Весела сім'я

Жили собі дідусь та бабуся. Не було в них нікого. Сумували вони. Та одного вечора почули, що хтось стукає до них тихенько: *тук-тук-тук». Відчинила бабуся двері й чує: «Ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі-ку - пустіть мене переночувати». Бабуся й дідусь зраділи та й пустили півника в курятник. Як ось знову хтось стукає ще голосніше: «тук-тук-тук», і почулося: «Му-у-му-у». Це корова просилася переночувати. Пус­тили і її в корівник. Потім прийшла курочка з курчатками і каже: «Кудах-тах-тах, кудах-тах-тах!-пустіть і мене». Пустили і її з курчатами. Нагодували всіх, напоїли чистою водицею. Дуже сподобалось усім жити в бабусі й дідуся, залишилися вони в них назавжди. Рано-вранці півник прокидався й співав: «Ку-ку-рі-ку, я курочок стережу». А курочка: «Кудах-тах-тах, я несусь у кушах». А корова: «Му-у-му-у! Молочка вам принесу». Ось так вони почали весело й дружно усі разом жити в дідуся та бабусі.

Для бесіди зі старшими дошкільниками можна використати роз­повідь, складену самим вихователем. Він добирає або придумує спеціальні тексти, в яких трапляються важкі звуки. Ці розповіді складніші за змістом і більші за розміром. Діти можуть переказувати їх від початку до кінця, частинами, а також за ролями. Вихователь бере на себе роль автора, а діти поодинці чи невеликими групками промовляють слова, звукосполучення, звуки. Початок заняття такий, як і при навчанні дітей переказуванню. Па заняттях з розвитку мовлення дітей навчають інтона­ційно виразно передавати зміст думки, почуттів, переживань, виразно розмовляти, відчувати вірші. Основний прийом навчання виразного мов­лення - імітація, наслідування мовлення вихователя.

Широко використовують ігрові вправи на вправляння дітей у ви­разному мовленні на заняттях з розвитку мовлення та художньої літера­тури. Так, використовуючи різні театральні прийоми, вихователь навчає дітей передавати образ дійових осіб за допомогою міміки, жестів, поста­ви. Треба вчити дітей голосом передавати настрій, стан того чи того героя художнього твору. Для цього їм пропонують прочитати вірш радісно, весело або сумно; поставити.запитання від імені хитрої лисич­ки, злого вовка, доброго крокодила Гени або веселого Чсбурашки; вико­нати пісеньку від імені доброго або злого героя; зобразити, як вовк розмовляє у лісі з Червоною Шапочкою, використовуючи інтонацію (лагідно чи улесливо, грубо чи хвалькувато). Можна використовувати різні творчі завдання, які сприяли б пошуку дітьми індивідуальних засобів виразності у передачі образів, персонажів, інтонації- Наприклад, підійти до свого товариша і попросити у нього іграшку так, щоб усі за інтонацією могли зрозуміти, як саме він попросив: лагідно чи сердито, ввічливо чи грубо тощо.

Розвитку виразності мовлення дітей сприяють запитання виховате­ля при читанні й аналізі художніх творів. Вони спрямовують увагу дітей на виразні засоби мовлення, спонукають до інсценування. На­приклад: Який голос у Маші? З яким почуттям вона сказала ці слова? Поясніть, що зараз переживає Мата? (Казка «Мата і Ведмідь».) Яким би голосом ви передали слова Ведмедя? Як правильно розпочати роз­повідь: швидко чи повільно? Який вірш, веселий чи сумний, чому? Щоб ви хотіли змінити у цьому оповіданні (казці)? Пригадайте, який епізод в оповіданні вас найбільше вразив, схвилював?

Дітям порівняно важко дається виконання вправ на вираження почут­тів у мовленні, а саме: здивування, радість, урочистість, ніжність, гнів, жалібність, переляк та ін. Основними прийомами для вправляння дітей У виконанні цих завдань є ігрові. Наприклад, вихователь читає вірш, а Діти повторюють рядки вірша з яскраво вираженою інтонацією: перша підгрупа - із запитальною, друга - з розповідною, третя - з окличною.

