Галузева структура економіки та її регіональні особливості

Структуру господарства країни чи регіону звичайно характеризують за складом та співвідношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльності, а також за співвідношенням господарських об'єктів різних видів, їх системних інтеграцій, за співвідношенням суб'єктів господарювання, форм власності на засоби виробництва та ін. Це складне багатоаспектне поняття характеризує «загальну конструкцію» господарського комплексу, її позитивні й негативні особливості.

Галузева структура господарства безпосередньо відбиває процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона служить цілям управління економікою. Пропорції і виробничі зв'язки між галузями утворюють галузеву структуру економіки, яка свідчить про ступінь розвитку суспільного поділу праці і разом з тим — його кооперацію.

Усього в промисловості виокремлюється 280 галузей і більше 500 окремих видів виробництв, їх класифікація полягає у групуванні підприємств за галузями з метою: а) забезпечення наукового аналізу міжгалузевих зв'язків і пропорцій; б) зіставлення показників під час аналізу економічної ефективності виробництва і зростання продуктивності праці.

Спеціалізовані галузі виділяються на основі ознаки однорідності, тобто подібності між собою за призначенням виробленої продукції (наприклад галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (наприклад галузі машинобудування або лісової промисловості) або за характером технології (наприклад галузі хімічної промисловості).

Галузі економіки можуть бути різними і за економічним змістом, і за формою, і за організацією. Навіть у межах промисловості галузі виявляються незіставними: одні з них виділені за цільовим призначенням продукції (харчова, паливна та ін.); другі — за вихідною сировиною чи матеріалами (машинобудування й металообробка; лісова, деревообробна й целюлозно-паперова промисловість); треті — за єдністю технології (на підприємствах хімічної індустрії вихідна сировина обов'язково змінює свій хімічний склад).

Народногосподарський комплекс поділений на дві сфери господарства — виробничу й сферу послуг. До сфери матеріального виробництва зараховані галузі, в яких результат праці втілений у матеріальні блага. Підприємства виробничої сфери видають продукцію у природно-речовій формі або у вигляді енергії. Вони також забезпечують транспортування, зберігання, розподіл та реалізацію готової продукції, без чого завершені виробничо-технологічні цикли існувати не можуть. Галузі безпосередньо виробничої сфери виробляють матеріальну продукцію та енергію (промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, рибний промисел, мисливський промисел), опосереднено виробничої сфери — забезпечують нормальне функціонування виробництва (транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут, заготівля).

У галузях сфери послуг корисна діяльність виражена не у виробництві матеріальних благ, а у виробництві послуг населенню чи суспільству в цілому. При цьому послуги, зорієнтовані на індивідуальні запити людини, віднесені до підсфери обслуговування населення. Ті ж галузі, що обслуговують суспільство в цілому, утворюють підсферу обслуговування суспільства. Галузі народного господарства поділяють на укрупнені (комплексні) галузі. Зокрема, за класифікацією Держкомстату України, до промисловості входять 17 укрупнених (комплексних) галузей: електроенергетика; паливна; атомна промисловість; чорна металургія; кольорова металургія; хімічна і нафтохімічна; машинобудування й металообробка; лісова, деревообробна й целюлозно-паперова; будівельних матеріалів; скляна й фарфоро-фаянсова; легка; харчова; мікробіологічна; борошномельно-круп'яна й комбікормова; медична; поліграфічна; інші галузі.

Кожна з укрупнених (комплексних) галузей складається з простих галузей. Наприклад, машинобудування й металообробка включає близько 60 галузей, хімічна й нафтохімічна — 15, будівельних матеріалів — 15 і т.д. Галузі можуть поділятися на підгалузі. Так, у складі вугільної промисловості розрізняють кам'яновугільну та буро-вугільну. Найдрібнішою одиницею галузевої структури господарства виступає вид виробництва.

В американській статистиці прийнято поділяти всі галузі і сфери господарства на ті, що виробляють продукцію (сільське господарство, добувна і обробна промисловість, будівництво) і ті, що виробляють послуги (решта).

В Україні на загальнодержавному рівні введена «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96 (КВЕД) відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистич­ною комісією Європейського Союзу (NACE).

