбутньому другого пришестя Христа. Члени секти закликали до відмови від власності і до умертвіння плоті. Цей заклик мав гарячий відгук серед бідних прошарків населення. В теоретичному плані Тертулліан був близьким до ранніх апологетів, але йому не був притаманний системотворчий пафос Орігена. Проте, він 147 Історія філософії багато зробив для становлення християнської догматики і тому може вважатись творцем латинської теологічної лексики. Серед трьох десятків творів, що дійшли до нас, особливу увагу привертають: «Апологетик», «Про свідчення душі», «Про душу», «Про плоть Христа», «Проти Маркіона». Тертулліан – пристрасний, парадоксальний, безкомпромісний, коли йдеться про християнську віру. Він майстер епатажу. Інколи складається враження, що він заперечує можливість філософського осмислення християнства, намагаючись акцентувати на ірраціоналізмі віри. Та чи так це? Можливо, на відміну від Климента і Орігена, які намагались осмислити релігійні догмати, тобто перекласти положення віри на мову логіки і раціонального філософування, Тертулліан впевнений, що абсолютно адекватний переклад взагалі неможливий. Він переконаний: віра і розум не є тотожними поняттями, і, навіть співпадаючи в чомусь, вони достатньо самостійні і не вичерпують одне одного, бо належать різним станам свідомості. Розглядаючи процеси народження, смерті і воскресіння Божого Сина, Тертулліан порівнює різні ідеологічні погляди на ці явища. Те, що постає можливим в одній ідеологічній координатній сітці, – незрозуміле і абсурдно в інших обставинах. Так, у трактаті «Про плоть Христа» Тертулліан наводить три порогові ситуації, які намагається прокоментувати в язичницькій і християнській традиціях: «(1) Родился Сын Божий: не стьздно, тогда как достойно стьща; и (2) умер Божий Сын: вполне достоверно, тогда как нелепо; и (3) погребенный, воскрес: несомненно, тогда как невозможно»1. На перший погляд – дійсно абсурд, бо народження і смерть – речі можливі для того, що має початок і кінець, але ж Син (Логос) – Божественний Лік, і йому притаманні нескінченність і безсмертя. За яких умов можливе таке поєднання? Логіка гностиків зі свого ідеологічного підґрунтя (нагадаємо, що, на їх думку, Ісус – звичайна людина, яка тільки надала свого тіла небесному Христу, тому і божественна плоть Ісу–са – ілюзорна) наполягає, що таке неможливо. А християнство підкреслює, що «Ісус є Богом во плоті», тому може «поводити» себе і як людина, і як Бог: тобто і народитись, і бути одвічним; і вмерти, і залишитись безсмертним; і бути похованим, і воскреснути. Саме такий Ісус для християн є Бог–Спаситель. (У методологічному плані таке розуміння містить діалектичний потенціал, що постає як єдність протилежностей). Проте, для Тертулліана філософський зміст тлумачень християнства лежить поза його дослідницьким інтересом. Для нього філософія язичництва є матір'ю єресей, а тому вона несумісна з християнством. Тому запитання: «Що спільного між Афінами і Ієрусалімом, Академією і Церквою?» – 1 Тертуллиан. Избранные сочинения. – М, 1994. – С. 144. Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження для Тертулліана цілком риторичне. Він впевнений, що розум має зупинитись там, де починається віра, бо пізнавати Бога може лише сама душа, яка є християнкою за природою і водночас заступницею віри. У праці «Про свідчення душі» Тертулліан зауважує, що душа є першою щаблиною пізнання, безпосередньо дарованого Богом. Всі наступні сходинки опосередковані нею, або одухотворені. Витоком знання є не просте незнання, а відкритість істини. Ось чому «душа старіша за букву, слово – за книги..., і сама людина – старіше за філософа і поета»1. Отже, до появи літератури люди не були німими, бо говорила душа, як близька за природою до Бога. Тому душа інтуїтивно містить у собі усю премудрість, яка потім частково може бути розгорнута розумом. Для Тертулліана пріоритет Єрусалиму над Афінами цілком природний, як пріоритет «простоти серця» над «стоїчним, платонічним і діалектичним» розумом. Розум – то є інструмент пошуку невідомої істини, у той час, коли вона вже (серцем) відома християнам. Фраза, яка для багатьох стала візитною карткою Тертулліана і до якої зводили переважну більшість парадоксів мислителя – «вірую, тому що абсурдно» – часто редукують до суцільного ірраціоналізму. Але у філософському сенсі тут ми зустрічаємось з перспективною думкою про свідоме обмеження розуму як такого, що має межі у власній природі. Тому не слід нехтувати знанням як природи будь–якого явища, так і межами його застосування. При усіх своїх перевагах, розум не є кращий за відчуття або інтуїцію – він просто у порівнянні з ними інший, а тому не має підстав претендувати на свою самодостатність. Інтуїтивно дологічне знання усього надано душі Богом, тому, намагаючись вербалізувати його, розум стикається з тим, про що сказати не вміє і може тільки свідчити, бо тут він стикається з «межею», яка закладена Богом, з метою, щоб людина вірила2. Тому у справедливість пошуків треба вірити, бо «знайшов тоді, коли повірив». Отже, пізнання, що йде від душі, повертається в душу, або у простоту серця. Душа, яка вийшла з простоти і повернулась у простоту – рятується. Цікаві роздуми Тертулліана про людину, з яких зупинимось на такому. У «Воскресінні плоті» він пише, що людина є «буття, яке шляхетніше за своє походження і щасливіше завдяки змінам, що в ньому відбулися». Зміна, яку Тертулліан кваліфікує як народження «особистості», з'являється в акті особистого дотику Бога до людини. Отже сенс особистості полягає в ідеї першої зустрічі, що складає підґрунтя людського буття. Навіть такий короткий огляд примушує нас зробити висновок, що Тертулліан – постать значна, видатна і цікава як у богословському, так і у ' Тертуллиан. Избранные сочинения. – С. 87. 2 Див.: Тертуллиан. Против язычников // Там само. – С. 111. 3 Див.: там само. – С. 195. Історія філософії філософському сенсі. Проте, не всі його ідеї були сприйняті християнською церквою. Справа в тім, що протиставляючи погляди християнина і античний світогляд, а також піддаючи аргументованій критиці останній, Тертулліан у теоретичних положеннях не завжди послідовний. Перш за все, показовим є те, що при усіх християнських інтуїціях він відкрито проголошує, що Бог є тіло. Подібно до античності, яка також визнавала різні рівні тілесності, Тертулліан підкреслює, що Бог являє собою максимально тонке, розріджене тіло, яке краще називати вже не тілом, а духом. Тобто принципова відмінність тіла і духу у вихідній позиції нібито знята. Дещо непослідовний Тертулліан і у розумінні Трійці, або тринітарної проблеми. Його беззаперечним пріоритетом є введення термінів «Трійця» і «Особистість» відповідно до характеристики іпостасних розмежувань єдиного Бога. Проте, тут, як і у апологетів, знаходимо відлуння ідеї субординації. У нього Бог–Отець – абсолютна досконалість. Щодо Сина, то попри всі проголошення його досконалості, друга іпостась, або лік Божества – Син – є досконалістю нижчого гатунку у порівнянні з Отцем. Бо у Сина, згідно з Тертулліаном, зовсім інша сутність. Він походить з сутності Отця, але сам вже не є цією сутністю. Отцю властива нескінченна благість, Синові ж – тільки нижча, яка стосується окремих явищ. Отець є абсолютною єдністю, Син є множинністю. Народження Сина відбувається у часі, тобто був час, коли Сина ще не було. Син постає у якості «ідеальної множинності», і являє собою умову для будь–якої матеріальної множинності. Нарешті, душа також є прозорим тілом, що випромінює світло і зароджується матеріально, а не вселяється у тіло, подібно до думки Платона. Таким чином, на поданих прикладах можна усвідомити велику теоретичну залежність Тертулліана від античної мисленєвої спадщини. З іншого боку, Тертулліан – це постать, яка мала великий вплив не тільки на сучасників, але й на духовних нащадків наступних часів.
Дата добавления: 2014-11-18; Просмотров: 671; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |