Рівень життя та соціальний захист населення

.

Чим ближчий до одиниці зазначений коефіцієнт, тим ефектив­ніше працює служба зайнятості.

Продуктивність праці розраховується на рівні:

· національної економіки;

· галузі;

· підприємства.

На рівні національної економіки продуктивність праці (LP) визначається як співвідношення між вартістю ВВП та чисельністю зайнятих:

.

Показниками ефективного використання робочої сили є:

― темпи росту продуктивності праці;

― частка приросту ВВП за рахунок підвищення продуктивнос­ті праці (у процентах);

― вартісний приріст ВВП за рахунок продуктивності праці.

На рівень і динаміку продуктивності праці впливають різні фактори, які можна об’єднати в дві групи:

· екстенсивні;

· інтенсивні.

До екстенсивних факторів належать тривалість робочого часу та рівень його використання.

Інтенсивні фактори визначаються розвитком науково-технічного прогресу, який впливає на віддачу роботи за одиницю часу. Ці фактори включають використання високопродуктивних технологій, нових видів сировини та матеріалів, сучасних ефективних систем управління й організації праці, які сприяють підвищенню якості праці та кваліфікації працівників.

Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:

· зіставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками;

· зіставлення соціально-економічних індикаторів із науковими нормами;

· порівняння з іншими країнами.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати як узагальнювальні, які відображають сумарне спо­живання (і можливості такого споживання) населенням матеріальних благ і послуг, та як відносні, які характеризують окремі сторони добробуту населення.

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення належать:

1. Обсяг реального ВВП на душу населення.

2. Грошові доходи та витрати населення.

3. Реальна заробітна плата.

4. Споживання основних продуктів харчування на душу населення.

5. Природний приріст населення та середня тривалість життя.

6. Частка витрат у бюджет на розвиток соціальної сфери.

7. Використання вільного часу.

Рівень реального ВВП на душу населення в країні дає змогу порівнювати її з іншими країнами та визначати рівень розвитку цієї країни.

Грошові доходи й витрати населення відображаються у відносному балансі та за своєю структурою й динамікою за роками.

Розрізняють номінальні та реальні доходи населення. Номіналь­ні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну споживчих цін і тарифів, а також витрати на податки, інші обов’язкові платежі та спрямовуються на особисте споживання й заощадження.

Заробітну плату розрізняють номінальну та реальну. Купівель­на заробітна плата визначається співвідношенням номінальної заробітної плати (без урахування особистих податків і обов’яз­кових платежів) та індексу споживчих цін:

, (12.1)

де W_р, W_н — реальна та номінальна зарплати;

РТ — особисті податки;

П_об. — платежі обов’язкові;

СРІ — індекс споживчих цін або індекс Ласпейреса.

Аналізові також підлягає диференціація доходів населення за такими показниками:

1. Коефіцієнт фондів — характеризує, у скільки разів доходи 10 % найбагатшого населення перевищують доходи 10 % найбідніших.

2. Децільний коефіцієнт диференціації — показує, у скільки разів мінімальний дохід 10 % найбагатших перевищує максималь­ний дохід 10 % найбідніших.

Для економік перехідного періоду характерне зростання поляризації в реальних доходах населення, яке супроводжуються зрос­танням бідності. Причиною такої поляризації є те, що джерелом доходів, крім заробітної плати, може бути ще й приватна власність.

Рис. 10.1. Крива Лоренца

Графічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца (рис. 10.1). Бісектриса ОС характеризує абсолютну рівність у доходах, коли певний процент сімей одержує однаковий процент доходу. Крива ОАВС показує фактичний розподіл доходу, нерівність у доходах. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більшою є диференціація в розподілі доходу. Її рівень характеризує коефіцієнт Джині (k _G). Він розраховується як відношення заштрихованої площі ОАВС до площі трикутника ОДС:

(10.2)

Чим значніша в суспільстві диференціація доходів, тим більше значення коефіцієнта Джині наближається до 1. За умов теоретич­ної абсолютної рівності в доходах коефіцієнт Джині дорівнює нулю.

Для аналізу ступеня диференціації доходів визначаються межа малозабезпеченості та частка населення, що перебуває нижче цієї межу або ж має дохід більший від середнього.

Витрати населення визначаються як його кінцеве споживання й аналізуються за такими складовими:

· обсяг та структура витрат на купівлю продуктів харчування і споживчих промислових товарів;

· витрати на оплату послуг;

· податки, обов’язкові платежі та добровільні внески.

Витрати на оплату послуг (охорони здоров’я, освіти, транспортних, житлово-комунальних) значною мірою залежать від платності, пільговості або безоплатності цих послуг. Отже, розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення.

Споживання основних продуктів харчування визначається в кг на душу населення за такими видами: м’ясо та м’ясопродукти, молоко та молочні продукти, яйця (шт.), риба та рибопродукти, цукор, олія, картопля, овочі та фрукти, хлібні продукти. Ці показники розраховуються в абсолютному, процентному співвідношеннях та в динаміці.

