Валютний ринок

Валютний ринок — це сфера економічних відносин із купівлі-продажу іноземної валюти й цінних паперів у іноземній валюті, а також операцій щодо інвестування валютного капіталу.

Об’єктами аналізу валютного ринку є:

· валютні цінності — іноземна валюта;

· цінні папери — фондові цінності в іноземній валюті: акції, облігації, чеки, векселі, акредитиви;

· дорогоцінні метали (крім ювелірних виробів) — золото, сріб­ло, платина;

· природні дорогоцінні камені.

Валютному ринкові властиві атрибути будь-якого ринку: він завжди є конкурентним ринком; обмінні операції на ньому пов’я­зані з певним ризиком.

У процесі аналізу розрізняють валютні ринки: функціональний, інституційний, організаційно-технічний, за сферою поширен­ня, за валютними обмеженнями, за видами валютних курсів, за рівнем організованості, євровалют, єврооблігацій, євродепозитів, єврокредитів, «чорний», «сірий».

Складовою валютного ринку є ф’ючерсний ринок, основними учасниками якого є фінансові центри, центральні банки, великі фінансові організації. Валютні ф’ючерси дають змогу мінімізувати економічний ризик за проведення валютних операцій, тобто здійснити хеджування валютних ризиків. Хеджування сприяє зни­женню собівартості продукції та підвищенню ефективності експорту та імпорту.

Операції на валютному ринку аналізуються за такими напрямами:

― переказ валюти;

― рух капіталу;

― спекулятивні операції;

― здатність капіталу приносити високий дохід.

Розрізняють поточні валютні операції, які проводяться протягом 180 днів, а також операції, що проводяться більше 180 днів (пов’язані з рухом капіталу).

У процесі аналізу валютного ринку розглядають способи проведення міжнародних валютних операцій і засоби регулювання руху капіталів між національним і міжнародними ринками.

Фінансові операції на валютному ринку здійснюються різними способами:

― телеграфного переказу — це переказ грошових засобів за допомогою телеграфа;

― переказного векселя — це розпорядження, за яким банк зобов’язується виплатити пред’явникові визначену суму;

― валютних операцій (купівля-продаж);

― операцій із дорожніми чеками.

Валютна система формується з розвитком міжнародних господарських зв’язків і за своєю суттю є державно-правовою формою організації валютних відносин. Мета цих правил — спростити процеси міжнародної торгівлі, забезпечити її максимальну ефективність.

Розрізняють національну, світову та міжнародну валютні системи.

Національна валютна система визначається національним законодавством і є формою організації економічних відносин країни, за допомогою якої здійснюються міжнародні розрахунки, фор­муються її валютні резерви.

На основі національних валютних систем виникла світова валютна система. Вона є формою реалізації валютних відносин, закріплених міжнародними угодами.

Щоб протистояти гегемонії долара, у березні 1979 року було створено міжнародну (регіональну) валютну систему — європейську систему ЄВС. До механізму ЄВС входять три основні елементи:

― форми міжнародних засобів платежу: золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці SDR (спеціальні права запозичення) та ECU;

― уніфікований режим валютних паритетів і курсів; режим сумісного коливання валютних курсів;

― європейський фонд валютного співробітництва.

― із 1 січня 1999 року в Європі запроваджено єдину європейську грошову одиницю — EURO.

Країни, які переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у теперішньому механізмі європейських валютних систем. Функція EURO, як і ECU, — протистояти пануванню американського долара на міжнародних фінансових ринках. Запровадження EURO впливає на функціонування валютних і фондового ринків та ринку боргових зобов’язань.

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла три основні етапи: золотий стандарт, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи.

Важливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Установлення курсу називається котируванням валюти. Котирування — це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. У більшості країн для встанов­лення валютного курсу застосовується пряме котирування,
тобто певна постійна сума іноземної валюти (1, 10, 100 одиниць) використовується для вираження змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад, 1 долар дорівнює 5,34 грн). Іноді застосовується непряме котирування, коли одиниця національної валюти порівнюється з певною сумою іноземної валюти (наприклад 1 грн дорівнює 0,02 долара).

