КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Поняття володінняНегаторний позов. ВІНДИКАЦІЙНИЙ ПОЗОВ [(віндикація) від лат. vindicere — оголошую про застосування сили] — позов власника або іншого законного (титульного) володільця про повернення речі з чужого незаконного володіння. Віндикаційний позов ( віндикація ) — rei uindicacio (uim dicere)- спосіб оголошення про застосування сили. Віндикація — це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. У Римі застосовувалася так звана необмежена віндикація, за якою річ витребовувалася від будь-якого фактичного володільця незалежно від правової підстави обладателя на володіння річчю за принципом — ubi rem meam inuenio, ibi eam uindico — де свою річ знаходжу, там її віндикую. Негаторний позов – actio negatoria – застосовувався у стародавньому Римі для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. Позивачем був власник речі, якому хтось перешкоджав у який-небудь спосіб здійснювати право власності (наприклад, ходіння або проїзд по земельній ділянці без правової на те підстави). Як правило, відповідачем за негаторним позовом був той, хто претенду-вав на користування в якомусь відношенні чужою річчю, звідси й назва позову — actio negatoria — позов про заперечення. Водночас відповідачем за негаторним позовом міг бути і той, хто в будь-який спосіб заважав власнику здійснювати своє право. Відповідальність за цим позовом зводилась до обов'язку порушника припинити неправомірні дії.
43. ВОЛОДІННЯ (загальна характеристика) Незважаючи на те, що терміни "володіння" і "власність" використовуються в повсякденній мові як тотожні поняття, володіння не є синонімом власності. Володіння — це історичний попередник права власності і є основою, на якій виникає інститут власності. В стародавньому цивільному праві категорія володіння відповідала поняттю usus. Під ним розуміли користування річчю. Володілець і власник поєдналися в одне ціле в цивільному праві, і тоді говорили про володіючого власника. Користування річчю забезпечувало особі безпосереднє панування над нею. Приблизно з III ст. до н. є. почало формуватися поняття "володіння" в тій суті, в якій його розуміла класична римська юриспруденція, тобто володіння, не пов'язане з правом власності. Володіння (possessio) — це реальне утримання речі, поєднане з наміром ставитися до неї як до своєї, забезпечене юридичним захистом. Під володінням почали розуміти фактичне становище, в силу якого суб'єкт матеріально утримує річ незалежно від того, чи має він на це право. Отже, володіння може бути наслідком як власності, так і добросовісного набуття від невласника, а також в результаті договору найму, договору зберігання, протиправної дії (крадіжка) тощо. На думку римських юристів, юридичне володіння включало в себе два елементи: суб'єктивний — фактичне, реальне володіння річчю (corpus possessions); об'єктивний — намір володіти річчю для себе (animus possessio). Перший елемент (суб'єктивний), який лежав в основі володіння, означав наявність у володільця речі в будинку чи дворі. Другий елемент (об'єктивний) юридичного володіння — це намір володіти річчю для самого себе, коли володілець ставиться до неї як до своєї і панує над нею як власник. З джерел римського права випливає, що володільцем була лише та особа, яка виявила волю, бажання привласнити собі річ, яка нікому не належить. Отже, не будь-яке реальне, фактичне утримання речі є володінням, а лише те, яке основане на волі володільця. Така воля може бути лише у справжнього власника і особи, яка, помиляючись, вважає себе за власника, хоч насправді таким не є (такою особою може бути добросовісний володілець). Якщо хтось фактично володіє річчю, але в нього немає бажання мати її виключно для себе, якщо річ утримується тільки для якоїсь певної мети, то в такому випадку матиме місце не володіння, а просте тримання речі (detentio). Отже, володіння можна визначити як фактичне утримання речі, з наміром вважати її своєю, а тримання — це фактичне утримання речі без наміру вважати її своєю.
Володіння як фактичне ставлення особи до речі є дійсним проявом права власності. Проте володіння може проявлятися і незалежно від права власності. Володіння не має нічого спільного з власністю. Значення володіння в цивільному праві зводилося до такого: володіння річчю є необхідною умовою для того, щоб власник міг користуватися своєю власністю; володіння у римському праві є складовим елементом майже всіх способів набуття права власності; володіння річчю само по собі незалежно від права власності на неї часто використовується юридичним захистом.
Дата добавления: 2014-11-18; Просмотров: 824; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |