Функції соціології права 1 страница

І

Соціологія права як науковий напрям

Основним у всій цій проблематиці є вчення про ефективність правових приписів і діяльності державних установ, бо саме тут у найвищому ступені виступає на перший план практично-політичне значення соціології права.

Соціологія права є однією зі спеціальних соціологічних теорій. її метою є дослідження феномена права з позиції соціології.

Об'єктивною підставою для виокремлення такої особливої галузі знань соціології служить те, що право — це важливий не тільки по­літичний і юридичний, але й соціальний інститут, якому належить найважливіша роль у соціальному контролі та соціальному регулю­ванні.

Правові явища і процеси не можуть бути глибоко і всебічно ви­вчені поза їх зв'язком із суспільством як соціальною системою, тоб­то поза соціальними зв'язками.

Соціологію права можна визначити як науку про загальні та спе­цифічні соціальні властивості, закономірності І механізми взаємодії суспільства як соціальної системи і права як його підсистеми, як за­собу соціального регулювання.

Для соціології права можливе виділення принаймні трьох рівнів аналізу суспільних явищ, а саме:

1) співвідношення індивідуума, особистості з її безпосереднім со­
ціальним середовищем, коли цінності, настанови, характеристики
особистості зіставляються з соціальними нормами, цінностями,
втіленими в окремі, конкретні соціальні інститути — насамперед у
систему правових норм суспільства;

2) співвідношення зазначених правових норм (системи права) з
іншими, більш широкими за своїм обсягом соціальними категорія­
ми — суспільною правосвідомістю, мораллю тощо;

3) нарешті, співвідношення з метою аналізу всієї сукупності па­
нуючих у даному суспільстві політичних, правових, морально-етич­
них та інших норм і цінностей з провідними соціально-економічни­
ми характеристиками суспільства, його соціальною структурою.

При розгляді першого із зазначених рівнів може бути показано, як зміни, що відбуваються у соціальному середовищі, у змісті пра­вових норм, спричиняють відповідні зміни у поведінці особистості (що розуміється як сукупність соціально обумовлених властивостей і характеристик), що призводять до коригування цієї поведінки від­повідно до вимог норм права.

За своєю сутністю зв'язок між явищами і процесами має харак­тер взаємодії, коли ці явища і процеси складаються у певні систе­ми, взаємно впливаючи й обумовлюючи один одного. Виділивши й описавши конкретні риси подібної взаємодії, установивши її струк­туру, ми зможемо проникнути углиб конкретного явища, заглянути далі «явної очевидності» конкретних фактів, виявляючи їх внут­рішній зв'язок і взаємозалежність, проаналізувати характер, тип цього зв'язку.

Відомо, що як об'єкт дослідження, специфічний для соціології, обираються соціальні дії. До них належать як групові дії (тобто дії суспільних груп, верств, класів тощо), так й індивідуальні дії — дії окремих осіб, що мають суспільне значення.

Це положення важливе і для соціології права, для визначення її предмета. Так, якщо для правової науки головну роль відіграє ви­вчення відповідної галузі права, яка втілена у систему законодавст­ва, то для соціології права головне полягає у вивченні закономірно­стей у діяльності осіб: а) які приймають закони; б) які застосовують закони; в) на поведінку яких впливають норми права.

Поведінка зазначених осіб визначається (як і взагалі поведінка індивідуумів у суспільстві) на двох рівнях — матеріальному (відно­сини у сфері виробництва, економіки) і похідному від нього — ідеа­льному рівні (приписані правила і норми, цілі, форми і способи дія­льності).

Для соціології права, що вивчає соціальне функціонування пра­вових норм, ближчим є саме другий аспект регулювання соціальної діяльності.

Для соціологічних досліджень в праві суттєво, що соціальна дія, тобто діяльність, яка відбувається у суспільстві, являє собою вза­ємодію.

Соціологія права виходить з примату суспільних відносин над правовідносинами та юридичною нормою. Характер суспільних від­носин визначає і систему правових норм, і ступінь їх порушення (до-;ержання), і «форму» реагування суспільства на правопорушення.

На відміну від юридичного підходу (правові норми — судова фактика), соціологічний прагне розкрити більш глибинні зв'язки, ікі відбивають суть правових явищ: суспільні відносини — право — )ункціонування правових норм у суспільстві — їх соціальна ефек-пивність.

