Реструктуризація економіки в ринкових умовах

План

Тема 2. Структура національної економіки

Лекція 5.

Навчальна мета: ознайомити студентів з структурою національної економіки.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, графіки, схеми.

Джерела і література: 1, 30, 38, 44.

Навчальні питання і розрахунок часу
Вступ	5 хв.
Основна частина	70 хв.
1. Реструктуризація економіки в ринкових умовах 2. Формування міжгалузевих комплексів, їх сутність, структура та значення 3. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки 4. Секторна структура ВВП. методика аналізу структури ВВП на основі міжгалузевого балансу.	15 хв. 15 хв.   20 хв. 20 хв.
Підсумки	5 хв.

Зміст лекції

Ринкова економіка висуває до функціонуючих у її рамках суб'єктів господарювання певні вимоги. Одним з найбільш значущих і у той же час важко виконуваних вимог є гнучкість економічних суб'єктів, уміння їх адаптуватися до зовнішнього середовища, що безперервно змінюється. Виконання цієї вимоги забезпечує безкризове існування суб'єктам економіки і досягається постійними перетвореннями різних сфер його діяльності, тобто реструктуризацією. Реструктуризація — це засіб забезпечення оптимального функціонування суб'єктів економіки у безперервно мінливому ринковому середовищі згідно зі стратегією їх розвитку шляхом здійснення системи заходів організаційно-економічного, техніко-технологічного і фінансового характеру, спрямованих на зростання ефективності виробництва, підвищен­ня конкурентоспроможності і зміцнення фінансової стійкості. Во­на передбачає докорінну перебудову суб'єктів економіки на принципах ринкової економіки та на основі чіткого формулювання їх стратегії бізнесу і місії, постійного аналізу маркетингової ситуації, що складається на ринку, з метою досягнення найкращих економічних результатів діяльності. При цьому реструктуризація не обмежується суб'єктами господарювання, які знаходяться у кри­зовому стані і потребують фінансового оздоровлення з метою запо­бігання банкрутства. Успішно функціонуючі підприємства також потребують реструктуризації, яка б забезпечувала розвиток під­приємства і його адаптацію до оточуючого середовища і здійснювалась до появи перших ознак кризи. В економічно розвинутих країнах поширений підхід, заснований на прогнозуванні змін зовнішнього середовища і превентивному проведенні необхідних перетворень. За такого підходу стратегія і тактика функціонування підприємств не стають у суперечність із зовнішнім середови­щем у контексті своєчасності реструктуризації.

Реструктуризацію необхідно відрізняти від санації, яка являє собою систему реорганізаційних, організаційно-економічних, техніко-технологічних, інвестиційних, управлінських і фінансових заходів, спрямованих на відбудову і зміцнення фінансового ста­новища підприємства, а також підвищення його платоспроможності, фінансової стійкості і конкурентоспроможності. Відмін­ність цих понять полягає в такому:

1) перелік об'єктів реструктуризації є більш широким, оскільки санація являє собою фінансове оздоровлення проблемних підприємств, а реструктуризація може мати місце і щодо успішно функціонуючих підприємств;

2) реструктуризація може розглядатися як один зі способів здійснення санації. У той же час перелік заходів санації включає також кредитування, державну підтримку тощо. Таким чином, перелік способів санації є більш широким, ніж способів реструктуризації.

В Україні відбувається не просто еволюція ринкових відносин, а трансформація всієї економічної системи, яка супроводжується виникненням і розвитком нових форм власності і організаційно-правових форм господарювання, корінною зміною методів державного регулювання економіки, значним підвищенням ступеня самостійності підприємств, формуванням нової нормативно-законодавчої бази та ін. Для виживання і розвитку підприємств у таких умовах неминуча зміна логіки і принципів їх функціонування. Отже, трансформація економічної системи України і потреба пристосування до неї — перша причина, що зумовлює необхідність реструктуризації підприємств.

Другою причиною є здійснення приватизації підприємств. Незважаючи на те, що приватизація є однією зі складових трансформаційних перетворень, ступінь впливу і значущість дозволяє виділити її як окрему і досить важливу передумову реструктуризації підприємств. Приватизація в Україні мала масовий, «швидкісний» характер. Про високі темпи привати­зації свідчить зростання кількості підприємств колективної форми власності і зайнятих на них працівників. Так, у 1992— 2000 pp. зростання загальної кількості підприємств було незна­чним і становило всього 15 %. У той же час спостерігався перерозподіл підприємств за формами власності. Кількість державних підприємств у 2000 р. порівняно з 1992-м знизилось у 4,2 раза, а їх частка у загальній кількості підприємств станови­ла усього 13 %. Найбільш швидке зростання спостерігалося серед підприємств колективної форми власності, що пов'язане з їх приватизацією. З 1992 по 2000р. кількість таких підпри­ємств зросла більш ніж у 3 рази, а їх частка перевищила 83 % у загальній кількості підприємств. Така сама тенденція спостері­галась і з перерозподілом чисельності робітників між підпри­ємствами різних форм власності. При загальному зменшенні зайнятих у економіці працівників майже у 1,5 раза, чисельність робітників господарських товариств збільшилась майже у 21 раз. Зростання спостерігалося також на підприємствах приватної форми власності і на виробництвах, які є власністю нерези­дентів. На підприємствах державної форми власності, а також у колективних сільськогосподарських підприємствах чисельність робітників зменшувалась.

