Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Функції соціології права 3 страница




Вихідним положенням його аналізу права є визначення права як однієї з форм «соціальної координації», що в більшій мірі виражає правові процедури та структури, ніж зміст правових приписів. Ко­ординація може ґрунтуватись на засадах моралі, або навіть на та­ких речах, як страх, зручність, користь тощо. Координація набуває різновидів залежно від того, чим керуються малі групи (як основні актори — дійові особи). Якщо їх поведінка визначається зовніш­німи владними інститутами, то це імперативна координація, а коли вона спирається на звичаї, ввічливість, релігійні стандарти — неім-перативна. Правові корені мають моральний характер, оскільки во­ни завжди можуть бути визначені як твердженнл про «належне». Тому Тімашев називає право «етико-імперативною координацією поведінки».

Методологію свого дослідження правової реальності сам Тімашев визначає як метод «причинно-функціонального аналізу», що базу­ється на використанні таких соціологічних методів як спостережен­ня, експеримент. Окільки в центрі уваги соціології права перебува­ють каузальні зв'язки, вона є номографічною наукою, на відміну від юриспруденції, що є дескриптивною та ідеографічною наукою, що описує правові норми в конкретних умовах.

Г. Гурвіч був професором права перед тим, як він, подібно до Тімашева, в 1921 р. був змушений покинути Росію, щоб через кіль­ка років стати видатним французьким соціологом.

Друга світова війна спричинила його переїзд до США, де в 1942 р. він видав «Соціологію права». Спираючись на веберівський метод типологічного аналізу, Г. Гурвіч аналізує різноманітний історичний матеріал. Проблематику соціології права він зводить до трьох основ­них проблем: а) відносини права до інших форм та рівнів соціально-


сті; б) типи правових систем в окремих соціальних групах та типах суспільств; в) обумовленість розвитку та змін права в окремих ти­пах суспільств.

Гурвіч не визнає державу джерелом права, використовуючи ви­значення права, що є досить широким, за змістом наближаючись до соціальних норм у цілому. Він розділяє «право суспільства» та «право держави», що дозволяє створювати обмеження держави су­спільством. Первинними матеріальними джерелами «суспільного права» він вважав нормативні факти, тобто «спільноти, що створю­ють себе, породжуючи право, яке є основою їх існування» (як соціа­льного інституту). Поняття «юридична регуляція охоплює всі осно­вні форми соціального контролю, хоча особливим предметом ана­лізу стає так зване «організоване право», що відповідає офіційному «державному» праву.

Аналізуючи відношення права до соціальної солідарності, він пропонує таксономічну схему, що суттєво відрізняється від позиції Дюркгейма. Він стверджував, що організоване право — це лише оболонка, за якою знаходиться «спонтанне право».

Ж. Гурвіч дає таке визначення: «Соціологія права — це та части­на соціології людської духовності, яка вивчає цілісну соціальну реа­льність права, починаючи з його видимих зовнішніх проявів в ефек­тивній колективній поведінці (що кристалізується в організаціях, звичаєвій практиці, традиціях), у матеріальних основах (структури юридичних Інститутів)»1.

Соціологія права, як зазначає Ж. Гурвіч, не може мати на меті визначення сутності права чи опрацювання системи юридичних ка­тегорій чи принципів, цінностей, тобто заміщення теорії права.

У другій половині XIX ст. одним з епіцентрів «соціологічного ру­ху» в правознавстві була Росія. Теоретичні здобутки таких юристів, як С. А. Муромцев, М. М. Ковалевський, Л. І. Петражицький, М. М. Коркунов та інших не тільки відповідали загальноєвропейсь­кому рівню «соціологізації юридичної науки», але й багато в чому його випереджали.

М. М. Коркунов вважав, що правова наука має звернутися до «вивчення права в його житті, в його русі»2. А змістом суспільного життя є постійна взаємодія різнонаправлених інтересів. Стабіль­ність та цілісність суспільства за таких умов підтримується правом.

1 Сипіііск О. Зосіоіоеу ої Ьа». — Ь., 1998. — Р. 61.

2 Коркунов Н. М. Сборник статей 1877—1897. — М., 1901. — С. 15.


 






Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 472; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.007 сек.