ІІ. Конкретні цілі. 1. Проблема реактивності у сучасній патології є надзвичайно актуаль­ною

І. Актуальність теми

Тема 5. ПАТОЛОГІЯ РЕАКТИВНОСТІ. ПОРУШЕННЯ ІМУННОЇ РЕАКТИВНОСТІ

1. Проблема реактивності у сучасній патології є надзвичайно актуаль­ною. Реактивність відіграє велику роль як етіологічний фактор, вис­тупаючи як причина, або важлива умова у виникненні цілого ряду захворювань.

2. Стан реактивності залежить від статі, віку, спадковості, особливостей нервової, ендокринної, імунної систем організму. Активний вплив на неї має зовнішнє середовище і стан гомеостазу організму.

3. Реактивність в організмі тісно пов’язана з його резистентністю – здат­ністю протидіяти патогенним факторам. Зміна реактивності і резис­тен­т­ності може стати основою розвитку захворювань, і тому, розуміння цих механізмів має важливе значення для вивчення пато­генезу і патогенетичних підходів у лікуванні відповідних хвороб.

4. Імунній системі (ІС) належить велика роль в забезпеченні спе­цифічних механізмів реактивності організму. Вона підтримує антиге­нний го­ме­остаз, генетичну індивідуальність організму.

5. Імунологія спершу виникла як вчення про імунітет до інфекцій, а те­пер вивчає, перш за все, молекулярні та клітинні механізми імунної відповіді, а також його роль при різних патологічних станах організ­му. Зміни в ІС можуть проявитися її недостатністю (автоімунні, лімфо­про­ліферативні захворювання), гіперфункцією (виникнення гі­перергічних процесів реагінового, цитолітичного, імунокомплексно­го, власне клі­тинного типів).

6. Розлади ІС є важливою ланкою в патогенезі багатьох захворювань, що необхідно враховувати в патогенетичному лікуванні цих хвороб.

1. Знати визначення поняття реактивності і резистентності, їх види і механізми.

2. Вміти визначати стадії фагоцитозу у фіксованому мазку.

3. Вміти визначати функціональний стан системи мононуклеарних фа­гоцитів.

4. Вміти експериментально дослідити індивідуальну, групову і видову реактивність при дії різних факторів зовнішнього середовища.

5. Мати уявлення про вклад в становлення імунології Л.Пастера, І.Меч­нікова, О.Богомольця і А Безредка.

6. Знати основні типи імунопатологічних реакцій при гіперергічній іму­нній реактивності; причини і механізми основних первинних і втори­нних дефіцитів ІС, основні механізми автоімунних захворювань; при­чини та механізми реакції відторгнення трансплантату; методи експе­риментального відтворення гіпофункції імунної системи.

7. Вміти пояснити суть імунітету, його різновидностей; імунологічної толерантності; її видів, методів її відтворення та порушень.

8. Вміти застосовувати принципи імуностимуляції та імуносупресії.

9. Вміти визначати природні антитіла і аглютиніни в сироватці крові хворого.

ІІІ. Базові знання, вміння, навички необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
1. Мікробіологія	Поняття про фагоцитоз. Вчення про імунітет. Специфічна імунопрофілак­тика та імунотерапія інфекційних зах­ворювань.
2. Гістологія	Диференціація моно- і полінуклеар­них фагоцитів за їх морфологічними особливостями. Гістологія імуноком­петентних клітин.
3. Нормальна фізіологія	Фізіологічні показники неспецифічної ре­зис­тентності. Функціонування іму­нокомпе­тен­т­них клітин.

ІV. Завдання для самостійної праці під час
підготовки до заняття

1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
Реактивність	властивість організму відповідати змінами жит­тєдіяльності на впливи зовнішнього середовища
Резистентність	стійкість організму до дії патогенних факторів
Нормергія	фізіологічний стан реактивності, що характери­зується адекватною відповіддю на подразник
Гіперергія	стан реактивності, який характери­зується відпо­віддю, яка перевищує силу подраз­ника
Гіпо-(гіп-)ергія	стан реактивності, що характери­зується відпо­віддю, яка є меншою ніж сила под­разника
Анергія	стан реактивності, що характери­зується відсут­ністю відповіді на подразник
Дизергія	патологічний стан реактивності, що характери­зується спотвореною, неадекватною відповіддю на подразник
Імунітет	несприйнятливість організму до інфекційних і неінфекційних агентів і речовин, які мають анти­генні властивості
Антиген	це речовина, яка в організмі ви­кликає імунну від­повідь і взаємодіє з продук­тами цієї відповіді – антитілами чи активова­ними Т-лімфоцитами
Антитіла	це білки (Ig), які синтезуються під впливом антигену і специфічно з ним взаємоді­ють
Імунологічна реактивність	здатність організму відповідати на дію антигену клітинними й гуморальними реакціями, специфічними відносно антигену
Імунна відповідь	це специфічна реакція організму направлена на видалення конкретних чужорідних субстанцій (антигену) з нього і формування імунологічної пам’яті про цей антиген
Імунологічна недостатність	це вроджений або набутий дефект імунної сис­теми, який проявляється нездатністю організму повноцінно здійснювати реакції гуморального чи (і) клітинного імунітету
Імунологічна толерантність	це втрата здатності організму до імунної відпо­віді на антиген при повторній зустрічі з ним