Соціологія права як науковий напрям

Розділ 1

Право — відносно самостійне суспільне явище, і в цьому розу­мінні воно є предметом юридичної науки. Право — сторона суспіль­ства, і в цьому розумінні воно є предметом соціології права.

Оскільки право породжене суспільством, то усі юридичні явища тією чи іншою мірою є соціальними. Однак зворотне було б невір­ним: не усякий соціальний феномен є правовим. Існує неправове со­ціальне, наприклад, те, що називається звичаями. Коли, обідаючи у ресторані, людина починає з супу, закінчує десертом, а потім вима­гає рахунок — це приклад феномена звичаїв, а не феномена права (коли людина почуває себе пов'язаною договором)¹.

До предмета дослідження соціології права відноситься взаємодія юридичних і неюридичних чинників, взаємозв'язок лравових і не-правових явищ.

Отже, правові явища (правові чинники) мають інтерес для соціо­логії права (на відміну від традиційної юриспруденції) не самі по со­бі, а в їх зв'язках з неюридичними чинниками, а неюридичні чинни­ки значущі для соціології права (на відміну від загальної соціології) лише у зв'язках, впливах, взаємодії з правовими явищами.

Соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а та­кож механізм і закономірності такої взаємодії і є предметом соціо­логії права.

Такий підхід орієнтує конкретні дослідження на пошуки нових неюридичних чинників, що впливають на право або зазнають його впливу, на з'ясування нових механізмів і напрямів взаємозв'язку юридичних і неюридичних чинників, виявлення нових тенденцій і в остаточному підсумку закономірностей у відповідній сфері су­спільного життя.

Соціологічний підхід до дослідження права передбачає вивчення юридичних явищ у трьох основних напрямах.

Перший напрям дослідження охоплює вивчення тих особливос­тей соціально-економічних умов життя, що потребують юридичного врегулювання суспільних відносин в кримінально-, цивільно-, ад­міністративно-правових та інших формах. Тут набувають свого мате­ріального обґрунтування всі юридичні інститути та норми. Іншими словами, в ході дослідження, яке проводиться в цьому напрямі, ви­являються потреби суспільства в певному виді правового регулюван­ня і дається пояснення вибору юридичних засобів їх задоволення.

¹ Карбон-ье Ж. Юридическая социология. — М., 1986. — С. 30—31.

Другий напрям охоплює дослідження соціального, соціально-психологічного і юридичного механізмів дії правової норми. Ви­вчення соціального і соціально-психологічного механізмів передба­чає визначення відповідних чинників, які впливають на виконання юридичних норм і побудову ряду моделей поведінки, які дозволя­ють досліджувати сукупну дію усіх цих соціально і юридично зна­чущих чинників, які зведені до єдиної системи. Його результати стають теоретичною базою для науково обґрунтованих рекоменда­цій органам, що застосовують право, та для удосконалення законо­давства шляхом збагачення його соціального змісту за рахунок від­биття у правових нормах економічних, політичних, соціально-психологічних та інших моментів. У свою чергу, дослідження юри­дичного механізму приводить до створення теоретичного фундамен­ту для поліпшення структури власне правових норм, більш чіткого відбиття їх юридичного змісту шляхом уточнення прав і обов'язків учасників правовідносин і для раціоналізації законодавчої техніки.

Третій основний напрям включає вивчення ефективності право­вих норм, в процесі якого виявляється достатність або недостат­ність юридичних засобів, обраних для досягнення поставлених цілей.

Соціологія права як науковий напрям має основні, саме їй прита­манні проблеми.

Структурно соціологія права складається з таких головних роз­ділів:

— загальні теоретичні та методологічні питання;

— спеціальні проблеми та конкретні соціально-правові дослі­
дження;

— методика та техніка соціально-правових досліджень.

У ряді загальних проблем важливе місце посідають такі, як со­ціальні джерела права, соціальна система і соціальний механізм функціонування правових інститутів, система соціальних функцій права, правові проблеми соціального планування, взаємодія права і громадської думки, престиж права й юридичних професій у су­спільстві.

Що стосується спеціальних проблем, то можна визначити такі, нк соціогендерний аспект у соціології права, соціологічні проблеми нормотворчості та діяльності щодо застосування права, соціологіч­ний підхід щодо дослідження судової діяльності, інститутів і норм

Розділ 1

Соціологія права як науковий напрям

кримінального права тощо (про спеціальні проблеми соціології пра­ва йдеться у відповідних розділах підручника).

