Системасуб'єктів права та їх соціальні властивості

Цивілізаційна історія людства свідчить, що далеко не всі люди у минулому визнавалися суб'єктами права. Наприклад, за стародав­ніх часів індивіди, що перебували у статусі невільника, могли бути лише об'єктами правовідносин (предметом купівлі-продажу); зокре­ма, у римському праві невільник розглядався як річ, предмет, «за-

¹ Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. — СПб., 1909. — С. 147.

сіб виробництва, що говорить». До речі, в умовах рабовласницької формації всією повнотою формально-юридичних прав не володіли й багато хто з вільних громадян. У цьому факті безпосередньо відби­вається дія такого соціального чинника як залежність правосуб'єкт-ності від соціального статусу особи у станово-ієрархічних суспіль­ствах.

За часів феодалізму закріпачені селяни також не були рівноправ­ними громадянами, отож не були вони й повноцінними суб'єктами права. Вони мали суттєві обмеження у правах, бо феодальне право було «правом привілеїв» і чітко провадило градацію людей за соціа­льним походженням, званням, станом тощо.

У сучасних цивілізованих країнах соціально-правова дискри­мінація скасована. В Міжнародному пакті про громадянські і по­літичні права (1996 р.) проголошено: «Кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності» (ст. 16).

У системі суб'єктів права відбиваються всі соціальні характерис­тики і риси, що відповідають даному суспільству, його правовій та політичній системі, пануючому типу права.

Учасниками правовідносин є суб'єкти права, під якими розу­міють людей та їх об'єднання, що виступають як носії передбачених законом прав і обов'язків. Категорії «суб'єкт права» і «суб'єкт пра­вовідносин» є практично рівнозначними. Але конкретний громадя­нин як постійний суб'єкт права не може бути водночас учасником усіх правовідносин; новонароджені, малолітні діти і душевнохворі люди, які також є суб'єктами права, не стають суб'єктами більшос­ті правовідносин; врешті, правовідносини — не є єдиною формою реалізації права. Оскільки ці обставини мають здебільшого соціаль­ний характер, їх незбхідно враховувати при розгляді соціальної природи суб'єктів права.

Отже, суб'єктами права можуть виступати індивіди, їх колектив­ні спільноти (зокрема, об'єднання) чи організації, які на підставі юридичних норм стають учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав і обов'язків.

У парадигмі соціологічного підходу, який, за висловлюванням його найвидатнішого представника, американського вченого Р. Па-унда, визначає право як соціальний інструмент, засіб «соціальної інженерії», суб'єктів правовідносин можна досить чітко класифіку­вати та систематизувати.

Розділ З

Аналітична юриспруденція за ознаками формально-юридичного підходу (найчастіше це — правовий статус) поділяє суб'єктів права на дві групи: ті, що здійснюють правовідносини в галузі приватного права, і ті, що діють у сфері публічного права. У сфері приватного права (цивільного, сімейного, трудового, земельного, цивільного су­дочинства тощо) суб'єкти права поділяються на фізичних і юридич­них осіб. У галузі публічного права самостійними суб'єктами висту­пають органи держави, що володіють повноваженнями зі здійснен­ня владних функцій законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

Соціологічна класифікація суб'єктів права вимагає брати за кри­терії соціально-правові ознаки: по-перше, соціально-лравовий ста­тус; по-друге, соціальну згуртованість; по-третє, інституційність.

Отже, суб'єкти правовідносин можна розподілити на:

— індивідуальні — громадяни конкретної держави, іноземні гро­
мадяни, особи без громадянства (апатриди), особи з подвійним гро­
мадянством (біпатриди);

— колективні (соціальні спільноти) — народ, нація, населення
регіону, трудовий колектив;

— інституційні (організації) — державні організації (державні
органи, адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи,
державні установи і підприємства, безпосередньо держава), недер­
жавні організації (громадські об'єднання, господарчі організації як
юридичні особи, релігійні організації й установи, іноземні фірми)
(рис. 1).

