Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

План

Тема 2. Структура національної економіки

Лекція 4

Навчальна мета: ознайомити студентів з структурою національної економіки.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, графіки, схеми.

Джерела і література: 1, 30, 38.

Навчальні питання і розрахунок часу
Вступ	5 хв.
Основна частина	70 хв.
1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс 2. Сутність поняття «структура економіки» 3. Галузева структура економіки та її регіональні особливості	30 хв. 20 хв. 20 хв.
Підсумки	5 хв.

Зміст лекції

Економіку України як складну систему виробництва і відтворення матеріальних благ можна уявити як єдиний народногосподарський комплекс (ЄНГК), який являє собою сукупність технологічно і економічно взаємопов'язаних виробництв і підприємств, що розвиваються пропорційно і функціонують у системі світової економіки. Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. В основі єдності ЄНГК лежить єдиний економічний простір країни.

Якість економічного простору визначається багатьма характеристиками і параметрами. Серед них насамперед слід виокремити:

• густоту (чисельність населення, обсягу валового регіонального продукту, природні ресурси, основний капітал та ін. на одиницю площі простору);

• розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення і економічної діяльності, у тому числі існування господарсько опанованих і неопанованих територій);

• зв'язаність (інтенсивність економічних зв'язків між частинами і елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капіталу і людей, що визначаються розвитком транспортних і комунікаційних мереж).

Народногосподарський комплекс України характеризується такими основними рисами:

• наявність потужної промислової та агропромислової ланок;

• активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

• високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;

• надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

• консервативність галузевої структури промисловості з пе­реважанням у ній виробництва засобів виробництва;

• паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

• переважно екстенсивний розвиток сільськогосподарського

виробництва з недосконалими системами землеробства;

• недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не від­повідає значному рекреаційному потенціалу країни;

• наявність розгалуженої транспортної системи, що має між­народне значення;

• недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

• слабкий розвиток інноваційного комплексу;

• низька забезпеченість власними паливно-енергетичними, водними та лісовими ресурсами;

• застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

• недостатнє використання потужностей сировинної бази (у тому числі відходів), зокрема у будівництві.

Народногосподарський комплекс України складається із галузевих і територіальних підсистем У галузевому відношенні ЄНГК складається із галузевих господарських комплексів — сукупності підприємств і об'єднань, пов'язаних функціонально в системі суспільного відтворення. Головними Компонентами ЄНГК є дві сфери — матеріальне виробництво і виробництво послуг.

Матеріальне виробництво складається з окремих ланок, зокрема, це — промисловість (добувна і обробна), сільське господарство, будівництво, транспорт тощо. Виробництво послуг включає освіту, культуру, науку, мистецтво, сферу фінансів, кредитування, страхування, охорону здоров'я, спорт, соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування, апарат органів державного та громадського управління тощо.

У територіальному відношенні ЄНГК складається із просторових соціально-економічних підсистем, об'єднаних структурами управління з метою здійснення відтворення життя суспільства. Територіальна організація ЄНГК охоплює всі аспекти, пов'язані з територіальним поділом праці, розміщенням продуктивних сил, розселенням людей, взаємовідносини суспільства і природи, а також проблеми регіональної соціально-економічної політики. У більш вузькому відношенні вона включає такі категорії, як адміністративно-територіальна організація держави, регіональне управління виробництвом, формування територіальних організаційно-господарських утворень, соціально-економічне районування.

Складовими територіальної структури економіки України є Автономна Республіка Крим, 24 області, 2 міста державного зна­чення, 490 складових районів, 451 місто, 893 селища міського ти­пу і 28,6 тис. сіл. У регіональній структурі держави виділяється 12 спеціальних економічних зон і 9 регіонів, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Окрім галузевих і територіальних складових ЄНГК, перехід від індустріальної суспільної інформації до постіндустріальної або інформаційної вимагає створення і розвитку загальнонаціональної inno-high-tech мережі (технопарки, інноваційні порти, інно-терри) як третього компоненту народногосподарського комплексу держави.

2. Сутність поняття «структура економіки»

Економіка — це система суспільного відтворення, що історично склалася у межах окремої країни. Вона являє собою сукупність взаємопов'язаних ланок та упорядкованих зв'язків, які забезпечують її стійкість і цілісність.

Структуру економіки можна розглядати у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні це — комплекс галузей з виробництва товарів і послуг з відповідними технологічними і міжгалузевими зв'язками. В широкому значенні це поняття охоплює не тільки пропорції виробництва, а й форми його організації та управління, механізм державного ринкового регулювання.

Структура економіки — це співвідношення між сферами виробництва, яке виражає господарські пропорції, стан суспільного поділу праці. Вона являє собою сукупність стійких зв'язків між елементами системи, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різких зовнішніх і внутрішніх змінах. Це поняття вживається для вираження всіх господарських пропорцій і сукупності стійких зв'язків виробництва, які забезпечують його цілісність. Структура суспільного виробництва виміряється як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів (основного капіталу)). Вона характеризується такими пропорціями:

1) відтворювальними — між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих засобів виробництва і особисте споживання і нагромадження;

2) галузевими — співвідношення між різними галузями економіки;

3) територіальними — у розміщенні виробництва по окремих економічних районах;

4) зовнішньоекономічними — ввезення і вивезення продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни.