Розрахунки природного приросту населення дають змогу виявити його позитивну або від’ємну динаміку.

Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в Державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки витрат, особливо на охорону здоров’я та освіту, відкидає країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад.

Використання вільного часу характеризується показниками: кількість закладів відпочинку, туризму, спорту; вартість путівок до туристичних, санаторно-курортних закладів; витрати на екскурсійне, культурно-масове обслуговування.

Існують спроби розробити узагальнювальний показник рівня життя населення — індекс людського розвитку (ІЛР). Люд­ський розвиток — це безперервний процес розширення можливос­тей вибору, які постійно змінюються. Серед різних можливостей вибору визначальними вважаються довге та здорове життя, здобуття освіти, доступ до засобів, що забезпечують гідний життєвий рівень.

Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три показники: ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень освіти населення, старшого 25 років. Ці показники для даної країни зіставляються з максимальними в світі аналогічними показниками. Індекс людського розвитку (ІЛР) роз­раховується за формулою:

, (12.3)

де ВВП/Н — індекс реального ВВП на душу населення;

І_осв. — досягнутий рівень освіти;

І_тр.ж. — середня тривалість життя;

У процесі розрахунку індексу людського розвитку визначається також гендерний показник, який ураховує соціально-еконо­мічну нерівність у становищі чоловіків і жінок країни. Це так звані гендерні відмінності. Якщо є така нерівність, то розрахунки індексів здійснюються окремо для чоловіків і жінок, що призводить до зниження індекса гендерного розвитку (ІГР) порів­няно з індексом людського розвитку (ІГР < ІЛР). Якщо ж спостерігається гендерна рівність, то ці індекси майже однакові.

Фахівці Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ та Державного комітету статистики запропонували національну методику визначення ІЛР. За цією методикою ІЛР охоплює дев’ять показників, які характеризують:

· демографічну ситуацію в країні та в регіонах;

· стан ринку праці;

· рівень життя населення;

· житлові умови;

· охорону здоров’я та рівень здоров’я населення;

· рівень освіти;

· соціальне середовище;

· фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток;

· екологічну ситуацію.

Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого «споживчого кошика». Вона визначається з урахуванням мінімаль­но допустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг. Такі нормативи споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат 10% найменш забезпечених верств населення.

У світовій практиці застосовуються нормативний та статистич­ний методи розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод засновано на науково обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний метод базується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ.

Прожитковий мінімум доповнюється показниками фізіологічного та соціального мінімумів, які визначають його верхню та нижню межі.

Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижчою за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою ЄЕТ (європейське економічне товариство) низькооплачуваними працівниками є ті, чия заробітна плата становить 2/3 від середнього рівня в країні або є ще нижчою.

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: зростанням безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю з виплат заробітної плати.

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності (Human Development Report. — New York, UNDP, 1997. — p. 5):

· коротка тривалість життя;

· низька професійно-освітня підготовка;

· відсутність необхідної бази для нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

· ізольованість від суспільного життя.

В Указі Президента України «Про стратегію подолання біднос­ті» від 15 серпня 2001 р. (№ 637/2001) визначено основні терміни, які використовуються в аналізі рівня бідності населення: бідність, межа бідності, рівень бідності, глибина бідності, крайня форма бідності, опікуваний державою дохід. Так, якщо рівень доходу нижчий від межі бідності, то задовольнити основні потреби людини неможливо. За межею бідності перебувають сім’ї, у яких рівень споживання (доходів) на одну особу нижчий від визначеної межі бідності. Глибина бідності вимірюється відхиленням величини доходів від визначеної межі бідності. Економічну сутність інших показників розкрито в термінологічному словнику до даної теми.

Верстви населення, які перебувають за межею прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту.

За умов високої інфляції необхідно співвідносити фіксовані доходи населення та зростання індекса вартості життя. Для цього існує три способи:

― адаптація (пристосування до умов);

― компенсація;

― індексація (найпоширеніший спосіб).

Розрізняють очікувану та ретроспективну індексацію доходів населення. Очікувана індексація передбачає підвищення доходів з урахуванням прогнозованого зростання цін. Ретроспективна індексація здійснюється відповідно до зростання цін за минулий період. У світовій практиці частіше застосовується ретроспектив­на індексація або через фіксовані проміжки часу (3—6 місяців), або за шкалою заробітної плати автоматично зі зміною цін. Але в будь-якому разі доходи індексуються тільки тоді, коли відбувається лише інфляційне зростання споживчих цін.

Середній рівень компенсації витрат від інфляції зазвичай становить 40—50 %, що розглядається як фактор, що стримує подаль­шу інфляцію.

Дата добавления: 2014-11-08