Екологічні проблеми і економічний розвиток

Промисловий комплекс за інтенсивністю впливу на довкілля посідає провідне місце. В промисловості України головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є:

- застарілі технології виробництва та обладнання, висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два – три рази відповідні показники розвинутих країн;

- високий рівень концентрації промислових об'єктів;

- несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

- відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

- відсутність надійного правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;

- відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Недосконалість сучасних технологій не дозволяє повністю переробляти мінеральну сировину. Більша частина її повертається в природу у вигляді відходів. За даними деяких учених, готова продукція становить 1-2 % від використовуваної сировини, а решта повертається у вигляді відходів до біосфери, забруднюючи її компоненти.

За мірою і характером впливу (згідно з обсягами промислових відходів) вирізняють паливно-енергетичний, металургійний, хімічний та будівельний комплекси. Привертає увагу велике надходження в атмосферу викидів газоподібного діоксиду сірки – однієї з найшкідливіших забруднювальних речовин промислового походження, яка в умовах атмосфери перетворюється в сірчану кислоту і служить причиною виникнення кислотних дощів.

Таблиця 1

Розподіл сірки, що викидається в атмосферу світу, по галузях промисловості (%).

енергетика 58,8 кольорова металургія 15,5 чорна металургія 9,1 машинобудування 6,0

переробка вугілля 3,5 очищення нафти 2,1 інші галузі 6,0

Якщо 1950 р. в атмосферу надійшло 70 млн. т діоксиду сірки, 1980 р. – 151 млн. т, 2000 р. – 280 млн. т.

Останнім часом промисловістю і транспортом щорічно викидається понад 200 млн. т оксиду вуглецю, понад 50 млн. т оксидів азоту, 250 млн. т дрібнодисперсних аерозолей.

Питома вага різних галузей промисловості й транспорту в за­гальному обсязі забруднення атмосфери становить (у %): теплова енергетика - 25,7; чорна металургія - 23,4; нафтовидобувна і нафтохімічна -13,7; транспорт - 11,6; кольорова металургія - 11,1; гірничодобувна - 7,1; підприємства будівельного комплексу - 3,4; машинобудування - 2,8; інші галузі - 1,2.

Паливно-енергетичний комплекс є найбільшим забруднюва­чем на Землі не тільки через недосконалі технології та відсутність очищення викидів, а й через надзвичайне поширення його об'єктів. Рівень економіки у XX ст. визначався рівнем споживання палива та електроенергії. Комплекс екологічних проблем виникає і в галузях паливної промисловості, і в електроенергетиці. Так, якщо видобу­ток вугілля здійснюється підземним способом, то це призводить до утворення великої кількості поверхневих і побіжних порід, шахтних вод тощо. Більша частина твердих відходів складується у відвали, які охоплюють величезні площі, порушуючи природний ландшафт, забруднюючи поверхневі й підземні води. Відвали породи в основ­ному розміщуються поблизу населених пунктів, а це посилює їхній вплив на середовище проживання людей. За даними Макіївського інженерно-будівельного інституту відвали вугільних шахт міст Донецька і Макіївки вкрили територію площею понад 900 га. У відвалах цього промислового району накопичено понад 230 млн. м³ породи, щорічно додається ще 16 млн. м³.

Великим забруднювачем є й нафтогазовий комплекс. На всіх йо­го стадіях (видобуток нафти, виділення попутних газів і води, збе­реження, транспортування, переробка) відбувається забруднення атмосфери, ґрунтів, водних об'єктів нафтою і нафтопродуктами (фенолом, бензолом, тотуолом, етиловим ефіром тощо). Районам, де здійснюється видобуток нафти, властиве забруднення водойм, оскільки нафта і нафтопродукти можуть знаходитися як у вигляді поверхневої плівки або емульсії, так і в розчиненому вигляді. Наяв­ність у воді цих забруднювачів згубно відбивається на її якості. Не­гативний вплив нафтопродуктів позначається і на рибному госпо­дарстві: навіть незначні домішки нафтопродуктів у водоймах надають рибі неприємного присмаку і запаху, а у великій кількості призводять до її загибелі. Нафтопродукти у водойми надходять в основному під час розливу з нафтосховищ, аварій на нафтопрово­дах, залізничних перевезень, а також внаслідок змиву дощовими і талими водами з промислових територій, на яких видо­бувають і переробляють нафту. Оскільки за термічної обробки вуг­леводневих сполук виділяються канцерогенні речовини, нафто- і газопереробні заводи забруднюють ними довкілля за відсутності надійних природозахисних систем.