Перехід до ринкової економіки з усією гостротою поставив проблему структури економіки та шляхів її перетворення. Тут виявилося, що це — досить складне і багатопланове поняття. Воно включає в себе, насамперед, соціально-економічну структуру економіки, яка характеризується формами власності на засоби виробництва, і організаційно-економічну структуру, що визначається співвідношенням різних форм організації виробництва. Існує виробничо-технологічна структура економіки, яка є вираженням внутрішньої організації продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості і сільського господарства, виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання, добувних і обробних галузей господарства. Вона характеризується питомою вагою наукомістких та високоекономічних галузей економіки — галузей з повільним оборотом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким оборотом капіталу (виробництво товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту і торгівлі).

Система ринкової економіки для утвердження своєї власної структури потребує не лише роздержавлення та приватизації засобів виробництва, які забезпечують перетворення відносин власності, становлення багатоманітності форм власності, а й демонополізації економіки, перебудови її організаційно-економічної структури, створення величезної кількості самостійних товаровиробників, тобто ринково-конкурентного середовища. Разом з тим перетворюється виробничо-технологічна структура економіки шляхом першорядного розвитку наукомістких та високотехнологічних галузей, пріоритетного розвитку споживчого сектору економіки, тобто сільського господарства, легкої і харчової промисловості, соціальної сфери. Звичайно, це зовсім не означає недооцінки важкої промисловості. Вона була і буде базою для розвитку всієї економіки, у тому числі і її споживчого сектору. Мова йде про істотні зміни співвідношення між важкою промисловістю і споживчим сектором економіки на основі науково-технічного прогресу, застосування сучасних технологій тощо.

Категорія «структура економіки» — це не статична, а динамічна категорія, що розвивається. Новий етап науково-технічної революції, що розгорнувся в другій половині XX ст., зумовив глибоку структурну кризу в усіх країнах, в першу чергу розвинутих. Це не звичайна циклічна криза, а стадіальна, тобто криза, пов'язана з переходом до нової фази соціально-економічного розвитку. Сутність нинішньої структурної кризи полягає у переході від періоду індустріалізації до постіндустріальної епохи. Парадигма структурної перебудови на постіндустріальній основі передбачає перетворення елементів сфери послуг на компонент продукту матеріальної сфери (інформація, програмне забезпечення), галузевої структури економіки у міжгалузеві комплекси (агропромисловий, інвестиційний, інноваційний тощо) з характерною функціональною роллю; перенесення центра ваги структурних змін на якісний рівень (індустріалізація сільського господарства, сфери послуг, інформаційні технології тощо).

Одним із головних напрямів структурних зрушень у самому матеріальному виробництві є істотна зміна співвідношення між добувними, сировинними і обробними галузями шляхом рішучого переходу до ресурсозберігаючої технології, істотного зростання інтелектуальних, наукомістких галузей, тобто галузей, де дуже висока питома вага висококваліфікованої праці, високих технологій, використання досягнень науки і техніки.

Прискорене зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва — це закономірний процес, характерний для всіх розвинутих країн. Він є показником високого рівня розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці, коли все менша частка зайнятих у сфері матеріального виробництва забезпечує створення такого обсягу матеріальних благ, який не лише задовольняє потреби населення своєї країни, а й забезпечує величезний їх експорт в інші країни. Разом з тим високий рівень продуктивності суспільної праці забезпечує вивільнення робочої сили зі сфери матеріального виробництва і переливання її у сферу послуг. У США і країнах Західної Європи цей процес почався ще в 1960-х pp., а в Японії — у 1970-х pp. Докорінна зміна співвідношення між сферою матеріального виробництва і сферою послуг, тобто сферою нематеріального виробництва, визначає якісно нову структуру економіки та критерії оцінки її ефективності.

Економіка України в кінці XX ст. характеризується структурною кризою, яка поєднує в собі тривалу стагнацію в традиційно важливих галузях і секторах виробництва, тоді як нові галузі можуть розвиватися прискореними темпами. Крізь структурні кризи проходили всі країни ринкової економіки. Якщо за умов вільної конкуренції переливання капіталу, а з ним і структурні зрушення відбулися під «дією гри вільних сил», то бурхливий розвиток продуктивних сил в епоху НТР і високий ступінь монополізації економіки висунули необхідність активного втручання держави в процеси структуроутворення. На державних і міждержавних рівнях розробляються програми підтримки, розвитку й модернізації традиційних галузей та регіонів спеціалізації із застосуванням кредитних, податкових, бюджетних засобів регулювання. Визнаним шляхом подолання структурних криз є концентрація ресурсів у найперспективніших підприємствах уражених кризою галузей, їх реструктуризація і технологічне оновлення, підвищення рентабельності виробництва за рахунок економії на витратах, зокрема на трудових. Умовою такого виходу є банкрутство недієздатних за нових умов підприємств і вивільнення робочої сили.

Дата добавления: 2014-11-08