З метою навчання дітей виразного мовлення використовують спеці­альні вправи, виконуючи які, діти повинні промовити слово з різним емоційним навантаженням.

Наприклад, вихователь говорить:

«Діти, сьогодні до нас у групу прийшов новенький хлопчик. Як би ви про нього сказали?» «Новенький». Потім він пропонує дітям сказати це слово з радістю, подивом, сумом, байдуже. Дітям дається завдання про­мовити речення «Оксана малює олівцем» так, щоб відповісти на запи­тання: хто саме малює олівцем? (наголос на слові Оксана)', що робить Оксана? (наголос на слові малює) чим малює Оксана? (наголос на слові олівцем).

Вихователь промовляє фразу «Дощ іде» і пропонує дітям здогада­тись, зраділа вона дощу чи, навпаки, схвильована. Важливою для ви­роблення різних відтінків голосу та виразності мовлення є вправа «Мавпочки», Діти повторюють різні варіації сили голосу, дикції, ритму, темпу, наголосу, інтонації.

Особливе місце у вихованні звукової культури мовлення дошкільни­ків посідають малі жанри фольклору. Дослідження з цього питання було проведено в Україні О. Трифоновою¹. Народна поетична творчість є невичерпним джерелом виховання і навчання дітей дошкільного віку. В ній відбито життя народу, його звичаї, обряди, саме через неї діти засвоюють народну мову.

Одним із перших авторів підручника з педагогіки, в якому широко представлений український фольклор, був О. Духнович. Особливу ува­гу привертають художні твори вченого-педагога для дітей-дошкільнят, що були зібрані в окремий розділ «Маленьким соколятам». У ньому автор подає байки, вірші, які відіграють не лише виховну, пізнавальну, а й повчальну роль. На переконання О. Духновича, фольклор вже починає впливати на дітей наймолодшого віку. З перших днів дитина чує голос матері, яка наспівує їй колисанки. Колисанки - народні пісні, що співаються, коли заколисують, присипляють дітей. Колискові пісні зачаровують малят своєю простотою, ніжністю, красою рідного слова. Вони розвивають слух та відчуття рідної мови, її мелодики, збагачують дітей пестливою лексикою.

Характерними елементами колисанок є специфічні приспіви, ритмічні повтори певних слів чи звуків, використання епітетів, порівнянь, мета­фор, звуконаслідувань. Колисанки передаються словами, що сповнені материнської любові та ніжності, тому вони створюють особливу емоційну насиченість пісень і тим самим привертають увагу дітей до звучання рідної мови.

Дитячі забавлянки - це надзвичайно вдала форма спілкування дітей з дорослими, що сприяють розвитку дрібних м'язів руки, активізації їхньої рухливості.

Забавлянки (утішки) - це коротенькі пісеньки або віршики, по­єднані зі своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізич­но, підтримувати радісний, бадьорий настрій, Забавлянки існують для дітей різного віку. Для найменших, які тільки починають сидіти, у народі складено забавлянки з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або одній нозі («Ой чук, чук, чук», «Гойда, гойда, гойдала»). Для немов­лят - утішки-ігри з пальцями («Печу, печу хлібчик», «Сорока-воро-на»). Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки-діалоги («Зайчику, зайчику»).

Вік, на який припадають забавлянки, утішки, - сенситивний для мов­леннєвого розвитку малюків. Саме тому функція забавлянок - не лише розважати малюка, а й розвивати його мовлення, активізувати процес засвоєння звуків рідної мови дитиною дошкільного віку.

Забавлянки насичені різноманітними повторами, звуконаслідувальни­ми словами, тому вони так легко запам'ятовуються дітьми. Звукові повтори створюють особливу наспівність забавлянок, що є дуже важли­вим для зазначеного жанру, оскільки для немовлят зміст і значення слів не завжди зрозумілі. Вони сприймають мелодійний, ритмічний, зву­ковий малюнок твору.