Енергетичні потужності у світі у другій половині XX ст. подвоювались кожні 12 років. Виробництво електроенергії на всіх відомих електроенергетичних об'єктах, а надто на теплових, гідравлічних і атомних електростанціях, спричинило гострі екологічні проблеми на всіх рівнях - і в масштабі Землі в цілому, і в окремих регіонах.

Теплові електростанції нині є найпоширенішими на земній кулі. Здебільшого вони працюють на вугіллі, торфі, горючих сланцях, мазуті, природному газі. Природний газ є відносно найчистішим видом палива. Електростанції, які працюють на ньому, викидають зде­більшого оксиди азоту і сірки, а з упровадженням нових технологій спалювання викиди практично відсутні. Майже всі види палива міс­тять сірку: у вугіллі її від 3 до7 % та більше, у нафті - близько 2,5, у природному газі - 0,05 %.

Забруднення атмосфери тепло­вою енергетикою нині досягає значних масштабів. Найпоширені­шими забрудненнями є оксиди сірки та азоту, дрібнодисперсний пил, чадний і вуглекислий гази. Тільки від спалювання вугілля в різ­них енергетичних пристроях у довкілля надходить ртуті у 8700 разів більше, миш'яку - у 125, ванадію - в 50, кадмію - в 40, берилію й цирконію - в 10, олова й ванадію - в 4 рази більше, ніж їхня кількість, яка втягується в біологічний кругообіг на Землі за той самий час. Ртуть належить до надзвичайно небезпечних речовин. Вугілля різних ро­довищ містить від 50 до 500 мг ртуті на кожну тонну. Сучасна елект­ростанція потужністю 1 млн. квт, що працює на вугіллі, спалює за добу близько 1000 т вугілля і викидає до 1 кг ртуті.

Гідравлічні електростанції традиційно вважають екологічно чи­стими. Проте будівництво дамб на річці обумовлює зміну властиво­стей екосистем ріки. З проточної системи ріка перетворюється на ланцюг водосховищ, де змінюються всі фізичні, хімічні, біологічні властивості. Це вже зовсім інша екосистема.

На Дніпрі п'ять штучних водосховищ затопили 700 тис. га земель. Крім прямого затоп­лення земель, де пропали не тільки луки, але й рілля, і лісові площі, постійно підтоплені та зруйновані від переформування берегів зем­лі, а також площі, вилучені для розміщення знесених населених об'єктів. Уздовж дніпровських берегів, за розрахунками гідробіоло­гів, підтоплюється понад 750 тис. га, в тому числі понад 440 тис. га - це постійно підтоплені чорноземи. Змінюється вся структура під­земної частини гідросфери, її ґрунтових вод. Разом із сезонними та багаторічними змінами рівня води у водосховищах коливається і рі­вень підземних вод. Підпори ґрунтових вод простягаються від десят­ків метрів до кількох кілометрів від берегів усієї акваторії водосхо­вища. А тому в надзвичайних умовах перебуває і вся земля навколо водосховища через підтоплення, осушення, промерзання, зсуви то­що. За розрахунками вчених, кубічні кілометри води просочуються й випаровуються з поверхні водосховищ. Це не тільки призводить до підвищення вологості повітря у прилеглих до регіону населених пунктах, а й обумовлює дефіцит води.

Проблеми атомної енергетики обумовлені насамперед надійністю роботи енергоблоку. Ймовірні оцінки ризику руйнування блока АЕС, що могло б привести до радіоактивних виділень у легководних реакторах західного типу, були проведені 1975 р. Ядерною контрольною комісією США. Оцінки показали, що наймасштабніше виділення внаслідок руйнації оболонки реактора може статися один раз на мільйон років експлуатації реакторів. Аналізи, проведені після аварій на Трі-Майл-Айленд (США) і Чорнобильській АЕС, де використовувалися зовсім різні типи реакторів, показали, що ці аварії сталися через дві й чотири тисячі реакторів-років відповідно. Проте аварії на Трі-Майл-Айленд та Чорнобильській АЕС показали, що ризик є і ця проблема заслуговує на увагу. В Україні використовуються реактори типу ВВЕР-440, ВВЕР-1000 і РБМК. В 1986 р. у Відні на нараді експертів МАГАТЕ відзначалося, що за міжнародним стан­дартом реактори РБМК із 19 обов'язкових параметрів відповідають тільки одному.

