Дайте Аліг'єрі

Філософське підґрунтя гуманізму Відродження

Данте Аліг'єрі (1265–1321 pp.) назива­ють останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Нової доби, поетом, який формував і філософськи формулю­вав дух нової епохи. На думку Гегеля,

дух епохи зробив заворот, він покидає інтелектуальний світ і оглядає тепер свій наявний, поцейбічний світ; скінчене небо повертає людину до скінче­ної наявності. Тепер у поцейбічності людина свідомо шукає і знаходять божественну присутність. І більше того, вона, замислюючись над способом свого існування в цьому світі, приходить до висновку, що саме її Бог робить провідником власних ідей, тобто людина–творець виводить божественне з себе. Отже, люди прийшли до того, що стали розуміти себе вільними, доби­ватись визнання своєї свободи і усвідомлювали себе здатними працювати для здійснення власних інтересів і цілей. Людина знову концентрувалась і стала покладатись, як на власні руки, так і на свій розум. Таким чином, нау­ки, мистецтва звернулись до наявного матеріалу. Це була доба, коли дух відкрив довір'я до самого себе і свого існування і почав цікавитись своїм сучасним. Тепер дух дійсно примирений з світом, примирений не в собі, не по той бік, не на підставі знищеного світу. Тепер людина відчула в собі спонукання самостійно шукати і відповідати, що є моральність, право, лю­бов тощо. Людина зрозуміла, що дійсне місце, на якому вона має зупини­тись у цьому пошуку, є вона сама, її внутрішнє життя і зовнішня природа Тому, повертаючись до Дайте, можна зрозуміти, що його світогляд, полі­тичні ідеали, наукові переконання були поєднані в етичній, естетичній і емоційній творчості. Наявною «поцейбічністю» для його духу були реальні стосунки, реальне рідне місто Флоренція – осередок найбільш значних культурних цінностей і політичних подій того часу. З нею він пов'язує тво­рче натхнення і від нерозуміння з боку якої він більш за все потерпає.

Отже, визначаючи Дайте як філософа і поета, ми знаходимо у його творчості всю палітру світоглядних змін, характерних для раннього Відро­дження. В його творчому доробку ми знаходимо і поезії, і поеми («Божест­венна комедія», «Нове життя»), і філософські трактати («Монархія», «Пірше­ство»), і діалоги'. У них Дайте розмірковує і про світоустрій як поцейбічний,

¹ Див. Данте Алигьери. Божественная комедия. – М, 1968; Данте Алигьери. Новая жизнь. – М., 1965; Данте Алигьери. Малые произведения. – М., 1968; Западноевропейский сонет (XIII–XVII века.).–Л., 1988.

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

так і потойбічний, про моральні цінності, про Бога і душу, про Творця і його творіння, про матерію і божественні ідеї, про високе призначення людини. Для Данте «ідея» – то є мисль Бога, за якою створюється світ:

Все, что умрет, и все, что не умрет, –Лишь отблеск Мысли, коей Всемогущий Своей Любовью бытие дает...'

Отже, світ отримує своє буття актом творення, але як поцейбічність він не може в повній мірі відобразити божественну досконалість, тобто вті­лити чисту ідею краси, проте, в природі вона іноді проглядає і митець має відчути і спромогтись відобразити її у своєму творі. Для Данте, безумовно, існує примат божественної ідеї. Така ідея, що безпосередньо пов'язана з Богом, має абсолютну довершеність чистої форми. Під час втілення в мате­рію природи або мистецтва вона втрачає свою первісну довершеність. Фі­лософське підґрунтя такого дантівського світовідчуття постає досить ясно. Його обізнаність в античній літературі – очевидна, і свідчить він про неї сам: глибока повага до Піфагора, знайомство з трудами стоїків, теоретичні збіги з Арістотелем, проте, його поетичному світовідчуттю найближчими є вчення Платона і неоплатоників, як язичницьких, так і християнських (Діо–нісій Ареопагіт з ідеями ієрархійної будови світів, проблемою духовного світла тощо). Він черпає ідеї і факти з біблейської, східної літератури, з про­ванської поезії, з маніхейських джерел, з творів отців християнської церкви, а також творів неортодоксального християнства (Аверроес, Сігер Брабантсь–кий, яким відводить досить почесне місце в «Божественній комедії»).

В «Божественній комедії» у піснях, що присвячені перебуванню на небі Сонця, Данте розгортає ціле полотно середньовічної філософії. Саме тут поета оточують душі мудрих. Вони згруповані у два кола. Внутрішнє коло (домініканське) більш схоластичне, раціоналістичне, більш щільно пов'язане з арістотелівською традицією. Це сяюче коло очолює і рекомен­дує 11 визначних постатей Фома Аквінський. Зовнішнє сяюче коло – фран­цисканське, більш пов'язане з містикою, з традицією Августина. Очолює його Бонавентура, який у свою чергу, репрезентує одинадцять вогнів у своєму вінці. Данте піддає блискучому осмисленню розумові пристрасті доби Середньовіччя, намагаючись привести до теоретичного ладу розмаїття тенденцій. Данте вважає, що царство небесне замирює тих, хто по–своєму щиросердо шукав і віддзеркалював істину. Він, мабуть, як ніхто з сучасни­ків, розумів, що істина надто велика, для того, щоб її зміг пізнати один муд–

Данте Алигьери. Божественная комедия. –М., 1968. XIII. 52–54.

Історія філософії

рець. Тому необхідна єдність мислителів, що, доповнюючи одне одного і поєднуючи навіть протилежні позиції, здатна скласти рухомий образ вічної істини. Тому він пропонує замість історичної справедливості – справедли­вість духовну, як справедливість вищого гатунку, подібно до того, як духо­вному прочитанню Біблії у Середні віки надавалась більша перевага над її буквальним прочитанням. У цьому Дайте постає як оригінальний історик філософської думки, яку він самостійно переосмислює, аналізує і подає у глибокому авторському баченні.

Все це було необхідним матеріалом здібності вільного конструюван­ня нової картини світу, яка в ньому визрівала, і в якій ерудиція і комента­торська майстерність відходять на задній план. І хоча схема світобудови в значній мірі відповідає неоплатонізму, проте, поетичний потенціал «Бо­жественної комедії» і чуттєво–емоційна виписаність образу Беатріче роз­кривають Дайте як ренесансного мислителя, в християнській душі якого йде боротьба і поєднання ідей, щоб суттєво передати гуманістичний задум. Беатріче у нього водночас і особистість, і ідеальна сила; вона конкретна людина, неповторний світ душі як персоналізація небесної мудрості. Вона –подія його особистого життя і прорив у світ універсального смислу. Вона –особистість, а тому є уособленням етичного і естетичного ідеалу. За допо­могою образа Беатріче Дайте прозирає загадку богоподібності людини, яка має втілюватись у поцейбічному житті у свободі, любові і творчості.

За формою Данте в розумінні духовного сходження в процесі Бо­жественного пізнання наслідує Діонісія Ареопагіта. Але тут з'являється дещо принципово нове характерне для «Божественної комедії» поєднання людського, емоційного пориву – любові до земної Біче Портинарі – і пі­знання космічної гармонії в її традиційному поєднанні. Згадаємо, що схо­дження Дайте до зірок починається з прямого погляду Беатріче на сонце. Таке споглядання створює рух наверх з швидкістю світла. Дайте дивиться у вічі коханій, а завдячуючи цьому, також бере участь у сходженні. Від його щирості залежать варіанти його майбутнього: 1) вигнання з Флорен­ції, але разом з тим безсмертна слава, або 2) пошана на Батьківщині і за­буття нащадків. Дайте обирає перше. Підґрунтям такого вибору – специ­фічне для Відродження уявлення про істину, як про глибоко особисте, як таке, на чому будується незалежність і саме існування особистості. Отже: «...следуй своим путем и пусть говорят об этом, что хотят» – формула дієвого і безкомпромісного гуманізму Данте.

Проте, як має діяти гуманістичне зорієнтоване мистецтво? Для ми­стецтва постає завдання наближення до потойбічного ідеалу, який, одна­че, навіть теоретично не може бути здійсненим. Але мистецтво на цьому шляху може стати символом, що позначає вищі цінності. Для Дайте бли–

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

зьким є вчення Діонісія про Духовне світло. Саме Діонісію належить кла­сичний містико–філософський образ сліпучого Божественного світла, що стане вирішальним у філософії Дайте. Ієрархічна система небесної спору­ди, що налічує дев'ять ангельських чинів, яку Дайте запозичує у Григорія Великого, сприймається як система світла, по якій, по–перше, створюється вся багатоманітність творіння, і по–друге, по сходинкам якої людина може підніматись до Бога. Дайте пояснює, що творіння – лише недосконалий відбиток божественного світла, тому що між ним і Богом – довгий ланцюг опосереднень, до того ж будь–яка речовина завжди недосконалий матеріал для втілення Божественного задуму:

«...Животворный Свет, идущий

От Светодавца и единый с ним,

Как и с Любовью, третьей с ними сущей,

Струит лучи, велением своим,

На девять сущностей, как на зерцала,

И вечно остается неделим;

Оттуда сходит в низшие начала,

Из круга в круг, и под конец творит

Случайное и длящееся мало»¹.

Шлях нагору до Першопочатку – шлях любові. Для Данте – симво­лом останньої є Беатріче. А сама вона – геній любові, де останній є такою ж долею вибранців, як геній поезії, філософії тощо. Дантів шлях любові символізує шлях сприйняття Божественного світла. Отже, «світло» може бути або піднімаючою, або руйнуючою силою, яка може звеличити, або зруйнувати людину. Вибір – за людиною. А сама поема постає як містерія залучення до цього Божественного світла. До опису Пекла, Чистилища і Раю поет залучає певну світлову гаму символів. Цікаво те, що кольорове розмаїття структурує певним чином і свідчить про те, що з хаосу барв зо­внішнього світу створюється космос – гармонія кольорів світу внутріш­нього. Щоб досягти гармонії, спокою душі, треба пройти три її стани: бут­тя, очищення і оновлення, яким і відповідають три вже згадані світи.

Обгрунтування свого вчення про символ Дайте дає у трактаті «Пір–шество». І тут випливає ще одна цікава особливість: тлумачення великим мислителем співвідношення способів розуміння Святого Писання. Відомі чотири способи: буквальний, алегоричний, моральний і духовний. Але оригінальність дантівського тлумачення полягає в наступному: жоден з способів тлумачення не є зайвим, нижчим, або вищим, і душа, яка відкри–

Данте Алигьери. Божественная комедия. – ХІІІ, 55–63.

Історія філософії

ла Писання на аналогічному (духовному) рівні, з подивом усвідомлює, що і на буквальному рівні все також говорило про дух.

Дата добавления: 2014-11-18