2. Теоретичні питання до заняття:

1. Визначення основних видів реактивності організму і механізми що їх забезпечують.
2. Форми реактивності організму та їх характеристика.
3. Наведіть приклади патологічної неспецифічної та специфічної реактивності.
4. Назвіть показники оцінки діяльності імунної системи
5. Назвіть показники оцінки діяльності СМФ та біологічних бар’єрів.
6. Назвіть показники оцінки діяльності нервової та ендокринної систем.
7. Визначення реактивності та резистентності організму.
8. Основні види резистентності організму, характеристика, приклади.
9. Біологічні бар’єри організму. Визначення, види.

10. Фагоцитоз: визначення, стадії, порушення.

11. Система комплементу: визначення, структура, функції.

12. Порушення в системі комплементу. Приклади.

13. Первинні гуморальні імунодефіцити. Приклади.

14. Первинні клітинні імунодефіцити. Приклади.

15. Первинні комбіновані імунодефіцити. Приклади.

16. СНІД: причини, патогенез, наслідки.

3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

Дослід 1. Вивчити стадії фагоцитозу у фіксованому мазку і у «висячій краплі».

Завдання	Вказівки до завдання
Приготувати мазки ексудату: на­нести на предметні скла ексудат, зафіксувати 5-7 хв сумішшю Ники­форова, зафарбувати за Романовсь­ким. Вивчити мазки під імерсійним об’єктивом.	Мазки до і після фіксації підсушити. Фарби додати багато, витримати 15-20 хв, потім злити, промити водою, під­сушити. Знайти і замалювати всі стадії фагоцитозу.
Приготувати препарат «висячої кра­плі». Для цього на покривному склі поруч розмістити краплю ексудату і 0,1% р-ну нейтрального червоного. За допомогою голки кра­плі з’єднати. Плавно переверну­ти покривне скло з краплею і накрити ним лунку у склі Максимова. Вивчити препарат «висячої кра­плі» під імерсійним об’єктивом.	Фарбу нанести скляною паличкою. Нейтральний червоний забарвлює у ко­ричневий колір ділянки клітини з кис­лим середовищем, зокрема, травні ва­куолі фагоцитів. Краї лунки на склі Максимова змастити вазеліном. Крапля повинна бути у центрі лунки. Знайти і замалювати всі стадії фаго­цитозу.

Дослід 2. Визначити видову, вікову і індивідуальну резистентність тварин до дії радіального прискорення.

Завдання	Вказівки до завдання
У досліді бере участь 4-и миші, жа­ба, статевозрілий щур, щурятко. За 10 хв до початку досліду 1-й миші вводимо АКТГ, 2-й миші – фолікулін, 3-й миші – новокаїн, а 4-а миша – інтактна. Всіх тварин поміщаємо у центрифугу. Піддаємо їх дії радіального прискорення протягом 35 с. Оцінюється ступінь важкості стану кожної тварини.	Препарати вводяться під­шкір­но в дозі 0,2–0,3 мл.

Дослід 3. Визначити функціональний стан системи мононуклеарних фаго­цитів (СМФ) калориметричним методом при експериментальному судом­но­му припадку.