Розрізняють також крос-курси — котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом вважається курс японської ієни до марки ФРН, установлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют, до третьої валюти.

Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют — це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП — загальним.

Існує декілька методик обчислення РРР:

1. На основі зіставлення рівня цін стандартного набору товарів і послуг (споживчого кошика):

(9.1)

де ІЦ _Н — індекс цін національної економіки;

ІЦ _ін. — індекс цін іноземної економіки.

2. На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань.

3. На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країні. До ефективних виробничих витрат належать: заробітна плата (W), рента (R), процентна ставка (Ir), продуктивність праці (PR). Для визначення РРР використовується така формула:

(9.2)

Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але в дійсності валют­ний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету й збігається з ним лише за умов функціонування золотого стандарту. Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту та пропозиції на валютному ринку.

У практиці валютних відносин використовують такі види курсів: фіксовані, гнучкі, змішані.

У процесі аналізу динаміки валютних курсів ураховується рівень інфляції, що потребує визначення номінального й реального валютного курсів.

Номінальний валютний курс — це відносна ціна національної валюти, за якою вона обмінюється на іноземну, і навпаки.

Реальний валютний курс ураховує зміни рівнів цін в обох країнах відносно базового року. Цей курс розраховується за формулою:

(9.3)

де ВК_р, ВК_н — реальний та номінальний валютні курси.

Зміни валютного курсу суттєво впливають на розвиток макроекономічних процесів національної економіки та на зовнішньо-
економічні позиції країни. Від валютного курсу залежать: стан платіжного балансу, зовнішньої торгівлі, рух довгострокових та короткострокових капіталів тощо. Регулювання валютного курсу враховує цілі макроекономічної політики та конкурентну ситуацію на світовому ринку. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:

· міжнародному — через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод;

· національному — через застосування різних методів впливу на валютні курси.

У практиці валютного регулювання на національному рівні застосовуються такі методи, як девальвація та ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція процентних ставок Національного банку, валютні обмеження, регулювання платіжного балансу, режим конвертованості валют.

Поширеним методом впливу на валютні курси є зміна процент­них ставок Національного банку для контролю за рухом іноземних короткострокових капіталів. Підвищення процентних ставок у періоди погіршення стану платіжного балансу сприяє припливу капіталів із країн, де процента ставка нижча. Це підвищує курс національної валюти й покращує стан платіжного балансу, і на-
впаки. Але підвищення процентної ставки не завжди є ефективним, тому що веде до подорожчання кредиту в самій країні.

Оскільки показником дохідності капіталу є процентна ставка, а країни мають різні темпи інфляції, то визначається реальна процентна ставка з урахуванням «ефекту Фішера»:

(9.4)

де Ir_н, Ir_р — номінальні та реальні процентні ставки;

π — темп інфляції.

Звідси: (9.5)

Якщо реальна процентна ставка зростає, можна отримати біль­ший дохід від вкладених в економіку цієї країни капіталів, а значить, вартість її валюти підвищується. Тому зміни реальних процентних ставок у короткостроковий період сприяють мобілізації вільних капіталів і впливають на валютний курс (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Залежність між процентною
ставкою та валютним курсом

Валютний курс впливає на зміну експорту й імпорту. Так, якщо курс національної валюти зростає, це означає, що зростає ціна національних грошей і попит на них збільшується. Відповідно попит на іноземну валюту зменшиться, що призведе до скорочення експорту і збільшення імпорту.

Крім того, за зростання курсу національної валюти експорт товарів і послуг із даної країни дорожчає, його конкурентноспромож­ність знижується. Цей фактор також призводить до зменшення експорту та зростання імпорту. Отже, за таких умов зменшується чистий експорт. Зниження ж курсу національної валюти стимулює експорт і обмежує імпорт, чистий експорт зростає (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Крива чистого експорту залежно від валютного курсу

Отже, можна зробити висновок про обернену залежність між валютним курсом і чистим експортом.

Дата добавления: 2014-11-08