У 2000 р. більше 75 % промислової продукції вироблялося на підприємствах колективної форми власності. Частка виробництва державних підприємств у загальному обсязі виробництва за 1997—2000 pp. зменшилась у 3,5 рази.

У результаті приватизації була досягнута основна мета — ство­рення ефективного власника і підвищення фінансово-економіч­них результатів діяльності підприємств. Більш того, мало місце зни­ження результатів діяльності підприємств і поява збиткових суб'єк­тів господарювання.

Третьою важливою причиною є розвиток інституту банкрутс­тва. Існують щонайменше дві найважливіші передумови, що призводять до такого розвитку. Першою з них є реформування зако­нодавства про банкрутство, яке створюватиме реальні можливості для досить успішного використання цього механізму. Другою є тенденція зростання кількості фінансово-неспроможних підпри­ємств. У 1993 р. збитковим було кожне 12-те підприємство, у 1995 — кожне п'яте, у 1999 — більше половини. Якщо у 1992 р. було порушено всього 20 справ про банкрутство, то у 1999р. кількість порушених справ про банкрутство збільшилась більш як у 600 разів.

Реструктуризація підприємств тісно пов'язана з процесом банкрутства і може виявлятися на різних його стадіях з різних причин. По-перше, сучасна реструктуризація може бути засо­бом запобігання банкрутства. По-друге, реструктуризація може здійснюватись у процесі санації, якщо справу про банкрутство вже порушено. І нарешті, якщо відновлення життєдіяльності підприємства вже неможливо, реструктуризація може здійсню­ватись на стадії його ліквідації з метою більш вигідної реаліза­ції його майна.

Незважаючи на очевидну необхідність реструктуризації української економіки, темпи її, а головне якість, усе ще знаходяться на недостатньому рівні. Це зумовлено кількома макроекономічними і мікроекономічними чинниками. У першій групі чинників найбільш важливими є такі:

• недостатній розвиток ринкового середовища і конкуренції. Більшість підприємств тією чи іншою мірою користуються протекціоністською підтримкою держави, що стримує їх реорганізацію, дає тимчасові переваги, але не сприяє підвищенню ефективності економіки;

• нестабільність правового поля України, що не дозволяє виробити довгострокову стратегію реструктуризації;

• недостатнє законодавче забезпечення, яке регулює процес реструктуризації;

• слабкий розвиток українського фондового ринку та його інструментів;

• відсутність доступних джерел фінансування;

• недостатня підтримка процесу реструктуризації з боку держави;

• криза платежів, яка призвела до хронічної нестачі оборотних коштів для нормального функціонування підприємств і тим самим до відсутності їх на потреби для реорганізації.

Чинники другої групи випливають і тісно взаємопов'язані із зазначеними вище:

· психологічна неготовність українських менеджерів до проведення докорінної реструктуризації;

· відсутність напрацьованих методичних підходів до реструктуризації підприємств і недостатність досвіду її проведення;

· нестача на підприємствах власних коштів для проведення реструктуризації і низька їх кредитна привабливість, що не дає можливості їм отримати необхідні кошти із зовнішніх джерел на прийнятних умовах;

· низька ліквідність цінних паперів вітчизняних емітентів, яка утруднює залучення коштів і серйозних інвесторів;

· складність використання кваліфікованих спеціалістів.

Українські підприємства переважно не можуть користуватись послугами зарубіжних консалтингових фірм через високі ціни на ці високовартісні роботи. Вітчизняний ринок консалтингових по­слуг все ще недостатньо розвинутий.

Вирізняють такі види реструктуризації економіки: за цільовою спрямованістю розрізняють реструктуризацію, спрямова­ну на підвищення ефективності виробництва, фінансове оздоровлення, підвищення інвестиційної привабливості, демоно­полізацію і підвищення конкурентоспроможності; за масш­табами реструктуризації — комплексну, локальну; за трива­лістю і обсягами робіт — стратегічну, тактичну, оперативну; за сферою реструктуризації — реструктуризацію управління, реструктуризацію виробництва, фінансову реструктуризацію; за формами корпоративної реорганізації — злиття, приєд­нання, розділення, виділення, перетворення, приватизація, ре­приватизація; за зміною масштабів підприємства — укрупнення підприємств, розукрупнення підприємств.

Види і методи реструктуризації, крім специфіки конкретного підприємства, значною мірою визначаються розвитком економіки. Так, у вітчизняній практиці більш поширеними є корпоратив­ні перетворення, спрямовані на розукрупнення підприємств. Це зумовлено неефективністю функціонування у сучасних умовах господарювання створених раніше промислових гігантів у зв'язку з недостатньою місткістю ринків збуту, негнучкістю організаційних структур управління, наявністю надлишкових виробничих фондів. Крім того, значна частина підприємств усе ще утримує так звану соціальну сферу, тобто фонди невиробничого Призначення, їх утримання тяжким фінансовим тягарем лягає на підприємства, погіршуючи і без того важке фінансове становище. Тому тією чи іншою мірою проблема розукрупнення стоїть перед багатьма промисловими підприємствами. Прикладами такого розукрупнення є реструктуризація Миколаївського суднобудівельного заводу «Океан», Нікопольського південнотрубного заводу та ін.

Одним з найпоширеніший і таких, що має перспективи для подальшого розвитку, методів розукрупнення є заснування нових підприємств. В останній час більшість підприємств створюється у вигляді статутних господарських товариств.

У вітчизняних умовах укрупнення підприємств є менш по­ширений видом реструктуризації, ніж розукрупнення. Досвід розвинутих країн свідчить про перевагу зворотного явища. По­чинаючи з 1990-х pp., у світовій економіці почалась нова хвиля укрупнень, які часто здійснюються шляхом злиття або погли­нання транснаціональних корпорацій. Така надмірна концент­рація виробництва і фінансів обумовлена прагненням отримати синергетичний ефект (тобто сукупний результат після об'єд­нання більший, ніж сума результатів, отримуваних окремими ком­паніями). Цей ефект досягається:

• економією витрат, обумовленою масштабами виробництва, у тому числі за рахунок зменшення умовно постійних витрат;

• диверсифікацією видів діяльності, що підвищує стійкість компанії;

• більш раціональним використанням: трудових, фінансових, матеріальних ресурсів за рахунок можливого їх перерозподілу;

• захопленням більшої ринкової частки і послабленням конкурентів;

• фінансовою економією за рахунок спрощення системи взаєморозрахунків, а також податковою економією;

• зростанням можливостей з проведення наукових досліджень і впровадження більш прогресивної техніки і технології;

• можливістю реалізації ризикованих венчурних проектів високоприбуткових у майбутньому;

• підвищенням доступності до фінансових ресурсів та ін.

Вирізняють два шляхи укрупнення підприємств: зовнішнє

зростання за рахунок злиття або приєднання і внутрішнє зростання, яке полягає у придбанні активів за рахунок власних або позичкових коштів. При зовнішньому зростанні (укрупненні підприємств шляхом їх злиття або приєднання) у ряді випадків необхідний дозвіл Антимонопольного комітету України на проведення такої реорганізації.

Світові тенденції свідчать про перспективність у майбутньому укрупнення вітчизняних підприємств. Такі приклади останнім часом уже з'являються в Україні (об'єднання групи компаній «Чумак»). У майбутньому укрупнення підприємств буде поширене серед підприємств малого і середнього бізнесу. Актуальним є також об'єднання постачальників і споживачів сировини, а також утворення промислово-фінансових груп з участю фінансово-кредитних інститутів. Більш того, фактич­но таке укрупнення вже відбувається шляхом об'єднання влас­ності.

Досить поширився у вітчизняних умовах такий вид реструк­туризації як перетворення. Він передбачає зміну організацій­но-правової форми організації бізнесу і може супроводжува­тись зміною форми власності і складу власників. При цьому зберігаються всі майнові права і обов'язки перетворюваного підприємства, оскільки воно одночасно є і підприємством-правонаступником.

Аналізуючи тенденції розвитку процесів реструктуризації в.Україні, можна відзначити також перехід від локальних видів, що переважали на перших етапах трансформації економіки, до по­ширення комплексної реструктуризації.

Реструктуризація — тривалий (1,5—2 роки) і творчий процес, що передбачає розроблення програми, її реалізації для кожного конкретного суб'єкта економіки з урахуванням його специфіки. Проведення реструктуризації являє собою послідовну реалізацію декількох взаємопов'язаних етапів, основними із яких є:

• аналіз зовнішнього середовища і стану суб'єкта економіки;

• розроблення концепції і формулювання цілей реструктуризації;

• вибір форми реструктуризації;

• розроблення бізнес-плану реструктуризації;

• розроблення комплексної програми реструктуризації;

• управління процесом реструктуризації.

Успіхи реструктуризації конкретного суб'єкта економіки залежать_ насамперед від його зусиль. Однак без підтримки держави цей процес стає більш тривалим, що вже призвело до досить серйозних наслідків не тільки для окремих підпри­ємств, а й для української економіки у цілому. Тому потрібне прийняття на державному рівні заходів, що стимулюють про­ведення реструктуризації і створюють передумови для її ефек­тивного здійснення. Першочерговими заходами повинні стати такі, що викладені далі.

Дата добавления: 2014-11-08