Соціологія права досліджує юридичні явища у межах загальної соціологічної теорії, зосереджуючи свою увагу на праві як соціаль­ному інституті, його зв'язках з іншими соціальними інститутами (економікою, політикою, моральністю тощо).

Соціологія права прагне пізнати фактичну соціальну дійсність у тому обсязі, в якому вона пов'язана з правовим чинником.

Вона намагається з'ясувати, за допомогою якого способу право змінює соціальну дійсність або за допомогою якого способу соціаль­на дійсність формує право.

Соціологія права прагне пізнати право в його дії — виявити га­лузь, в якій швидкі або повільні правові зміни є ефективними; вона намагається визначити, якого роду правовий інструментарій приво­дить до відповідних змін у політичній свідомості, сфері господарсь­ких відносин або в стосунках між людьми, намагається виявити по­середні або побічні негативні наслідки, які право може створити.

Соціологія права прагне визначити, в якій галузі функціонують необґрунтовані уявлення у зв'язку із застосуванням права, якою мірою вони погоджуються з дійсністю, які причини таких необгрун­тованих уявлень.

Соціологія права вивчає дію права насамперед для того, щоб да­вати рекомендації, які сприятимуть раціональному та ефективному формуванню соціальної дійсності.

Співвідношення, взаємозв'язок і взаємодія права, його інститу­тів і норм із соціальною дійсністю є центральною проблемою соціо­логії права. Вона вивчає не все в праві й не право, взяте само по собі, а соціальне у праві, взаємодію соціального і правового, тобто соціа­льну обумовленість права, соціальні умови й основи його дії та со­ціальну роль права.

Іншими словами, в задачу соціології права входить дослідження права як важливого елемента соціальної системи, його взаємодії з іншими соціальними структурами, тобто з'ясування, зокрема, того, як, з одного боку, у суспільстві виникає і визріває соціальна потре­ба у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин і як у процесі такого регулювання відбиваються особистісні, групові й суспільні інтереси, а з іншого — як здійснюються соціальні функції права, яким чином і наскільки ефективно під впливом права у сус­пільстві відбуваються ті чи інші соціальні зміни.

Соціологія права прагне додати своїм висновкам такої форми, щоб вони були придатні для впровадження у соціальну практику.

Так, наприклад, висновки, пов'язані з проблемами злочинності, мають бути сформульовані таким чином, щоб вони змогли надати можливість дослідникам-практикам перевести теоретичні концеп­ції на мову їх професійної діяльності. І хоча така практика перебу­ває тільки на початковому етапі, проте вона вже позитивно відбива­ється на збагаченні тими чи іншими способами теоретичних знань практичним досвідом і, навпаки, практики — теорією.

Соціологія права аналізує дійсність, прагне емпірично її розкри­ти та дати найбільш повну та виразну картину цієї дійсності.

Соціологія права має не тільки власне теоретичну частину, набір спеціальних проблем, які складають її теоретичну основу, але й складний комплекс питань, які стосуються методології та процеду­ри дослідження.

Структуру соціології права на емпіричному рівні складають фак­ти та емпіричні закони, а також методика і техніка конкретних до­сліджень.

Емпірична соціологія права накопичує той фактологічний мате­ріал, на базі якого розвивається при відповідному теоретичному узагальненні уся соціологія права.

Одним з найважливіших завдань, яке вирішується соціологією права, є пояснення емпіричних даних.

Предметом емпіричної соціології права є фактична поведінка лю­дей у сфері дії права. Це пояснюється тим, що соціально-правові фак­ти виявляються як реальні дії людей.

Предмет дослідження тієї чи іншої науки нерозривно пов'язаний з її методом. Метод науки — це шлях наукового пізнання соціальної дійсності. Соціологія права використовує різні загальнонаукові ме­тоди:

— діалектичний метод — виходить з принципів єдності і бороть­
би протилежностей як джерела розвитку, єдності логічного й істо­
ричного у пізнанні, включаючи сходження від абстрактного до кон­
кретного, поєднання аналізу і синтезу;

— метод системного аналізу — спрямований на дослідження об'­
єкта як частини цілого і як цілого, яке складається з частин, як сис­
темної цілісності, робить акцент на виявленні механізмів забезпе-

Розділ 1

Соціологія права як науковий напрям

чення цілісності об'єкта, на аналізі зв'язків між різними елемента­ми системи;

— метод структурно-функціонального аналізу — один із напря­
мів системного підходу, який розглядає об'єкт дослідження як
структурно розчленовану цілісність, в якій кожний елемент струк­
тури має своє функціональне призначення;

— статистичні методи — математичні методи досліджень масо­
вих явищ випадкового характеру;

— методи соціально-психологічних досліджень — насамперед
різні способи тестування тощо.

