Право власності

Категорії власності і права власності є одними із найдавніших юридичних понять і відносяться до явищ соціальних. Право на власність лежить в основі людського буття, а питання про власність відповідно до цього є фундаментальними у розвитку любого суспільства.

Римське право розглядало право власності не як відношення між людьми, групами людей, класами або іншими соціальними утвореннями, а як відношення людини (індивіда) до речі. Право власності визначалось як повне панування над річчю (plena in re potestas). Ця ознака сприяла відокремленню права власності від інших речових прав, які в більшій або меншій мірі звужували право власника, зводячи його в окремих крайніх випадках до голого права (nudum ins), позбавленого любих значних конкретних застосувань. Наприклад, тільки узуфруктуарію, а не «голому власнику», належить право володіти річчю, користуватись нею і вживати її плоди. Але як тільки чужі права на відповідну річ припиняються, то право власності автоматично поновлюється в повному обсязі і як правило остається самим повним із усіх видів панування над річчю.

Для позначення права власності у Римі користувалися терміном dominium, а приблизно з кінця республіканського періоду - propretas.

Римські юристи зазначали, що власник мав наступні повноваження щодо своєї речі: право користування (uti); право збору плодів (frui); право розпорядження (abuti).

Право користування полягало у можливості здобуття із речі її корисних природних властивостей. Право збору плодів включало не тільки природні плоди, але і цивільні (доходи, що приносить річ). Право розпорядження – це право продажу, дарування речі, її споживання, знищення тощо. Вказані повноваження можна важати правомочностями власника, які входять до змісту права власності.

Таким чином, відповідно до канонів римського права право власності – це право найбільш абсолютним чином, у встановлених правопорядком межах, користування власною річчю, отримання із неї доходів та розпорядження останньою.

Виходячи з цього, до правомочностей власника не відносилось володіння, як фактичне панування над річчю в смислі перебування її у сфері фізичного або господарського панування власника. І це не випадково, так як римське право поряд із власністю (proprietas) виділяє володіння (possessio) і тримання речі (detentio), яким присвячені спеціальні правила, що враховують можливості як фактичної, так і юридичної сторони, в тому числі і не відокремлених від права власності. Вважаємо, що до елементів змісту права власності можна було б віднести право володіння річчю (ius posidendi), право забрати річ у кожного її фактичного володільця (ius vindicandi) незалежно від того – це користувач речі, чи особа, яка тільки тримає річ у себе).

Дата добавления: 2014-11-18