Повторюваність у поєднанні зі змінами ритмічного образу, жести та інтонація сприяють зосередженню дитячої уваги на таких творах і допо­магають їх духовному, інтелектуальному, мовленнєвому розвитку. Крім того, бездоганність художньої форми забавлянок насамперед забезпе­чується багатою звуковою гамою, де звукові повтори підкреслюють наспівність. Алітерації та асонанси зумовлюють милозвучність, поглиб­люють знайомство дітей з навколишнім світом, допомагають естетично його сприймати, розвивають звуконаслідування.

З кожною новою утішкою малюки знайомляться з радістю, вони із задоволенням слухають народну мову, відчувають віршований ритм, багатство відтінків слів. Саме читання забавлянок створює умови для емоційного контакту з дітьми. Навчально-виховна мета забавлянок -розвивати мовленнєву активність дитини, тренувати пам'ять, логіку мислення. Отже, розігрування забавлянок з дітьми - це надзвичайно важливий момент зародження у дитини інтересу і любові до рідної мови. Вони виховують у дошкільнят почуття ритму, розвивають актив­не мовлення, сприяють розвитку фонематичного слуху.

Серед дитячого фольклору найпоширенішими є заклички, примовки, лічилки, мирилки.

Замовляння (заклички) - здебільшого віршовані формули, дуже давні за походженням і пов'язані з вірою у чудодійну силу слів, якими «темні» люди прагнули вплинути на стихійні сили природи чи суспільне оточен­ня. У народі побутують господарські, громадські, лікувальні, приворот­ні замовляння. Заклички супроводжуються виконанням певних рухів, жестів. Це впливає на розвиток мовлення, вдосконалення звуковимови. Примовка - жартівливий, здебільшого римований вислів, що ним розпочинається чи закінчується казка; дотепне зауваження, що вплітаєть­ся у розповідь чи текст твору; якась фраза чи віршик, що розповідаєть­ся під час дитячої гри тощо. Ці фольклорні твори (примовки та за­клички) не лише виховують у дитини бережливе ставлення до рослинного і тваринного світу, а й розвивають у неї мовленнєву активність,

тренують артикуляційний апарат, розвивають інтонаційні здібності до­шкільнят.

Лічилки - це віршовані, ритмізовані тексти, які використову­ються дітьми для поділу гравців на групи чи визначення їхньої ро­лі або послідовності участі у грі. Лічилки поділяють на такі групи: 1) складені самими дітьми; 2) складені дорослими (народні та автор­ські).

Серед лічилок першої групи чимало таких, які зовсім не мають сю­жету або містять лічбу до 8, 10, 12, а їх лексика - це спотворені числів­ники та слова, що слугують їх замінниками. У лічилках, складених дітьми, знаходимо багато іноземних слів, які поступово спотворюються і надають лічилці беззмістовного характеру («Уну, дуну, ре», «Ене, боне, три контори»).

Лічилки другої групи, що складені дорослими для дітей, мають пев­ний зміст, чітку композицію, написані літературною, образною мовою, містять повчальні та виховні завдання. Лічилкам властиві загадковість, яскравість, образність, незвичайні співзвуччя, привабливий сюжет, саме тому дітям подобається їх повторювати, тим самим удосконалювати власне мовлення.

Використання лічилок є стимулом для розгортання словесної творчос­ті дітей, розкриття їхніх лінгвістичних здібностей і мовних обдаровань. У звуковому оформленні лічилок може бути поставлений наголос на вимові певного звука з метою тренування артикуляції і вироблення певних орфоепічних навичок.

Мирилки - це вид дитячого фольклору. Діти використовують їх під час розв'язання сварки чи суперечки. Застосування мирилок у до­шкільному закладі сприяє активізації словника дитини, вдосконалює її мовлення, тренує мовленнєвий апарат, водночас вони виконують і певну виховну функцію.

Використання в комплексі усіх видів фольклору закріплює у дітей звуковимову, тренує мовленнєвий апарат, удосконалює мовлення, збага­чує словник дітей образними виразами.

Ознайомлення дітей з малими жанрами фольклору відбувається на заняттях з художньої літератури.

Тема: У нас на гостинах герої казок (фронтальне). (За експери­ментальними заняттями, розробленими О. Трифоновою.)

Мета: ознайомити дітей з фольклорними жанрами - забавлянкою та утішкою, спонукати повторювати за вихователем ці фольклорні тво­ри з відповідною інтонацією. Виховувати інтонаційну виразність мов­лення.