Під час ядерної катастрофи на ЧАЕС 26 квітня 1986 р. стався найбільший радіоактивний вибух, еквівалентний викидові після ве­ликого атомного вибуху. Навіть у радіусі понад 1500 км у деяких регіонах радіоактивні опади перевищили рівень, зафіксований під час атмосферних випробувань ядерної зброї. Попри те, що під час аварії загинув тільки 31 чоловік, віддалені наслідки чорнобильської катастрофи дадуться взнаки: приблизно 28 тис. випадків ракових за­хворювань у всьому світі, причому половина з них - поза межами України, Білорусі та Росії. В усьому світі понад 700 млн. осіб живуть у радіусі 160 км від ядерних станцій.

Одним із найбільших забруднювачів біосфери в багатьох країнах світу є металургійний комплекс. В Україні його розвиток зумо­вив різке загострення екологічної ситуації в трьох районах - Дон­басі, Придніпров'ї та Приазов'ї.

Металургійні комбінати з повним циклом - це фактично міста, простерті на десятки кілометрів. Копальні й підприємства чорної металургії охоплюють величезні площі земельних угідь, використо­вують мільярди кубічних метрів кисню.

На підприємства чорної металургії припадає близько 15% всіх промислових викидів в атмосферу пилу, 8 - 10 - викидів діоксиду сірки, 10-15% - загального обсягу споживання води. До цього слід додати величезну кількість твердих відходів (шлаків, шламів тощо).

Сучасний металургійний завод на 1 млн. т виплавленої сталі викидає в навколишнє середовище: 800 тис. т шлаків, 100 пилу, З0 окислу вуглецю, 8 двоокису сірки, 50 фтористого водню, 3 окислів азоту.

Основна кількість виробничих відходів уловлюється, утилізується, переробляється. Коефіцієнт уловлювання пилу становить у серед­ньому 85 - 87%, коефіцієнт знешкодження оксиду вуглецю - понад 90, коефіцієнт уловлювання сірчаного ангідриду – 8-9%.

Джерелом істотного забруднення довкілля є хімічна промисловість, яка поступається тут лише перед енергети­кою, металургійним комплексом і автомобільним транспортом. Номенклатура продукції, що її випускає хімічна промисловість розвинених країн, є вельми різноманітною. У світі використовується понад 300 тис видів хімічних речовин і щорічно до них додається 1-2 тис. нових, 50 речовин виробляються в кількостях, що перевищують 1 млн. т на рік, а 1500 речовин - 500 т на рік. Донині в довкілля надійшло близько 3 млн. нових речовин і сполук, які не властиві біосфері; серед них є надзвичайно шкідливі для нормального функціо­нування живої клітини.

В основній хімічній промисловості найбільшу кількість твер­дих відходів дають виробництва мінеральних добрив і сірчаної ки­слоти. У виробництві мінеральних добрив головним є переробка фосфоритів та апатитів. У процесі їх збагачення утворюється ве­лика кількість твердих відходів - нефелінових «хвостів» і пилу. Понад 90 % видобутку калійних солей також використовується як мінеральні добрива, а під час їх переробки та збагачення щорічно утворюються мільйони тонн твердих галітових відходів і сотні тисяч тонн глинисто-сольових шлаків. Тверді відходи сірчаної кислоти із сірчаного колчедану - піритні недогарки, пил і шлаки щорічно скла­дуються сотнями тисяч тонн.

Практично кожне підприємство хімічної промисловості є серйо­зним забруднювачем довкілля. Так, нафтопереробний завод розсіює викиди основних забруднень - вуглеводів у радіусі до 25 км. Завод штучного волокна викидає в атмосферу тисячі тонн метилен­хлориду та ацетону на рік.

Всі хімічні виробництва належать до водомістких. Їх функціону­вання супроводжується утворенням великої кількості стічних вод із високим вмістом хлорорганічних сполук, кислот і лужних речовин, вуглеводневих сполук. Скидання їх безпосередньо у водойми та мі­ську каналізацію нині заборонено. Тому на території кожного хіміч­ного підприємства чи поблизу нього утворюються великі шлаконакопичувачі, ставки-відстійники, де вміст токсичних речовин перевищує 100 гранично допустимих норм, і через це вони - само­стійне джерело забруднення довкілля такими речовинами, як солі важких металів, цианіди, органічні сполуки, які вже за концентрації 0,1 - 1 мг на 1 л спричиняють отруєння мікроорганізмів або галь­мують процеси ферментації.