Слід обов'язково уточнити, що не будь-який колектив людей, або соціальна спільнота (група) можуть виступати суб'єктами права. Наприклад, такі соціальні чи соціопрофесійні спільності, як сім'я (родина), група, курс, кафедра вищого навчального закладу, вироб­нича бригада чи цех та деякі інші не мають ознак правосуб'єктнос-ті. Суб'єктами права можуть стати лише більш чи менш значні, усталені або постійні соціальні утворення, які характеризуються єдністю волі і мети, а також визначеною внутрішньою організацією. Тобто це не тимчасові поєднання громадян або певних структур.

Соціальна природа суб'єктів права визначається не властивостя­ми, що їм надає юридично й соціально обумовлена правосуб'єкт-ність — це лише опосередкований зв'язок; вона генетично походить із чинників соціального характеру — суб'єкти права, як доводить

соціологічний підхід, є елементами соціально-класової та соціаль­но-інституційної структури суспільства.

Отже, розглянемо їх соціально-правові ознаки.

Громадяни — це, за соціологічним визначенням, індивіди, що як суб'єкти права набули громадянських прав певної держави; вони вступають у різні правовідносини: цивільно-правові, сімейні, трудо­ві, земельні, фінансові, процесуальні тощо. Від соціальної та право­вої активності громадянина залежить набуття ним певного статусу в суспільстві, соціальній верстві, групі чи колективі, його життєвий успіх. Соціально-правове становище громадян цивілізованих країн в цілому характеризується наявністю у них правового статусу, який містить не тільки правосуб'єктність, але й основні права, свободи та обов'язки людини, які найчастіше закріплюються у Конституції держави. Так, соціально-правовий статус громадян України цілком

Розділ З

Право як соціальне явище

відповідає стандартам прав людини, що визначені загальновизнани­ми міжнародно-правовими актами. Конституція України (1996 р.) визначає права і свободи людини як невідчужені та невід'ємні, що належать кожному від народження; закріплює і гарантує рівність всіх громадян перед законом і судом, право на життя, захист гіднос­ті особистості, право на свободу і особисту недоторканність, недо­торканність приватного життя, оселі, свободу руху, вибору місць перебування і проживання, свободу слова, думок і совісті, зборів, мітингів і демонстрацій, право на об'єднання, участь в управлінні справами держави, свободу підприємницької діяльності, захист права приватної власності тощо. Кожен громадянин має гарантії со­ціального забезпечення, право на житло, на охорону здоров'я, на освіту, на волю у творчості, на захист прав і свобод у суді. Водночас Конституція України встановлює соціально виважені обов'язки гро­мадян: платити законно визначені податки і збори, зберігати приро­ду і навколишнє середовище, дбайливо ставитися до багатств приро­ди, захищати Вітчизну, нести військову службу згідно з чинним за­конодавством.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть бути су­б'єктами трудових, цивільних, процесуальних та інших правовід­носин. Водночас вони обмежені зі зрозумілих причин у деяких со­ціальних правах і обов'язках, зокрема не мають виборчих прав і прав на участь в управлінні державними інститутами, на них не розповсюджується дія загальної військової повинності та деяких статей Кримінального кодексу України тощо.

Слід зазначити, що, крім конституційно-правового статусу, різні громадяни можуть отримувати специфічні соціальні статуси, багато з яких визначаються конкретними законами або підзаконними ак­тами. Наприклад, статус робітника, військовослужбовця, студента, працівника провоохоронних органів, пенсіонера тощо. Сучасні со­ціально-політичні реалії вимагають належного опрацювання і за­кріплення у законі таких актуальних статусів, як безробітний, біженець, іноземний працівник тощо.

Соціальні спільноти виступають суб'єктами права найчастіше опосередковано, через державні організації чи громадські об'єднан­ня, яким вони делегують відповідні повноваження. Проте закон пе­редбачає умови і випадки, за яких народ, нація (етнос), населення регіону (адміністративної території), трудовий колектив можуть ви­явити безпосередню і активну правоздатність. Наприклад, народ

(чи населення регіону) безпосередньо реалізовує свої права шляхом всенародного голосування (референдуму). У відповідності до вимог Конституції України (1996 р.) місцеве самоврядування забезпечує самостійне рішення населенням питань місцевого рівня і значення, володіння, користування і розпорядження муніципальною власніс­тю чи власністю громадян.

