Глобальні проблеми людства

Протягом останніх десятиліть глобалізація проявлялась і досліджувалась як ключова тенденція людського розвитку. Сучасні системні трансформації надають їй нової якості — із тенденції глобалізація переростає у всепоглинаючий процес, що має складну мотиваційну природу, позитивні та негативні впливи системного характеру. Незважаючи на те що термін «глобалізація» широко використовується у науковій літературі, публіцистиці, полі­тиці, його універсальне трактування не вироблене як зарубіжними, так і вітчизняними вченими[10]. Неоднозначними є визначення й інших аналогічних понять (глобальність, глобалізм, глобалістика тощо), хоча сповна очевидною є їх смислово-логічна підпорядкованість (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Взаємозв’язок ключових понять

У глобалістиці як новій самостійній науці важко чітко визначитись із предметом і об’єктом. Сучасна глобалістика формується у дещо звуженому колі проблем і зводиться, по суті, до дослідження економічного глобалізму. Глобалізація, на наш погляд, кількісно охоплює увесь світ, а якісно — всі сфери людської життєдіяльності. Тому лише умовно, у межах методу абстракції, можна говорити про політичну, економічну, соціокультурну глобалізацію.

Досліджуючи проблеми і особливо перспективи глобалізації, важливо уникнути «позитивної ейфорії» стосовно цікавої з багатьох точок зору архітектури майбутнього, розуміючи, що навіть успадкованих проблем (забруднення навколишнього середовища, виснаження життєво важливих природних ресурсів, бідність і зростаючий розрив між країнами в «якості життя» і охорони здоров’я тощо) вона, уособлена міжнародними організаціями, вирішити не спроможна, як це не змогли зробити і транснаціональні корпорації.

На перший погляд діяльність міжнародних організацій немовби концентрує світову регулятивну волю, дає змогу вирішувати глобальні проблеми глобально інституйованими засобами. Однак навіть із останньою фінансовою кризою далеко не планетарного характеру такий могутній світовий уніфікатор світогосподарського розвитку, як МВФ фактично не впорався. Спекулятивно-приватні фінансові дестабілізатори виявились могутнішими або, іншими словами, їхня дія потребувала якісно нових регулятивних протидій, а ще правильніше — упереджень. Оновлювана структура СОТ, котра регулює до 95 % світових товарних потоків, тільки підійшла до вирішення проблем міжнародного обміну послугами та інтелектуальною власністю. Незважаючи на очевидні багаторічні зусилля МОП та інших профільних міжнародних організацій, масштаби нелегальної міграції населення посилюються.

Більше того, превалювання масової матеріально споживчої мотивації (державної, міждержавної, корпоративної, особистої) вивільняє загрозливі для розвитку людської цивілізації морально-етичні ніші. Універсальний у планетарному масштабі характер має і духовна деградація, спричинена багато в чому «вестернізацією» країн і цілих регіонів світу, котрі традиційно базувались на інших, якісно відмінних, наприклад від американських, культурних цінностях. Багато з того, що Дж. Сорос назвав «кризою глобального капіталізму», академік Ю. Пахомов ще раніше трактував як прояви кризи цивілізаційної.

Сучасні локальні конфлікти та війни, міжнародний тероризм мають глобальні релігійно-етнічні та соціально-економічні витоки, безпрецедентні прояви і вочевидь матимуть глобальні наслідки.

Переважно кількісні відмінності між «центром» і «периферією», «північчю» й «півднем», «заходом» і «сходом» виглядатимуть примітивними і малозначущими у порівнянні з можливими принципово новими якісними відмінностями. Нівелювати їх може лише нова хвиля науково-технологічного процесу, для чого необхідні консолідовані у глобальному масштабі надзусилля.

Виходячи лише із теоретичних уявлень, диференційованих відповідно до практичних потреб сьогодення, не можна чітко визначити політичні, економічні, соціальні та інфраструктурні параметри майбутньої глобальної організації людей і націй. Це потребує не тільки осмислення у повній мірі такого з феноменів, як, наприклад, формування глобальної мережі Інтернет, а й інтелектуальних надзусиль у розумінні видатних природничо-філософ­ських передбачень[11].

На сьогодні для кожної країни важливими є не тільки стратегічні геополітичні орієнтири розвитку дво- і багатосторонніх міжнародних взаємовідносин, але й орієнтири загальноцивілізаційні, тісно взаємозв’язані з глобальними детермінантами успіху національних економік — інтелектуалізацією із здатністю до постійних інновацій, соціалізацією з пріоритетом якомога повнішого самовираження особистості, екологізацією виробництв і середовища життєдіяльності. Всі національні економіки є перехідни­ми з огляду на формування контурів майбутньої світогосподарської структури.

Дата добавления: 2014-11-08