Матеріал: іграшковий зайчик, забавлянка «Біжить зайчик до­рогою», утішка «Зайчику-Плаксунчику, не плач», фотокартки.

Словник: забавлянка, утішка.

Хід заняття: вихователь розповідає складену ним казку:

«Жили-були собі дід та баба. І мали вони двох маленьких онучок: Ясочку-Нєзнайку та Вседізнайку. (Показує фотокартки.) Вссдізнайка була дуже гарною дівчинкою, завжди посміхалась, і про все, що знаходилося поряд з нею, дізнавалася, тому її так і назвали дідусь і бабуся. А от Ясочка-Незнайка нічим не цікавилася, нічого не хотіла знати, то й прозвали її Незнайкою.

Вирішили якось онучки піти до лісу. Ідуть вони дорогою та раптом чуюгь: хтось голосно плаче. Незнайка злякалась, а Вседізнайка відразу ж упізнала, чий це голос. Підійшли вони разом до деревця і побачили там зайчика. «Познайомся, -сказала Вседізнайка, - це Зайчик-Плаксунчик. Скільки я його знаю, стільки він і плаче. Скажи мені на вушко, чому ти плачеш? Ой, Плаксунчик плаче, бо хоче капусти, а ще тому, що ніхто не слухає його забавлянку».

- Вихователь пропонує послухати забавлянку про зайчика:

Біжить зайчик дорогою

Та й скаче,

Затуляється лапками

Та й плаче:

«Усі ж бо я городи обійшов.

Ніде ж бо я капусти не знайшов».

(Промовляє забавлянку двічі, імітуючи відповідні дії. Потім пропо­нує дітям розіграти її.)

- Ось бачите, чому Зайчик-Плаксунчик так голосно плакав. Діти, давайте дізнаємося, чи допомогли дівчатка зайчику заспокоїтися. (Зно­ву розповідає казку):

Занепокоїлася Вседізнайка, що Плаксунчику так сумно і вирішили вони з Ясоч-кою-Незнайкою допомогти йому. Пішли дівчатка з Плаксунчиком шукати капуст-ку. Довго ходили, раптом бачать: посеред лісової галявини стоїть чарівний палац, підійшли вони до нього. Щойно доторкнулися до дзвіночка, як-от двері самі й відчинилися. Зайшли дівчатка з Плаксунчиком до палацу й бачать: багато хлоп­чиків і кожний з них займається своєю справою. Помітив один хлопчик гостей і підійшов до них. Вседі.чпайка представила Ясочку-Незнайку та Зайчика-Плаксун-чика і попросила допомогти їм утішити зайчика. «Так, - сказав хлопчик, - йому допоможе мій брат. Познайомтеся, це Утішайко. Він знає дуже багато утішок, знає, як утішити маленьких діточок, тому ми і назвали його Утішайко. Він охоче по­ділиться з вами, щоб наступного разу ви змогли утішити свого Плаксунчика. Ось послухайте:

Зайчику-Плаксунчику, не плач, Спечу тобі калач, Медом помажу, усім покажу, А тобі дам!

(Промовляє утішку два-три рази.)

- Давайте, діти, і ми вивчимо цю утішку. (Діти заучують текст

УТІШКИ.)

Наприкінці заняття вихователь запитує у дітей, якою забавлянкою чи утішкою вони будуть забавляти та утішати своїх маленьких друзів? (Діти розповідають.) Надалі ці твори вивчають з дітьми на групових та індивідуальних заняттях.

Тема: Пригода у лісі (групове).

Мета: ознайомити дітей із фольклорними жанрами: скоромовкою, лічилкою, стимулювати промовляння їх; удосконалювати звукову куль­туру мовлення.

Матеріал: скоромовка «Лис у лісі заховався», лічилка «Йшла зозуля мимо саду».

Словник: скоромовка, лічилка.

Хід заняття: вихователь: «Діти, сьогодні я розповім вам про пригоду, яка сталася з Ясочкою-Незнайкою та Вседізнайкою».