Недержавні організації діють не тільки у господарчій сфері со­ці оекономіч них стосунків, але й у політиці (партії та рухи), захисті прав громадян (юридичні консультації, професійні союзи та асоціа­ції, товариства охорони прав споживачів та ін.); вони виступають у ролі суб'єктів права у державно-правових, адміністративно-право­вих, трудових, процесуальних та інших відносинах. Володіючи подвійним статусом (елементів політичної структури соціуму та структурних ланок громадянського суспільства), вони за своїм про­міжним становищем мають значні та диференційовані механізми соціального контролю.

Державні організації (як суб'єкти права) за виконуваними функ­ціями поділяються на три групи:

1) органи держави, що виконують функції управління і мають
владні повноваження. Найчастіше вони виступають суб'єктами ад­
міністративних, земельних, кримінально-правових і процесуальних
правовідносин. їх правове становище характеризується компетен­
цією, передбаченою чинним законодавством, а соціальне — визна­
чається механізмами легітимації, тобто суспільного визнання та ви­
правдання;

2) установи, що займаються соціально-культурною діяльністю,
не пов'язаною з владними повноваженнями. Це так звані бюджетні
установи (школи, вищі навчальні заклади, лікарні, бібліотеки, теа­
три, музеї тощо), які виконують специфічні професіоналізовані фу­
нкції у суспільстві та водночас структурують його соціальні інсти­
тути — освіту, культуру, мистецтво, охорону здоров'я тощо;

3) підприємства, які займаються господарчою діяльністю, діючи
або на засадах права господарчого ведення, або на праві оперативно­
го управління (казенні підприємства). Держава несе субсидіарну
відповідальність за їхніми зобов'язаннями.

Державні організації виступають у цивільно-правових відноси­нах як юридичні особи, здійснюючи функції позавладного характе­ру. Крім того, права і ознаки юридичних осіб отримують багато з не-

І

Розділ З

Право як соціальне явище

державних організацій (господарчі товариства, виробничі й споживчі кооперативи, громадські, релігійні організації тощо).

Зрештою, держава в цілому виступає як суб'єкт права у держав­но-правових (міждержавних, міжреспубліканських) відносинах, у деяких майнових (валютне регулювання, випуск облігацій тощо) взаємозв'язках, є власником майна, підприємств, транспорту, зв'яз­ку, може встановлювати монополію тощо. Всі параметри і функції держави соціально-політично обумовлені, а за умов демократичного ладу — делеговані суспільством.

Отже, правосуб'єктність як елемент правових відносин має не лише формально-юридичне значення, але й чітко опосередкована соціальними умовами і зв'язками.

Система суб'єктів права зі всіма їх соціоюридичними ознаками вибудовується сучасним демократичним суспільством у відповід­ності до політичного ладу, соціально-класової та соціально-етнічної структури соціуму, залежно від рівня політико-правової культури населення, розгорнутості інститутів громадянського суспільства.

Література:

1. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. — СПб., 1909.

2. Кульчар Кальман. Основи социологии права. — М.: Прогресе,
1981.

3. Карбонье Жап. Юридическая социология // Пер. с фр. и вст.
В. А. Туманова. — М.: Прогресе, 1986.

4. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология
права: Учебник для юридич. факультетов и институтов. — М.:
Юрист, 1995.

5. Щегорцое В, А. Социология правосознания. — М.: Мьісль, 1981.

6. Теория государства и права: Курс лекции / Под ред. Н. И. Матузо-
ва и А. В. Малько. — М.: Юрист, 1997.

7. Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Пе-
ревалова. — М.: Изд.группа ИНФРА М-Норма, 1997.

8. Алєксеев С. С. Теория права. — М.: Изд-во БЕК, 1994.

Дата добавления: 2014-11-20