Особливе місце посідають соціологічні методи емпіричних до­сліджень — методи збирання емпіричної інформації (спостережен­ня, опитування, аналіз документів, експеримент).

Конкретні соціологічні дослідження у праві націлені на вивчен­ня як соціальної обумовленості, так і соціальної дії, ефективності дії права та його інститутів, розкриття впливу права на суспільні від­носини, на практику і зворотної дії соціальних чинників на право.

Отже, у межах зазначеної спільності (у найширшому розумінні) об'єкта пізнання різних наук про право не можна не бачити своєрід­ності підходу соціології, насамперед соціології права, до його ви­вчення. Соціологія, соціологія права досліджують соціологічне у праві, тобто розглядають право як одну із соціальних підсистем, як соціальний інститут. Це означає, що право вивчається з погляду ви­явлення у ньому насамперед інтересів, цінностей і норм, дії і вза­ємодії особистостей, соціальних груп і суспільства в цілому. Тому в більш вузькому, конкретному розумінні безпосереднім об'єктом со­ціології права є не власне право, а його взаємозв'язок і взаємодія з соціумом, що знаходить своє відбиття як у соціальній обумовленос­ті права, так і у впливі права на соціальну реальність. І тут питання про об'єкт соціології права немов зливається з питанням про його предмет.

Отже, соціологія права є певним чином структурованою систе­мою соціальних знань про право як особливий соціально-юридич­ний феномен в його генезисі, а також дії, тобто як соціальне діюче (соціально спрямоване) явище, процес. Соціологію права можна визначити як міждисциплінарну галузь наукового знання, що об'єд­нує в собі пізнавальні ресурси юриспруденції як системи наук про

право та державу і загальної соціології як науки про закономірності формування, розвитку й функціонування суспільства.

Саме така формула предмета соціології права є оптимальною і відбиває те загальне, що зближує позиції вчених як юристів, так і соціологів, незважаючи на нюанси, які є в їх міркуваннях.

З особливою увагою необхідно ставитися до питання: для чого потрібна соціологія права?

Найважливішими функціями соціології права, як і кожної нау­кової дисципліни, є теоретична (методологічна) та практична. Від­повідно до цих двох основних функцій можна було б виділити дві моделі, два види соціології права: суто соціологію права і приклад­ну соціологію права.

Однак і тут, як і в багатьох інших випадках, краще не роздвою­вати науку, а говорити про єдину науку.

Для юридичної науки, яка звернена насамперед до окремої нор­мативної форми відбиття соціального буття, тобто до права як сукуп­ності норм, використання соціологічних методів особливо важливе, бо воно допомагає виявити, якою мірою ці норми реалізуються у реальному житті, чи немає розриву між належним і сущим, як оцінює дані норми громадська думка тощо.

Внесок юридичної науки до комплексних досліджень проблем суспільного життя багато в чому залежить від того, якою мірою ви­вчена соціальна обумовленість і ефективність права, розкритий со­ціальний механізм правового регулювання.

Тільки за цієї умови є можливим обґрунтований вибір тих соціа­льних інтересів, фактів, норм і відносин, які можна санкціонувати юридичним законом, лише тоді і з'являється основа для визначення найбільш ефективних засобів впливу.

Однак галузеві юридичні науки все ще переживають труднощі при такій оцінці, а загальна теорія права може дати тільки принци­пові орієнтири, які необхідні, але не достатні для юридичного роз­в'язання конкретних соціальних проблем. Заповнити цей вакуум — завдання соціології права.

Наприклад, організація на науковій основі правотворчої діяль­ності держави, яка відповідала б інтересам широких мас. А для цьо­го слід мати у своєму розпорядженні теоретичні знання, які дозво­ляли б передбачити наслідки.

Розділ 1

Соціологія права як науковий напрям

Підстави для такого передбачення і дає соціологія права. Вивчаючи громадську думку про право, ставлення до нього різ­них верств населення, причини недостатньої ефективності деяких правових норм, соціологія права прагне насамперед скласти уявлен­ня про фактичні мотиви, які управляють поведінкою населення в цілому, а також про мотиви поведінки різних соціальних верств.