Основним напрямом боротьби з забрудненням довкілля в хімічній промисловості є удо­сконалення існуючих і розроблення нових технологічних процесів.

Агропромисловий комплекс (АПК) є одним із найвідчутніших чинників впливу на довкілля. Деякі вчені навіть віддають йому першість за рівнем антропогенного навантаження. Це пов'язано, на­самперед, із територіальною поширеністю його ланок, особливо сільськогосподарського виробництва.

Процес механізації сільськогосподарських робіт, який інтенсив­но відбувався у XX ст., негативно позначився на якості грунту, його родючості. Парк тракторів в Україні за повоєнні роки зріс більш як у 90 разів, автомобілів у сільськогосподарському виробництві - у 2000 разів. Сільськогосподарська техніка, що працювала на по­лях України, вирізняється громіздкістю, великою вагою і потужніс­тю. Маса наших тракторів і комбайнів досягає 10-15 т. За таких умов, кожний сантиметр ріллі підпадає під дію ходових систем машин щонайменше 2, а в се­редньому - від 3 до 5 разів на рік.

Це призводить до переущільнення орного і підорного горизон­тів. У колії проходження тракторів та іншої техніки вага ґрунту збільшується на 0,2-0,38 г/см³ - в орних і на 0,05-0,20 г/см³ в підорних землях, зберігаючись упродовж усього вегетаційного періоду. Через це порушуються водний і повітряний режими, ре­жим живлення ґрунтів, руйнується їхня структура, важчає механі­чний склад, у 2-10 разів зменшується водопроникність ґрунту. Це призводить до збільшення поверхневого стоку, зниження ро­дючості, а значить і врожаю, на 10-30%. Особливо згубно про­являється переущільнення на зрошуваних землях. Утворення шту­чного підпору води на межі орного і підорного горизонтів веде до порушення режиму ґрунтових вод і утворення різновидності пере­зволожених земель - мочарів.

Одним із напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виро­бництва є хімізація, яка передбачає внесення в ґрунти як хімічних добрив, так і пестицидів.

Пестициди за способом дії на шкідників поділяються на:

• гербіциди — засоби знищення бур'янів;

• інсектициди — засоби боротьби зі шкідливими комахами;

• нематоциди —засоби знищення черви;

• фунгіциди — засоби боротьби з грибковими та вірусними за­хворюваннями;

• бактерициди — засоби знищення збудників хвороб;

• дефоліанти — засоби знищення листя.

До класу пестицидів належать і хімічні речовини, які приско­рюють чи сповільнюють ріст деяких рослин. Пестициди - особливо небезпечні для живих організ­мів. Надходячи до організму людини трофічними ланцюгами, вони зумовлюють органічне враження печінки, нирок, знижують імуні­тет.

У сільському господарстві України використовувалося понад 50 найменувань мінеральних виробів. Застосування мінеральних добрив і пестицидів дозволяє збіль­шити врожай, проте має негативні екологічні наслідки: 1) накопи­чуючись у рослинах, вони харчовими ланцюгами потрапляють до ор­ганізму людини; 2) забруднюються підземні й поверхневі води; 3) гине флора і фауна; 4) знижується урожайність через загибель мікро­організмів у ґрунті.

Особливу проблему становить забруднення природних вод біо­генними речовинами, а надто - азотними сполуками. У світі щорі­чно у довкілля надходить 50 млн. т нітратів.

У сільськогосподарських районах України щорічно у водойми та річки змивається в середньому 120 млн. т ґрунту, а це - 240 тис. т азоту, 120 тис. т фосфору, 2,4 млн. т калію.

Не уникла екологічних проблем і переробна ланка АПК. Велика кількість переробних підприємств цукрової, молочної, м'ясної, олійної, овочевої промисловості позбавлена елементарних очисних споруд. Устаткування й технологія - застарілі. Значне поширення їх на території України веде до забруднення атмосфери, малих річок, озер, куди скидаються відходи.

ВПК. Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово–економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин різних громадсько–політичних систем і військово–політичних блоків. Тому в центрально–східному регіоні Європи накопичено велику кількість військ, різноманітної військової техніки та озброєнь. Склалася також розвинута мережа потужних підприємств, установ і організацій оборонного призначення.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетної зброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо тут й надалі не будуть дотримуватися екологічні вимоги.