Завдання	Вказівки до завдання
У кролика викликають судоми, пропус­ка­ючи електричний струм через головний мозок. Одразу в крайову вену вуха вводимо 1% розчин фарби конгорот. Через 4 хв з надрізу крайової вени беремо 1 мл крові і додаємо до 0,6 мл цитрату натрію, цент­рифугуємо.	Вухо, де проходить крайова ве­на, пого­лити. Попередньо спи­р­том викликаємо гіпер­емію. Центрифугуємо потягом 3-5 хв при 2500-3000 об./хв.
Обережно відбираємо плазму у гра­ду­йо­вану пробірку гемометра Салі до мітки 2. Аналогічно чинимо з кров'ю, забраною в кролика через 30 хв.
Водою розводимо забарвлення 4-х хви­линної плазми до забарвлення 30-и хви­линної плазми. Мітка, до якої розведена 4-х хвилинна плазма, буде шуканою ве­личиною (у формулі Миколаєва – а).	Помішуємо скляною палич­кою.
Обчислюємо конгоротовий показник (КРП) за формулою Миколаєва: КРП = (а–2)/2	При нормальному функці­о­ну­ванні СМФ конгоротовий по­казник дорівнює 1

Дослід 4. Визначення природних антитіл (α- і β-гемаглютинінів) у сироватці хворих.

Обладнання: Венозна кров хворих гострим інфекційним процесом та хро­нічним інфекційним процесом, пробірки, центрифуга, піпетки, пастерівська піпетка, скляна планшетка, фіз. розчин, розчин Никифорова.

Завдання	Вказівки до завдання	Примітки
Отримати си­роватку з крові хворого	Взяти 2 мл венозної крові хворого гострим інфекцій­ним процесом і затяжною хронічною інфекцією. Цен­трифугувати протягом 5 хв. Сироватку відібрати у сте­рильну пробірку.	Забір крові бажано прово­дити за годину до досліду; до прове­дення досліду кров повинна зберігатися у термостаті. Цент­рифугувати при 3000 об./хв.
Провести виз­начення рівня α- і β-гем­аг­лютині­нів) у сироватці крові	На чисту знежирену скляну планшетку пастерівською піпеткою нанести 10-11 крапель фіз. розчину в 4-и ряди. В перші 2 лунки вне­сти по 1-й краплі сиро­ватки хворих. Починаючи з 2-ї лунки, провести розведення сиро­ватки в 4-х рядах (1:2; 1:4; 1:16; 1:32; 1:64; 1:128; 1:256; 1:512; 1:1024). У 1-й і 3-й ряди додаємо еритро­цити ІІ(А) групи крові у кількості 1/10 від об’єму сироватки. У 2-й і 4-й ряди додаємо еритроцити ІІІ(В) групи крові у кількості 1/10 від об’єму сироватки. Скляною паличкою прово­димо змішування у кожній лунці. Протягом 5 хв. про­водимо похитування план­шетки.	Скляні планшетки перед дос­лідом необхідно тричі протерти розчином Ники­форова для знежирення скла. Пестерівська піпетка повинна бути в строго вертикальному положенні і мати рівний горизонталь­ний кінчик. В останньому розведе­нні необхідно крап­лю розведе­ної сироватки вилити (розведе­ння прово­диться з меншого до біль­шого рівня). Змішування роз­веденої сироватки і ста­нда­ртних еритроцитів про­водиться у кожній лунці чистою скляною паличкою (з вищого до нижчого рів­ня). Коливання планшетки проводити з невеликою ам­плітудою, щоб лунки зберігали свій об’єм.
Зафіксувати результати	У сумнівних випадках аг­лю­тинації лунки поміща­ємо під мале збільшення мікроскопу і остаточно фі­ксуємо результати.	Зазначити кінцеві розведення, де присутня аглю­тинація у першого і дру­гого хворого.
Зробити вис­но­вок	1. Про силу первинної гу­моральної відповіді іму­нної системи організму. 2. Про групу крові хворих за системою АВО.

VI. Матеріали для самоконтролю

А. Завдання для самоконтролю:

№	Завдання	Вказівки до завдання
	Намалювати класифі­ка­цію реактив­ності люди­ни	До кожного виду реактивності на­вести приклади реакцій
	Намалювати схему кла­сифікації ре­зис­тентно­сті людини	Навести приклади
	Виписати основні по­казники спе­ци­фічної і неспецифічної реак­тив­ності людини
	Намалювати схему структури СМФ
	Охарактеризувати пору­шення імуно­логічної ре­активності	Дати характеристику в залежності від функціонального стану
	Охарактеризувати іму­нодефіцитні зах­ворюва­ння	Зміни у системі Т-лімфоцитів, В-лімфоцитів, комбіновані імуно­де­фіцити
	Охарактеризувати іму­нодепресивні захворю­вання	Описати етіологію, патогенез та стадії розвитку СНІДу.

Б. Задачі для самоконтролю:

Задача 1. Відомо, що правцевий токсин проникає в ЦНС і уражує її. Якщо своєчасно ввести хворому протиправцеву сироватку, то можна врятувати людину. Але на пізніх термінах введення сироватки, навіть у великих дозах, не рятує хворого.