Знання цих мотивів надасть можливість виявити той внутрішній рушій, на який може розраховувати законодавець або особа, яка впливає на суспільство.

Для того, щоб скласти цілісне й об'єктивне уявлення про право­ву систему, що вивчається, досягти певної практичної мети, вико­ристовуються як загальні методи процесу мислення, так і соціоло­гічні методи: опитування, аналіз документів, спостереження, експе­римент.

Теоретична (методологічна) функція соціології права забезпечує приріст теоретичних знань, уявлень про право, його функціонуван­ня та розвиток, а також про методологічні засади соціологічного до­слідження.

Розкриваючи конкретні закономірності взаємодії суспільства та права, соціологічна теорія виконує функцію безпосередньої методо­логії емпіричних досліджень права. Методологічна функція соціо­логії права не тільки в тому, що вона теоретично орієнтує дослідни­ка при роботі з емпіричним матеріалом (постановка проблем, вису­нення гіпотез, пояснення фактів тощо). Не менш важливе й те, що вона формулює вимоги до емпіричного аналізу права.

Призначення соціології права — виявити ті властивості самого права, які заважають його пізнанню, показати надзвичайну різно­манітність практичних ситуацій, звертаючи особливу увагу на його повсякденну реалізацію, яка не призводить до судових спорів.

Інформаційна функція забезпечує одержання інформації про ре­альні юридичні явища, процеси, систематизацію такої інформації та формування уявлень про проблеми, що потребують вирішення.

Цю функцію збору відомостей, отримання даних соціологія пра­ва спонтанно виконувала з перших днів свого існування, що допо­могло по-новому глянути на багато інститутів.

Не слід переоцінювати можливості цієї функції збору відомостей з конкретних проблем. їй треба віддати належне в тому сенсі, що во­на спонукає до подальших досліджень, але було б помилково вважа-

ти, що з ЇЇ допомогою можна відразу ж вирішити усі проблеми. Було б надто небезпечно поспішно надавати такій інформації загальне значення, не враховуючи інші можливі та невивчені аспекти.

Виявити та пасивно запротоколювати юридичні явища — цього ще мало. Ми бажаємо знати, чому або принаймні як виникли ці явища. Ми бажаємо знати причини речей.

Людський розум буває повністю задоволений лише тоді, коли по­яснення здатне прийняти форму причинно-наслідкової закономір­ності, наукового закону, який не тільки розкриває, чому сталася дана подія, але й дозволяє передбачити її повторюваність у майбут­ньому. Соціологія права повинна займатися розробкою причинно-наслідкових законів.

Почнемо із законів розвитку, які називають також генетичними або історичними, оскільки вони визначають, як одне юридичне яви­ще за необхідності заміняє інше, один правовий інститут — інший; як змінюються форми та аспекти одного й того самого явища чи ін­ституту.

Структурні закони — це закони статичні, закони рівноваги. Во­ни відрізняються від законів розвитку тим, що беруть свій об'єкт у певний момент його існування, абстрагуючись від процесу його істо­ричного становлення.

Структурні закони визначають взаємозв'язок елементів у межах одного й того самого інституту. Деякі такі взаємозв'язки та пропор­ції залишаються постійними в усіх правових системах, де зустріча­ється даний інститут. Така постійність — основа для появи струк­турного закону. У зв'язку з цим можна назвати закон відповідності або схожості форм. Цей закон говорить, що будь-який юридичний зв'язок припиняється у формі, зворотній тій, за допомогою якої цей зв'язок виник.

Будь-яка наука ризикує опинитися в полоні того різновиду інте­лектуального самомилування, яке справедливо називають догматиз­мом. Правова наука надзвичайно наражається на ризик, бо, оперу­ючи обов'язковими для усіх правовими формулами і рішеннями, вона схильна ідентифікувати себе з владою.

Звичайно, право має свій внутрішній механізм критики, прикла­дом дії якого є оскарження судових ухвал і позов щодо перевищен­ня влади. Проте це обмежена критика, яка не виходить за межі при­йнятих правил гри. І коли названі вище засоби та шляхи виявля-

2 5-403

Розділ 1

Соціологія права як науковий напрям

ються вичерпаними, - ■ вступає в дію правило — зафіксоване визнається істинним і безперечним.

Аби перервати цю спокійну течію речей — смертельну, якщо во­на триває досить довго, для усякої науки (на недовгий час такий спокій необхідний), потрібна критика, яка не пов'язана ніякими упередженими настановами; критика, яка не інтегрована у межах даної системи. Юридична соціологія може з успіхом для права ви­конувати це завдання саме тому, що вона незалежна від нього. Це і є критична функція соціології права¹.

