Батьківська влада

Сукупність правових установлень, яка забезпечувала владу до-мовладики над членами своєї сім'ї, становила римське батьківське право. Римське право визнавало практично необмежену владу батька над дітьми. Така позиція призводила майже до повної відмови від особистих і майнових прав підлеглих.

Мати щодо дітей ніяких батьківських прав не мала і лише з посту­повим визнанням когнатського споріднення її становище щодо своїх дітей набувало деякого правового значення (взаємне утримання і опіка). Виправлення такої односторонності римських правових уста­новлень щодо організації та змісту батьківської влади здійснювалося надзвичайно повільно. Тільки за часів імператора Юстиніана patria potestas багато в чому змінює свій характер.

Батьківська влада встановлювалася трьома способами:

закононародженістю;

узаконенням;

усиновленням.

Закононародженими визнавались діти, які народились під час існування правильного римського шлюбу, а також ті, що народи­лися не раніше, ніж через 181 день після одруження і не пізніше 300 днів після смерті чоловіка. Діти, що народилися раніше 181 дня, також вважалися закононародженими, якщо чоловік їх матері визнавав їх своїми.

Узаконення (legitimatio) — встановлення законної батьківської влади над власними дітьми, народженими поза шлюбом. Узаконення могло бути здійснено:

при наступному одруженні, в цьому випадку дітьми вважалися тільки народжені від конкубінату;

шляхом отримання імператорського рескрипту за проханням батька, якщо одруження було неможливим або недоречним і за відсутності своїх дітей;

зарахування сина у члени муніципального сенату.

Усиновлення — встановлення законної батьківської влади над чужою особою. Римське право закріплювало дві форми усиновлення: арогація (arrogatio) та адопція (adoptio).

Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних у правовому відношенні, здійснювалась в стародавньому праві народними зборами, а пізніше — на підставі грамоти імператора. Згода усиновителя була обов'язковою.

Адопція застосовувалась для усиновлення осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. На підставі Законів XII таблиць адопція здійснювалася у формі мансипації шляхом мни­мого триразового продажу сина будь-якій сторонній довіреній особі, після чого син повертався до батька. Потім усиновитель для форми пред'являв віндикаційний позов проти довіреної особи, яка не за­перечувала проти цього. Наслідком цієї процедури була передача претором усиновленого усиновителю.

Припинення батьківської влади. Відмітною рисою римського права було те, що батьківська влада тривала до смерті батька і могла припинятися тільки за його волею. Отже, батьківська влада припи­нялася внаслідок:

смерті домовладики або підвладного;

втрати свободи домовладикою або підвладними;

придбання підвладними деяких почесних звань (жрецьких

звань, посади консула, претора, патриція тощо);

звільнення сина самим батьком, що має назву емансипації (emancipatio).

У законодавстві Юстиніана емансипація могла здійснюватися за заявою домовладики; наданням підвладному протягом тривалого часу самостійного положення; отриманням імператорського рескрипту.

Дата добавления: 2014-11-18