Транспорт як галузь народного господарства - один із наймогутніших чинників антропогенного впливу на довкілля. Деякі види цього впливу, насамперед забруднення повітря і підвищення рівня шуму, належать до найсерйозніших техногенних навантажень на компоненти довкілля окремих регіонів, особливо великих міст.

Транспорт зумовлює ряд проблем, що їх умовно можна об'єднати в кілька груп (за основними напрямами взаємодії з дов­кіллям): 1) транспорт - великий споживач палива; 2) транспорт - джерело забруднення довкілля; 3) транспорт - одне із джерел шу­му; 4) транспорт вилучає сільськогосподарські угіддя під шляхи і стаціонарні споруди; 5) транспорт є причиною травмованості та смерті людей і тварин.

Значним джерелом забруднення є й аеропорти. Зростання пере­везень повітряним транспортом призводить до збільшення концент­рації забруднювальних речовин як на території аеропорту, так і в тому районі міста, який прилягає до нього. Газотурбінний двигун літака викидає з відпрацьованими газами 2-4 мг бензопірену за 1 хв, під час зльоту на максимальному режимі - до 40 мг. Крім бен­зопірену, у викидах велика питома вага також оксидів вуглецю та оксидів азо­ту.

Забрудненню довкілля, а надто міських систем, сприяє й заліз­ничний транспорт. Залізничні станції часто розташовані в межах на­селених пунктів. Забруднення відбувається у випадках: а) викорис­тання тепловозів, які працюють на дизельному паливі, а тому викидають оксиди вуглецю та азоту; б) на багатьох пасажирських поїздах опалення здійснюється вугіллям; в) забруднення вантажу під час транспортування і вантажних робіт.

Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовин у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту – близько 500 тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортний вузол.

Водний транспорт (річковий і морський) служить джерелом за­бруднення басейнів річок, Чорного та Азовського морів. Забруднення здійснюється внаслідок аварій чи втрати вантажів, під час вантажних робіт у портах, а також за скидання відходів із суден. Морський транспорт забруднює море відходами харчування, сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічний стан моря, особливо в припортових зонах. Шум, що вини­кає від транспортних засобів, зокрема автомобіля, поїзда, літака, є се­рйозною проблемою у великих містах багатьох регіонів.

З підвищенням транспортного шуму зменшується тривалість перебування людини без шкідливих для неї наслідків. Шум ослаблює пам'ять і реакцію, порушуються нормальний відпочинок і сон. Шум на 30% знижує продуктивність фізичної та на 60% - розумової праці. Дослідження, проведені у Франції, виявили, що в країні через надмірний шум трапляється 11% нещасних випадків на роботі, втрачається до 15% робочого часу. Шум спричинює головні болі, ослаблення слуху, безсоння, а за великих доз - навіть глухоту, серйозні розлади в роботі людського організму.

До 80% усіх виробничих шумів створює автомобільний транс­порт. Поблизу автомагістралей шум досягає 70-75, а біля аеропортів може перевищувати 120 децибелів. Через це в будинках, розташованих поблизу аеропорту, через фокусування звукової хвилі на поверхню Землі іноді руйнується віконне скло, утворюються тріщини в стінах.

Отже, назріла гостра необхідність у забезпеченні екологічно обґрунто­ваного планування роз­витку транспортних систем на всіх рівнях.

Система розселення як фактор антропогенного впливу на довкілля. Система розселення в усьому світі вирізняється самостійним, досить могутнім фактором впливу на довкілля. В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх негативними наслідками є:

1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення довкілля;

2) несприятлива територіально–планувальна структура міст, зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через міста, що значно збільшує їх загазованість;

3) другорядність проблем містобудування порівняно з пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якість питної води;

4) руйнування природного середовища великих міст. Висока забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних систем. Швидке зростання населення міст на основі екстенсивного промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм тощо.

Типові екологічні проблеми, характерні для більшості населених пунктів, зокрема:

Київ – основними джерелами забруднення атмосферного повітря (до 70%) є автомобільний транспорт. Негативний вплив на стан атмосферного повітря чинять розташовані порівняно неподалік від центральної частини міста аеропорт “Жуляни”, що становить також джерело підвищеного шумового впливу.

Різкий негативний вплив на загальну екологічну обстановку міста та прилеглих територій спричинила катастрофа на Чорнобильській АЕС, яка розташована на відстані 80 км від північної околиці міста. Середній радіоактивний фон складає біля 18 мкР/час, забрудненість території цезієм-137 – від 1 до 3 Ки/км². Найбільш забруднені північна та північно- східна частина міста.