Критична функція соціології права повинна відповідати ряду ви­мог. Насамперед, критика повинна бути вільною від зневаги до сво­го об'єкта. Щодо права в цілому та його найважливіших інститутів діє презумпція ЇЇ значущості та важливості для життєдіяльності су­спільства.

Далі, потрібно суворо розпізнавати критику, яка заснована на вже отриманих результатах, і критику в стадії дослідження проблеми.

І нарешті, потрібно суворо додержуватися права, яке критику­ють, доки воно не буде офіційно змінене під впливом критики.

Соціологія права йде поруч з традиційною юридичною наукою, яка повністю спрямована на практичну діяльність. Найбільш явні сфери практичного застосування соціології права — мистецтво су­дити та законодавче мистецтво, юрисдикція та законотворчість.

Однак існує ще одна сфера, а власне — мистецтво договору (част­ково охоплене і тим, що цивілісти називають позасудовою практи­кою, наприклад, нотаріальною). Соціологія права і тут може висту­пати як практично-прикладна наука.

Втручання соціології права до сфери судової діяльності може від­буватися у двох основних формах. У першому випадку вона висту­пає лише як допоміжний засіб, який використовує суд; мова йде про соціологічну експертизу. У другому випадку мова йде про соціо­логічне тлумачення. Зазначимо, що суддя — не єдиний інтерпрета­тор закону: в цій ролі можуть виступати і юрисконсульти, але лише суддя може надати тлумаченню обов'язкової сили.

Можна виокремити два види прикладної соціології законодавст­ва. Перший вид — це прикладні дослідження, які вивчають лише механізм законодавчої діяльності, взятий сам по собі, незалежно від змісту цієї діяльності (зовнішня соціологія законодавства).

¹ Карбонье Ж. Юридическая социология. — М., 1986. — С. 299. 18

Другий вид — прикладні дослідження, об'єктом яких є сам зміст законів. Це внутрішня соціологія законодавства, власне, вона і є за­конодавчою соціологією у власному розумінні.

Так, соціологія права утворює систему знань, які відбивають правові явища як моменти життя суспільства. Вона виходить з того, що не тільки про право слід судити по суспільству, яке його створи­ло, але й про суспільство можна судити по праву, яке ним створене. Отже, соціологія права розглядає генезис, функціонування і роз­виток права як соціально обумовленого феномена.

Питання про соціальну обумовленість права, про соціальні функ­ції права, про соціальну природу права, про умови його суспільної дії і є змістом соціології права як наукового напряму.

Досліджуючи зазначене коло проблем, соціологія права не тіль­ки виконує важливі загальнонаукові функції у межах юриспруден­ції, але і робить свій внесок у вирішення кардинальних завдань сучасної соціально-правової практики, які пов'язані з науковим забезпеченням реформ, що проводяться у країні, досягненням гро­мадської згоди, попередженням і своєчасним розв'язанням соціаль­них конфліктів, створенням умов для стійкого правопорядку, реа­лізацією прав і свобод особистості, затвердженням у країні грома­дянського суспільства і правової держави.

Запитання для самоконтролю

1. Як співвідносяться загальна соціологія та соціологія права?

2. Що розуміється під предметом соціології права?

3. У чому полягає соціологічний підхід до дослідження права?

4. Визначте структуру соціології права.

5. Назвіть функції соціології права.

Рекомендована література

М., 1978. отрасль социологии // Социс.

1. Боботов С. В. Буржуазная социология права.

2. Варчук В. В. Социология права
І'І<)6. — № 10.

3. Карбонье Ж. Юридическая социология. — М.,1986.

4. Козлов В. А., Суслов Ю. А. Конкретно-социологические исследова-
к в области права. — Л., 1981.

Г>. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. II. Современная социология права. — І.. 1995.

'Чім

Розділ 1

6. Кульчар К. Основи социологии права. — М., 1981.

7. Лапаева В. В. Социология права в системе обществоведения // Го-
сударство и право. — 2000. — № 4.

8. Марітчак Т, Причини помилок у класифікації злочинів: резуль­
тати соціологічного дослідження // Право України. — 2001. — № 7;
судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науко­
во-практичної конференції, 18—19 квітня, 2002, м. Харків. — К.,

Дата добавления: 2014-11-20