Вирішили якось дівчатка піти до своїх знайомих друзів. Ідуть вони лісом і чують: хтось сперечається. Підійшли ближче і впізнали Зайчика-Плаксунчика і хлопчика з чарівного палацу.

Вседізнайка підійшла, привіталася і запитала: «Хлопчику, як тебе звати?» «Мене звати Швидкомовко», - швидко відповів хлопчик. «А чому ви сперечаєтеся?» -запитала допитлива Вседізнайка. Швидкомовко відповів, що він і Плаксунчик зна­ють цікаві скоромовки, але не можуть вирішити, хто перший почне їх говорити. Раптом збоку тріснула гілка. Всі злякано подивились у той бік. «Хто це може бути?» - запитала допитлива Вседізнайка. Чекати довелося недовго: із-за дерева вийшов ще один хлопчик з чарівного палацу. «Доброго дня! Мене звати Лічилко. Ворона-каркарона принесла мені звістку, що мій найменший брат і Зайчик-Плак-сунчик сперечаються. Я вам зможу допомогти. Я знаю багато лічилок, ось чому мене і назвали Лічилком. За допомогою лічилок можна визначити, хто перший почне гру або прочитає віршик. Послухайте:

Йшла зозуля мимо саду, Наступила на розсаду. І сказала: ку-ку-мак, Вибирай один кулак!

(Лічилку промовляє тричі.)

Вихователь пропонує дітям вивчити лічилку. (Діти заучують текст.)

«Ось ми і визначили, хто перший розкаже скоромовку. Починай, Швидкомов­ко». Швидкомовко поміркував і промовив таку скоромовку: Лис у лісі заховався, ліс лиса схопив. «Дівчатка, чи знаєте ви, чому її називають скоромовкою?» - запи­тав Лічилко. «Ні», - разом відповіли дівчатка. «Вона зветься так тому, що її по­трібно промовляти дуже швидко, ось так» (показує як). Коли дівчатка повертали­ся додому, вони були радісні, бо вивчили напам'ять скоромовку.

Вихователь пропонує дітям також вивчити нову скоромовку. (Діти заучують її.)

Тема: Допоможемо друзям (фронтальне).

Мета: виявити обізнаність дітей у малих фольклорних жанрах, перевірити вміння розповідати їх напам'ять, закріпити звуковимову, ви­разність мовлення.

Матеріал: лист, книжки.

Словник: активізація словника дітей назвами малих фольклор­них жанрів.

Хід заняття: вихователь: «Діти, коли я збиралася до дошкіль­ного закладу, то отримала лист. Ви хочете дізнатися, хто його написав і про що в ньому Йдеться?» (Відкриває лист і читає його):

Любі малята! Пише вам Вседізнайка. Мені відомо, що ви знаєте всіх моїх друзів. (Ііти пригадують імена хлопчиків.) Нещодавно з моїми друзями сталося неймовірне: хтопчики забули про все, що колись знали. Тепер вони весь час сумні, нічого не розказують, бо не пам'ятають ні утішок, ні колисанок, ні мирилок, ні скоромовок. тому я" і вирішила звернутися за допомогою до вас: якщо ви знаєте утішки, скоро­мовки, лічилки, мирилки. забавлянки, примовки, заклички, будь ласка, напишіть мені їх у листі, я віднесу його хлопчикам, і може тоді вони все пригадають. Чекаю вашої відповіді. Ваша подруга Вседізнайка.

• Діти, давайте домовимося так: ви розповідатимете, а я записувати­му, а потім ми разом віднесемо цей лист на пошту. Хочу ще повідомити вас, що Вседізнайка надіслала нам різні цікаві книжечки (показує), той, хто пригадає найбільше забавлянок, скоромовок та інші фольклорні твори, отримає одну таку книжечку. Хто з вас почне? (Діти розповіда­ють. Наприкінці заняття вихователь разом з дітьми відносить лист на пошту.)

Вивчені на заняттях з художньої літератури твори використовують­ся пізніше на заняттях з розвитку мовлення.

Отже, вдало дібрані вихователем методи і прийоми забезпечують успіх у вихованні звукової культури мовлення у дітей.

Дата добавления: 2014-11-20