Коротка бібліографія історії філософії Нового часу

Зрозуміло, що дати вичерпну історіо­графію та бібліографію історії філософії

Нового часу неможливо ні за потребою підручника, ні за спроможністю осягну­ти всю ту літературу та електронні дже­рела, які зараз мають обіг у світі. Варто зупинитись на тих виданнях, які

¹ ЛоккДж. Опыт о человеческом разумении // Локк Дж. Соч.: В 3–х т. – Т. 1. – 1985. – С. 95.

Історія філософії

безперечно можуть бути включені в навчальний процес, і які кількісно, а не раритетно наявні в освітніх бібліотеках.

На жаль, за останні роки не відбулося вибуху появи нової узагаль­нюючої та навчальної літератури з питань нової філософії. На теренах Ук­раїни продовжують мати вжиток підручники, видані ще за доби панування марксистсько–ленінської ідеології. Ця обставина позначилася на системі оцінювання внеску в історико–філософську скарбницю того чи іншого представника зазначеної доби. Згадані підручники та дослідження є в осно­ві високопрофесійними розвідками, проте мають традиційну для тих часів ваду – однотипність висновків, незмінний набір тематик та проблем, які мали узгоджуватися з основними оцінками класиків марксизму–ленінізму.

Останнім часом у колі професійних дослідників не існує перепон у за­собах пошуку джерел. Проблема полягає у впровадженні цих матеріалів до навчального процесу, оскільки часом рекомендовані джерела є взаємовиклю­чними з точки зору методологічної основи. Відтак, і ми не можемо оминути часткової еклектики в означенні літератури для навчання, яка стосується системного висвітлення питань нової філософії. Наприкінці.розділу подаєть­ся перелік джерел, які можуть посприяти вивченню філософії Нового часу.

Серед зазначеної літератури, широко представленої в освіті Украї­ни, окремо слід наголосити на підручниках з філософії Нового часу, на­лежних перу італійських істориків філософії Дж. Реале та Д. Антісері та політологічну студію Себайна та Торсона. Перша робота цікава незвич­ною манерою викладу досить складного матеріалу, який, проте, сприйма­ється легко та об'ємне. Друга викликає інтерес тим, що вперше читачам представлена політологічна розробка з історико–філософським підґрун­тям, яка виконана на теоретичній основі застосування принципів філосо­фії британця Д. Юма.

З огляду на представлену літературу виклад нової філософії розгор­тається на основі з'ясування вчень філософів у практично традиційній по­слідовності. Як вже зазначалося, нова філософія є рідкісним випадком – її «початок» чітко означений і поєднується з постаттю Ф. Бекона Відтак, роз­починає представлення нової філософії творчий спадок саме цього британ­ського філософа – 1. Філософія Ф. Бекона. Далі послідовність, як один з варіантів, може мати такий вигляд: 2. Філософія Р. Декарта; 3. Філософія оказіоналізму. Арнольд Гейлінкс та Ніколя Мальбранш; 4. Філософія Б. Пас­каля; 5. Теорія історичного пізнання Дж. Віко; 6. Філософія Т. Гоббса; 7. Філософія Б. Спінози; 8. Філософія Д. Локка; 9. Філософія Дж. Берклі; 10. Філософія Д. Юма; 11. Французьке Просвітництво.

Поміж цих постатей є можливість виокремити певні тематичні об'єднання. Філософія Р. Декарта породжує потужний струмінь впливу,

Частина III. Філософія Нового часу XVI–XVIII ст.

який означується як «Картезіанство». Картезіанство не є однорідним, має різноманітні розгалуження та спрямування. Зазначені вище теми 3–5 без­посередньо чи опосередковано стосуються саме розвитку картезіанства (при тому, що творчість зазначених мислителів не вичерпується виключ­но розвитком ідей Р. Декарта, а має цілком самобутній характер.

Дещо осібне знаходиться постать британського філософа Т.Гоббса. Існує низка поглядів на місце філософського доробку цього мислителя, філолога, політика, громадського діяча. Один з них визначає Т.Гоббсу місце, разом з Р. Декартом, засновника нової філософії. Побутує припу­щення, що саме сумісними зусиллями Т.Гоббса та Р.Декарта був зро­джений термін «нова філософія» на означення того типу філософії, який вони сповідували. Це має підставу у історичному факті, що Т.Гоббс ніко­ли не згадує свого попередника Ф.Бекона як діяча на теренах розробки саме принципів нової філософії, а згадує лише як критика попередніх зра­зків філософії та креатора своєрідних завдань для майбутніх дослідників.

Водночас, існує і ставлення до теоретичної спадщини Т.Гоббса як істотного представника неперервної традиції розвитку досвідної філосо­фії, чи філософії емпіризму. У такому випадку його творчість розгляда­ється у поєднанні зі спадщиною Д.Локка, Дж. Берклі та Д.Юма. Безумо­вно, відтак, лише те, що не існує підстав для заперечення зазначених спо­лучень. Існує можливість розгляду філософії Т.Гоббса як у тематичному полемічному (стосовно Р.Декарта) сполученні, так і в еволюційному (Ф. Бе­кон – Т.Гоббс – Д.Локк – Дж. Берклі – Д.Юм).

У більшості досліджень творчу спадщину Б.Спінози та Ґ.Ляйбніца також розглядають сумісно. Однак таке поєднання теж потребує означен­ня певної підстави для подібної сумісності. Характер сукупних теоретич­них досягнень цих філософів часом настільки разюче відмінний, навіть хронологічно та культурно віддалений, що необхідно зі значними зусил­лями створювати передумови такого сумісного дослідження. Як правило, позиції Б. Спінози та Ґ. Ляйбніца узагальнюють і розглядають сумісно ви­ключно на підставі критики ними дуалізму (множинності) субстанцій Р. Де–карта та подібностей раціоналістичної методології. Згідно з цією обстави­ною цілісний творчий доробок Ґ. Ляйбніца може бути розглянутий в роз­ділі «німецьке Просвітництво», а філософія Б. Спінози відповідно до кри­тики філософії Р. Декарта в нашому розділі.

Наступним і безумовним за визначенням узагальненим підрозділом є філософські здобутки Д. Локка, Дж. Берклі та Д. Юма. їхня творчість і генетичне, і за результатами історико–філософських досліджень з різними теоретичними підставами визначається як «Емпірична філософія», а на­лежних до неї філософів часом називають ще емпірицистами.

Історія філософії

Окрім зазначених філософських вчень та напрямків, які мають най­суттєвіше значення для епохи («... з–поміж багатоманіття історико–філо­софського матеріалу аналізуються лише вчення найвидатніших філософів епохи» – І. С. Нарський), коротко будуть викладені спрямування «фран­цузького Просвітництва», тим чи іншим чином пов'язані зі згаданими креативними джерелами.

Дата добавления: 2014-11-18