Певна кількість радіонуклідів в період паводків поступає в Дніпро по правобережному притоку р. Прип’ять, який протікає через чорнобильську зону, що безпосередньо відбивається на прилеглих до Дніпра понижених територіях.

Харків – важливою екологічною проблемою, як зрештою і для всіх великих міст, є розміщення побутових і виробничих відходів. Існуючі звалища давно переповнені. Із збільшенням відстані вивозу відходів все частіше проводиться їх викидання з автомобілів у невстановлених місцях. Забруднюються обочини доріг, берега річок, галявини лісів.

Дніпропетровськ - над ним постійно нависає смог, що формується викидами двох потужних металургійних, двох трубопрокатних, коксохімічного, шинного та лакофарбного заводів, а також великих машинобудівних підприємств.

Підприємства Дніпропетровська скидають у р. Дніпро значний об’єм неочищених та недостатньо очищених стічних вод

Серйозні екологічні проблеми виникають у Дніпропетровську в зв’язку з утилізацією та складуванням відходів металургійного, шинного, коксохімічного та хімічного виробництв. Частина побутових відходів утилізується на сміттєспалюючому заводі.

Донецьк – гострою проблемою міста є водозабезпечення. Розташування міста на водорозподілі басейнів р. Сіверський Донець та Азовського моря географічно визначає маловодність цієї території. Видобуток вугілля, який проводиться в цьому районі майже два століття, привів до водного дефіциту за рахунок порушення природного руху підземних вод. Це стало неминучим наслідком масштабного розвитку гірничодобувної промисловості. При прокладанні шахт або обладнанні кар’єрів для видобування корисних копалин відбувається перетин підземних водоносних горизонтів. Потік підземних вод направляється в утворену порожнину. Порушений гірничою виробкою підземний водоносний горизонт поступово виснажується. Як наслідок наступає виснаження поверхневого водотоку, гідравлічно пов’язаного з порушеним водоносним горизонтом.

Запоріжжя -над ним, як і над Донецьком та Дніпропетровськом, постійно нависає темно-фіолетова димка смогу, що формується викидами промислових підприємств, сконцентрованих на порівняно невеликому просторі.

Черкаси - багатопрофільний промисловий центр з переважним розвитком хімічної промисловості. Це обумовлює високе техногенне навантаження на атмосферне повітря. Серйозні екологічні проблеми пов’язані з впливом Кременчуцького водосховища, на правому березі якого розташовані Черкаси.

Одеса - забруднення морського середовища відбувається в основному в результаті скиду в море неочищених та недостатньо очищених стічних вод прибережних міст і, в тому числі, Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території та території промплощадок.

Севастополь – справжньою бідою для морського середовища в районі Севастополя є відпрацьовані судна. Сотні великих та малих посудин кинуті в прибережних водах Севастопольської, Південної та Балаклавської бухт. Друга біда - доволі висока забрудненість моря навіть в районі міських пляжів. Особливо забруднена Балаклавська бухта, колись перлина цього району.

Миколаїв -крупний центр суднобудування. Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані безпосередньо в Бузькому лимані. Сюди ж скидаються стічні води міста та підприємств, розташованих вдовж узбережжя. Вода Бузького лиману має стійке забруднення від Миколаєва аж до впадання в Чорне море. Концентрації нафтопродуктів та органічних сполук перевищують допустимі норми в багато разів. Для Бузького лиману характерні згінно-нагінні явища, які ускладнюють екологічну ситуацію в гирлі Південного Бугу.

Херсон -суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані в Кошовій протоці, гідравлічно зв’язаній з Дніпром. Вода протоки покрита товстим шаром нафтової плівки. В протоку скидаються міські стічні води. Мають місце непоодинокі випуски виробничих стічних вод.

Луцьк -у порівняно невеликому за площею місті зосереджено багато промислових підприємств машинобудування та металообробки, хімічної, легкої та харчової промисловості, виробництво будматеріалів. Підприємства не оснащені надійними пило-газоуловлюючими установками. В місті порівняно висока забрудненість атмосферного повітря. Має місце забруднення підземних вод нафтопродуктами в результаті витоку та розливу палива на військовій авіабазі в районі Луцька.

Кам’янець-Подільський - серйозні екологічні проблеми в місті пов’язані з роботою одного із великих в Україні цементних заводів, а також з підприємствами машинобудування, металообробки, легкої, деревообробної та харчової промисловості, виробництвом будматеріалів.

Дата добавления: 2014-11-08