Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну грошово-кредитну політику.

Грошово-кредитна політика

це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин.

Інструменти, якими оперує грошово-кредитна політика для регулювання грошового обігу, зображено на рис. 7.12.

Основною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.

Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів.

Державне регулювання грошової сфери

в ринковій економіці означає сукупність заходів, що проводяться державою в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу.

Головним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.

Рис. 7.12. Інструменти регулювання грошового обігу

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо Уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).

Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

В умовах ринкової економіки усім суб’єктам грошової сфери надається відносна самостійність у здійсненні операцій по кредитуванню та розрахунково-касовому обслуговуванню.

В ході вивчення сучасної грошової системи особливу увагу потрібно звернути на методи регулювання грошового обігу (рис.7.13).

Рис. 7.13. Методи грошово-кредитної політики

З огляду на це можна виділити такі основні цілі грошово-кредитної політики (рис. 7.14).

Рис. 7.14. Цілі грошово-кредитної політики

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.

Для досягнення поставлених цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовна їх можна розділити на чотири групи (рис. 7.15) [39].

Рис. 7.15. Структура загальноекономічної політики держави і місце в ній грошово-кредитної політики

Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Так, структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена - в енергетиці, сільському господарстві тощо. Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів [39].

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту [39].

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, можна розділити на три групи:

– заходи фіскальної політики;

– заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

– заходи прямого впливу.

Фіскально-бюджетна політика – це сукупність методів держави у сфері оподаткування і державних витрат (рис. 7.16) [39].

Рис. 7.16. Типи фіскально-бюджетної політики

Функції фіскально-бюджетної політики:

Рис. 7.17. Функції фіскально-бюджетної політики

В залежності від господарчої кон’юнктури ринку можна виділити такі типи грошово-кредитної політики (рис. 7.18), для кожного з яких характерно свій набір інструментів і методів регулювання.

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи (рис. 7.19).

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах України.

Рис. 7.18. Типи грошово-кредитної політики залежно від кон’юнктури ринку

Операції на відкритому ринку

це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високо розвинутими ринковими економіками.

В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі займе ключове положення і в монетарній політиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Рис. 7.19. Інструменти монетарної політики

Регулювання норми обов'язкових резервів

високо потужний інструмент впливу пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитоспроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну - збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитоспроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Цікавий факт

НБУ активно використовує такий важливий важіль грошово-кредитного регулювання як зміна норм обов'язкових резервів. Очевидно, що норми резервних вимог центральних банків мають не скільки прямий, скільки непрямий вплив на процентну політику комерційних банків, тому що банки формують свої депозитні і кредитні портфелі (приймаючи в увагу процентну політику по депозитних і інвестиційних операціях) з урахуванням норм відрахувань, установлених НБУ. В даний час у комерційних банків стосовно НБУ виникають обґрунтовані претензії в частині визначення норм обов'язкових резервів і наступного використання притягнутих коштів на рахунки резервування в НБУ. Справа в тому, що в нашій країні норми обов'язкових резервів диференційовані лише в залежності від термінів зберігання коштів у депозитах. У світовій банківській практиці також широко використовується диференційований підхід при визначенні норм обов'язкових резервів. Наприклад, у Німеччині Бундесбанк застосовує таку систему резервування: по поточних зобов'язаннях - не більше 30%, по строковим депозитам - не більше 20%, по ощадних вкладах - не більше 10%. У даних межах Бундесбанк має можливість варіювати норми в залежності від цілей регулювання. Поряд із цим у багатьох країнах застосовується також диференціація норм обов'язкових резервів у залежності від розміру внеску, що може бути використано й у вітчизняній практиці. Наприклад, у 1987 р. Бундесбанк використовував такі прогресивні ставки процента по депозитах до запитання в залежності від розміру внеску: до 10 млн. марок - 6,6%, від 10 до 100 млн. марок -9,9%, і понад 100 млн. марки - 12,1%. По строковим і ощадним депозитам процентні ставки встановлювалися незалежно від обсягу - 4,95% і 4,15% відповідно.

Процентна політика

один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк встановлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування.

Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

– стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів,

– стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

– сигналізує економічним суб'єктам про свій намір «подорожчати» гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Цікавий факт

Політика Національного банку України по маневруванню офіційною процентною ставкою знаходиться в руслі загальноєвропейської тенденції по зниженню рівня облікових ставок, але сам рівень процентних ставок в Україні (вгаслідок інфляції) і за кордоном не підлягає порівнянню. Наприклад, у грудні 1995 р. Бундесбанк Німеччини втретє за рік знизив короткострокові процентні ставки в спробі оживити економіку. Ця міра викликала хвилю скоординованих знижень ставок центральними банками інших європейських держав. Облікова і ломбардна ставки в Німеччині були знижені до 3 і 5 процентів відповідно і досягли рекордно низького рівня з 1988 р. На слідуючий день після зниження базових ставок процента у Великобританії було проведено скоординоване зниження процентних ставок у Швейцарії (із 2 до 1,5%), Бельгії (із 3,5 до 3%), Нідерландах (із 3,25 до 2,75%), Австрії (із 3,5 до 3%), Данії (із 4,75 до 4,25%) і Ірландії (із 7 до 6,5%). Аналогічна ситуація укладається й в інших країнах. Наприклад, у Японії центральний банк країни знизив облікову ставку у вересні 1995 р. на половину пункту, довівши її до рекордно низького рівня в 0,5%. На думку фахівців, це послабило напругу у фінансовій сфері, що страждає від тягаря безнадійних боргів, але в той же час зажадає від уряду значного скорочення державних витрат і держрегулювання [44].

Рефінансування комерційних банків

інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок - зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо.

Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

Приклад

 

Обсяг кредитів надання Національним банком України для підтримки ліквідності банків України	жовтень 2008р.	серпень2009р.
Обсяг рефінансування банків
В тому числі через:
- кредити «овернайт», надані через постійну діючу лінію рефінансування	43,21	4,81
- кредити рефінансування, надані шляхом проведення тренда	5,94	2,51
- операції своп	1,37	_
- операції прямого РЕПО	10,0	1,06
- інші короткострокові кредити	39,48	56,01
- стабілізаційні кредити	_	35,61

З даної таблиці можна побачити, що найбільшу частину рефінансування банків НБУ у 2008 році здійснював через кредити «овернайт», надані через постійну діючу лінію рефінансування, а вже у 2009 році надано короткострокові кредити для підтримки ліквідності банків. Найменшу частину у 2008 році становили операції своп, в 2009 році - операції прямого РЕПО

Регулювання курсу національної валюти

інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і на кон'юнктуру ринків досягається також через установлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, а також через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики, «дружнього переконання» та рекомендацій діяти відповідно до спільно визначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, що дестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс, тощо).

При виборі грошово-кредитної політики існують декілька принципових підходів, що пов'язано насамперед з неодностайністю економістів у поглядах на цю проблему. В макроекономіці, як і в кожній науці, існують різні теорії. Найбільш фундаментальні з них – це класична теорія (монетаризм) та Кейнсіанська теорія (кейнсіанство), що мають різні погляди на ряд основоположних економічних понять.

Монетаристи (тобто прихильники класичної макроекономічної теорії) вважають за необхідне здійснен­ня монетарного контролю, спрямованого на підтримання постійного темпу зростання пропози­ції грошей. Монетарний контроль означає контроль за величиною грошової маси в обігу. Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

– пропозиція (маса) грошей;

– ставка процента;

– валютний курс;

– швидкість обігу грошей та ін.

Він здійснюється різними методами: зміна рівня резервних вимог, обсягів рефінансування комерційних банків з боку Центрального банку, шляхом регулювання облікової ставки Центрального банку, операцій на відкритому ринку тощо. З їхньої точки зору, монетарний контроль необхідний для того, щоб знизити інфляцію, яка стримує економічне зростання, бо породжує економічну невизначеність. Коливання обсягів грошової маси монетаристи вважають причиною економічної нестабільності, а звідси підтримка стабільних темпів зростання пропозиції грошей дає можливість стабілізації макроекономічних показників.

На відміну від попереднього підходу, прихильники кейнсіанства вважають за необхідне при виборі кредитно-грошової політики орієнтуватися на забезпечення заданих темпів зростання сукупного національного продукту. Якщо фактичні темпи зростання номінального сукупного національного продукту перевищують очікувані, то необхідно стримати зростання сукупного попиту шляхом зниження темпів зростання грошової маси, і навпаки – в протилежному випадку.