1. Чому протиправцева сироватка не ефективна на пізніх етапах захворювання?

2. Чим це обумовлено?

Задача 2. Відомо, що правцевий токсин проникає в ЦНС і уражує її. Якщо своєчасно ввести хворому протиправцеву сироватку, то можна врятувати людину. Але на пізніх термінах введення сироватки навіть у великих дозах не рятує хворого. Це обумовлено наявністю гематоенцефалічного бар’єру, через який не може проникнути протиправцева сироватка.

1. Які структури складають цей бар’єр?

2. Яким чином можна підвищити проникність цього бар’єру?

Задача 3. Студент звернувся до лікаря зі скаргами на те, що під час зимової сесії він завжди починає хворіти, тоді як в інші періоди року стан здоров’я у нього задовільний. Лікар порекомендував підвищувати неспецифічну резис­тентність організму.

Запропонуйте 4-5 заходів для підвищення неспецифічної резистентності.

Задача 4. Хворий 26 років, після переохолодженням потрапив до лікарні з симптомами запалення легень.

1. Які механізми реактивності зумовили зниження резистентності до цього захворювання?

2. Як можна підвищити резистентність організму до простудних за­хво­рювань?

Задача 5. Чоловік 53 років порізав палець руки ножем і через тиждень по­трапив до лікарні з явищами сепсису. Перед тим він тривало лікувався глюкокортикоїдами з приводу хронічної екземи.

1. Що в цьому випадку викликало зниження резистентності організму і генералізацію патологічного процесу?

2. Які захисні механізми пригнітилися глюкокортикоїдами?

Задача 6. Хворий 24 років, протягом тривалого часу хворіє хронічними, час­то рецидивуючими інфекційними захворювання, спричиненими стафіло­ко­ками. Проведені обстеження виявили спадкову недостатність синтезу міє­ло­пероксидази макрофагів.

1. Як називається така форма (стан) реактивності?

2. Які механізми резистентності є порушеними?

Задача 7. Хворий М., 54 р. впродовж багатьох років страждає на грибкові захворювання шкіри та нігтів.

1. Яка ланка імунітету (клітинна чи гуморальна) є ймовірно уш­код­женою?

2. Проти яких видів антигенів працює ця ланка імунітету?

Задача 9. Французький хірург Ларрей якось зауважив, що рани у переможців загоюються швидше.

1. Функціональний стан якої системи буде в цьому випадку відігравати провідну роль?

2. Яку роль буде відігравати вегетативна нервова система в реактивності?

Задача 10. Хворий М., 30 р. впродовж багатьох років має захворювання се­човидільної системи, спричинених коковою флорою.

1. Яка ланка імунітету (клітинна чи гуморальна) є ймовірно ушко­дже­ною?

2. Проти яких видів антигенів працює ця ланка імунітету?

Задача 11. У хворої, з раковим захворювання молочної залози, після прове­деного комплексного лікування розвинувся вторинний імунодефіцит.

Які лікувальні заходи можуть ускладнюватися розвитком вторинних імунодефіцитів?

Задача 12. Відомо, що хворі зі СНІДом вмирають від розвитку численних інфекційних захворювань або пухлин.

1. Яка субпопуляція лімфоцитів ушкоджується ВІЛ-інфекцією?

2. Які ще інфекційні збудники можуть викликати вторинні імуно­дефіцити?

Задача 13. Хлопчик 14 років під час спортивних змагань отримав травму лівого яєчка. Через два роки у нього розвинувся патологічний процес у правому яєчку.

1. Включення якого механізму призвело до цього?

2. Ушкодження яких захисних структур організму лежить в основі цієї патології?

Задача 14. У одного хворого імунодефіцитний стан супроводжується міко­зом та вірусними захворюваннями, а у іншого – гнійною коковою інфекцією.

Недостатність яких систем імунітету є у кожного хворого?

Література

Основна:

1. Патологічна фізіологія / За ред. М.Н. Зайка, Ю.В. Биця. – К.: Вища школа, 1995. – 615 с.
2. Атаман О.В. Патологічна фізіологія в запитаннях і відповідях: Навч. посібник. – Вінниця: Нова Книга, 2007. – 512 с.

Додаткова:

1. Ройт А., Бристофф Дж., Мейл Д. Иммунологии: Пер. с англ. – М.: Мир, 2000. – 542 с.
2. Клиническая иммунология и аллергология / Под ред. Г. Лолора, Т. Фифера: Пер. с англ. – М.: Практика, 2000. – 806 с.

Дата добавления: 2014-11-20