За цією класифікацією, економічна діяльність — це процес поєднання дій, які дають змогу одержувати відповідний набір продукції чи послуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси (устаткування та обладнання, наявні технології, робоча сила, сировина та матеріали) для створення виробництва певної продукції та надання послуг. Види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості види, які представлені одним видом виробництва (рибне господарство), і в той же час є дуже складні види, що об'єднують десятки й сотні виробництв (оборонна промисловість).

Структура економіки України характеризується рядом особливостей. Так, для України характерна низька часка галузей сфери послуг (у тому числі побутових, фінансових) і висока частка промисловості і особливо сільського господарства у ВВП. На промисловість в Україні припадало 38 % ВВП (у Франції — 23 %, Німеччині — 28 %, Італії — 26 %, Великобританії — 25 %). Особливо великі відмінності по сільському господарству. В Україні в цій галузі створюється 11,2 % ВВП, у той час як у Німеччині, Великобританії і Бельгії — 1 %, Австрії, Данії і Норвегії — 2 %, Франції, Італії, Фінляндії і Нідерландах — 3 %. Така висока частка ВВП у сільському господарстві України свідчить про низьку ефективність цієї галузі. У 2001 р. з 17,7 млн. українських господарств 11,1 млн. мали ділянки землі, на яких вирощували овочі, фрукти і тварини для власних потреб або реалізації. А в 15 краї­нах Європейського Союзу менше 7 млн фермерів забезпечують продукцією сільського господарства 380 млн жителів.

Недостатньо розвинені в Україні і галузі сфери обслуговування: в 2000 р. у них створювалось 45 % ВВП (у Франції і Велико­британії— 74 %, Німеччині та Італії— 71 %).

Промисловість України історично орієнтована на розвиток чорної металургії (на базі родовищ кам'яного вугілля і залізної руди в Донбасі і Придніпров'ї). І хоча в останні роки посилено розвивались і інші галузі (машинобудування, хімія, легка промисловість), важка промисловість продовжує домінувати. Дуже велику питому вагу має чорна металургія, яка, з одного боку, формує значну частку експорту, а з другого — є великим споживачем дорогих паливних ресурсів і одним з основних джерел погіршення екологічної ситуації на півдні України.

Галузева структура виробництва України характеризується певними регіональними особливостями. Так, наприкінці XX ст. у низці регіонів (Одеській, Львівській, Херсонській областях, Ав­тономній Республіці Крим, Києві і Севастополі) на послуги при­падало більше половини виробництва валової доданої вартості, що свідчить про те, що постіндустріальний розвиток в Україні набирає сили. У деяких регіонах у структурі валової доданої вар­тості частка промисловості становить більше половини (Донець­ка, Дніпропетровська, Запорізька області). У восьми областях (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська), переважно західних регіонах, у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніж у промисловості. За рівнем розвитку добув­ної промисловості вирізняються Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська, Сумська області, в яких на неї припадає значна частка виробництва. У структурі до­бувної промисловості домінує видобування енергоносіїв, а пито­ма вага видобування неенергетичних матеріалів становить 4,2 % від вартості виробленої промислової продукції.

Значними залишаються диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів. Це стосується співвідношення між максималь­ним та мінімальним показниками випуску промислової продукції на душу населення у різних регіонах; воно досягло майже 12 разів. Спостерігаються значна асиметрія та розпорошеність у регіональ­ному розподілі інвестицій в основний капітал, у тому числі за ра­хунок коштів державного бюджету: в Донецьку, Київську, Лу­ганську, Одеську області та Київ спрямовано понад 65 % від за­гального обсягу державних капіталовкладень, тоді як у 7 інших ре­гіонів — менш як по 1 % на кожний. Надто великим є розрив і між максимальним і мінімальним показниками інвестицій в основний капітал на одного жителя — майже 10 разів у 2000 р. і 9,1 раза — у 2001 р. У 19 регіонах зарплата на ЗО % і більше не досягала се­реднього для країни рівня, зокрема у Волинській і Тернопіль­ській, Хмельницькій та Вінницькій областях. В індустріально роз­винутих регіонах (Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій облас­тях) рівень заробітної плати перевищував середній показник у краї­ні, а в Києві — майже у 2 рази.

Дата добавления: 2014-11-08