Прихильники кейнсіанства вважають також, що в умовах безробіття можна стимулювати інвестиції та випуск продукції шляхом державної фіскальної політики, тобто шляхом зміни державних видатків та податкової системи, знижуючи безробіття і не підвищуючи при цьому рівень інфляції.

Цікавий факт

Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку демократичного суспільства віддавав перевагу грошово-кредитній політиці, бо вона не призводить до надмірного диктату уряду й не обмежує індивідуальну свободу. Але, його погляд на сутність, роль і механізм впливу грошово-кредитної політики відрізняється від кейнсіанської. У монетаризмі Фрідмена можна виділити такі моменти: — по-перше, це теорія економічного циклу, згідно з якою серйозні коливання господарської кон'юнктури, що виявляються у зростанні або зниженні номінальної величини ВНП, спричинюються попередніми змінами грошової маси. Фрідмен стверджує, що масштаби Великої депресії 1929— 1933 рр. у США в основному визначила некомпетентна грошова політика, яка не змогла запобігти краху банківської сфери, що призвело до різкого (на 1/3) скорочення маси грошей і падіння цін та обсягу виробництва. — по-друге, монетаристський підхід заперечує втручання держави у функціонування майже всіх елементів і сфер економічної системи, навіть таких, як освіта, суспільний житловий фонд, суспільне медичне обслуговування. За Фрідменом, державне регулювання грошово-кредитної сфери має успіх тільки тоді, коли держава здатна впливати через центральний банк на масштаби й характер дій підприємницьких і комерційних структур, зокрема, комерційних банків. Йдеться про контроль над банківською системою з метою зміцнення ліквідності фінансово-кредитних інститутів, тобто їхньої здатності своєчасно задовольняти вимоги вкладників. При цьому застосовуються різні методи: встановлення облікової (дисконтної) ставки відсотка, яку беруть банки, обліковуючи векселі; проведення операцій на відкритому ринку; встановлення норм обов'язкивих резервів комерційних банків тощо. — по-третє, Фрідмен обстоює принцип поступовості у проведенні грошово-кредитної політики, згідно з яким заходи мають здійснюватися повільно, розраховуватися на роки і не реагувати на зміни кон'юнктури. Стабільність руху маси грошей Фрідмен розглядає як одну з найважливіших умов стабільності економіки в цілому. Він пропонує відмовитися від спроб використовувати грошово-кредитні заходи для впливу на реальні змінні (обсяг виробництва, рівень безробіття) у короткостроковому періоді, вважаючи головною метою цієї політики забезпечення контролю за цінами. Досягти цієї мети можна, за Фрідменом, дотримуючись "грошового правила", яке передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси у межах 3—5 % на рік незалежно від стану господарства, фази циклу тощо

Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового.

Якщо необхідні кошти не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов'язаннями, і виникне прострочена заборгованість його перед економічними суб'єктами (по заробітній платі, пенсіях, дотаціях, з оплати державних закупівель тощо). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами [37; 39]:

1. Збільшити оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо.

2. Дозволити уряду – (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу.

3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не вплине на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб'єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу. Тому цей спосіб монетизації дефіциту з позиції монетарної політики не містить загрози і широко застосовується у світовій практиці.

Показник фактичного стану монетизації валового продукту прийнято розраховувати як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП [37]:

, (7.7)

де Км – рівень монетизації;

М – маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М_З;

ВВП – річний обсяг національного валового внутрішнього продукту.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. НБУ прикладає всіх зусиль для забезпечення стабільності національної грошової системи. Для цього він застосовує різні фінансові інструменти, що уможливлює надалі значне зниження темпів зростання інфляції і стабілізацію курсу національної валюти для виконання покладених на банк функцій щодо кредитно-валютної і фінансової політики, емісійно-касових операцій – удосконалюється структура управління і система нагляду за діяльністю комерційних банків. Уведено систему електронних міжбанківських розрахунків, створені власні виробничі потужності для виготовлення національної валюти і цінних паперів [37; 39; 117].

В Україні на даний момент питання наукової розробки грошово-кредитної політики та механізмів її реалізації надзвичайно актуальне.

Основні засади грошово-кредитної політики розробляються на підставі аналізу розвитку економіки та грошової сфери в поточному році, основних прогнозних показників економічного і соціального розвитку України на наступний рік, їх очікуваного впливу на стан грошово-кредитного ринку. У них визначено напрямки монетарної політики та передбачено комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, спрямованих на здійснення за допомогою інструментів грошово-кредитної політики регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці.

Якщо в економічно розвинутих країнах обсяги грошової маси збільшуються за рахунок ефекту мультиплікації, то в Україні протягом останнього часу гроші вливаються в економіку переважно шляхом купівлі валюти в експортерів, котрі фактично почали перетворюватися на «перших утримувачів» грошей, тобто за ними закріплюються функції перших кредиторів. Головним каналом випуску коштів у обіг є валютний ринок. Взагалі, економіка країни істотно недомонетизована, що негативно впливає на її розвиток. Важливим чинником послаблення цього впливу є прискорення обігу грошей та створення ефективного механізму управління цими процесами.

Таким чином, удосконалення центральним банком основних інструментів монетарної політики в умовах ринкової трансформації, запровадження регулятивного процесу у грошово-кредитній сфері та подальше реформування банківської системи на ринку капіталів, створення сприятливого клімату для інвестора та позитивні інвестиційні зміни – ось перелік необхідних дій для стимулювання інвестиційної діяльності банківської системи.

1. Як пов'язаний попит на гроші зі швидкістю обігу грошей?

2. Як залежить попит на гроші від середнього рівня цін, фізичного обсягу валового продукту та норми процента?

3. У чому полягає сутність пропозиції грошей?

4. Що таке грошово-кредитна політика? Яке її місце в економічній політиці держави? Як вона пов'язана з грошовою системою?

5. Які особливості взаємодії структурних елементів грошових систем в сучасних умовах?

6. Які існують методи регулювання грошово-кредитної політики держави?

7. Визначте місце фіскально-бюджетної політики в системі державного регулювання.

8. У чому полягає зміст проблеми монетизації бюджетного дефіциту?

9. Охарактеризуйте грошово-кредитну політику України на сучасному етапі.

10. Дайте загальне визначення попиту на гроші.

11. Поясніть, чому попит на гроші – це попит на запас грошей, а не на потік грошей?

12. Чим у цілому визначається сукупний попит на гроші?

13. У чому полягає залежність попиту на гроші як на актив від кон’юктури фінансового ринку?

14. Поясніть, чому попит на гроші як на активи більш еластичний у своїх параметрах, ніж трансакційний попит?

15. Зробіть графічне відображення сукупного попиту в його залежності від процентної ставки і рівня доходу.

16. Чому крива попиту не пересікає ні осі ординат, ні осі абсцис?

17. Розкрийте основні фактори, що впливають на сукупний попит на гроші, і поясніть механізм цього впливу.

18. З якими новими поняттями в сучасних умовах пов'язаний розвиток теорії попиту на гроші?

19. Назвіть і охарактеризуйте основні особливості формування попиту на гроші в умовах перехідної економіки.

20. Як пов’язано зростання пропозиції грошей з випуском державою цінних паперів для покриття бюджетного дефіциту?

21. Перелічіть основні положення монетаристської концепції, які лежать в основі практичного формування пропозиції грошей.

22. Поясніть, що таке рівновага на грошовому ринку?

23. Дія яких чинників може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку?

24. Відобразіть графічну модель рівноваги на грошовому ринку.

25. Перелічіть можливі зовнішні чинники, які можуть вплинути на розміри пропозиції грошей.

26. Чи призводить до змін пропозиції грошей валютна інтервенція центрального банку?

27. Чи може комерційний банк збільшити пропозицію грошей за рахунок операцій з борговими зобов’язаннями?

28. Як змінюється попит на гривню в умовах інфляційних процесів в Україні?

29. Як впливає ринкова інфраструктура української економіки на можливість зберігання коштів?

30. Чим зумовлена актуальність розгляду особливостей попиту та пропозиції грошей на сьогоднішній день?

31. Перелічіть можливі внутрішні чинники, які можуть вплинути на розміри пропозиції грошей.

32. Розкрийте сутність методів грошово-кредитної політики.

33. Охарактеризуйте стратегічні цілі грошово-кредитної політики.

Дата добавления: 2014-11-08