Революційний рух

Новий націоналізм. У міжвоєнний період з'явився якісно новий різновид україн-
ського націоналізму. В XIX ст. націоналізм української інтелігенції, що головним
чином сповідувала ліберальні чи соціалістичні ідеї, був скоріше аморфним поєднан-
ням національної свідомості, патріотизму та гуманістичних цінностей. Хоча цей
рух став згуртованішим у період між 1917 та 1920 рр., коли він поставив перед собою
мету будівництва національної державності, він продовжував обстоювати демокра-
тичні та соціалістичні принципи. Під час війни за незалежність багато українських

політиків нерідко вагалися, коли потрібно було вибирати між націоналістичними й
соціалістичними цілями. Однак у 1920-х роках у середовищі молодих українців, як
і в інших європейських народів, зародилася крайня форма націоналізму, яку нази-
вали інтегральним націоналізмом.

На Україні інтегральний націоналізм веде свій родовід насамперед із невдач
1917—1920 рр. Як зауважує Олександр Мотиль, «український націоналізм був по
суті спробою пояснити, чому втрачено українську державність і як належить відво-
ювати її». Переконані в тому, що соціалістичні й демократичні підходи сприяють між-
партійній ворожнечі, неефективному керівництву, розходженню в цілях, відсутності
чіткої спрямованості, що в сумі призводить до поразки, молоді ветерани війни за не-
залежність відкинули стару ідеологію. Натомість вони закликали до створення нового
типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної державності.
Найенергійніше висловлював ці погляди Дмитро Донцов — емігрант із Східної Ук-
раїни й колишній соціаліст, що став головним ідеологом українського інтегрального
націоналізму.

Ідеологія. Український інтегральний націоналізм не спирався на ретельно об-
грунтовану систему ідей. Він скоріше грунтувався на ряді ключових понять, основ-
на мета яких полягала не в тлумаченні дійсності, а у спонуканні людини до дії. Дон-
цов стверджував, що нація — це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобут-
тя незалежної держави. Оскільки політика — це по суті дарвіністська боротьба на-
родів за виживання, то конфлікти між ними неминучі. З цього випливало, що мета
виправдовує засоби, що сила волі панує над розумом, що краще діяти, ніж спогля-
дати. Для популяризації своїх поглядів інтегральні націоналісти міфологізували ук-
раїнську історію, плекаючи своєрідний культ боротьби, самопожертви та національ-
ного героїзму. Расизм складав відносно другорядний компонент цієї ідеології, хоч у
писаннях деяких її прибічників можна було відшукати сліди антисемітизму, увага
на ньому не загострювалася.

Інтегральний націоналізм сповідував колективізм, що ставив націю над індиві-
дом. Поряд із цим він закликав своїх прибічників бути «сильними особистостями»,
які ні перед чим не спинились би для досягнення тих чи інших цілей. Одна з них зво-
дилася до того, щоб змусити народ діяти як об'єднане ціле, а не як різні партії, класи
чи регіональні групи. Звідси й всеохоплююча природа цього руху, який особливого
значення надавав соборності (національній єдності), відкидав регіоналізм і прагнув
контролювати всі прояви діяльності суспільства. Інтегральні націоналісти закли-
кали «пробиватися у всі царини народного життя, у всі його закутки, у всі установи,
товариства, групи, в кожне місто і село, в кожну родину». Разом із прагненнями мо-
нополізації всіх аспектів життя нації прийшла й нетерпимість. Переконані, що зна-
ють єдиний шлях досягнення національної незалежності, інтегральні націоналісти
були готові воювати з кожним, хто стане їм на заваді.

Донцов з іншими ідеологами руху не мали чіткого уявлення про тип суспільства,
яке вони бажали б мати після здобуття незалежності. Вони мало що могли сказати
про його соціально-економічну організацію, зазначаючи лише, що воно буде в основ-
ному аграрним і спиратиметься на співпрацю між державою, кооперативами та при-
ватним капіталом. Політична система майбутньої держави засновувалася на владі
однієї націоналістичної партії, серцевину якої складали випробувані «борці» й «кра-
щі люди». На чолі руху стояв верховний керівник, або вождь, котрий мав безумовну і
необмежену владу.

Український інтегральний націоналізм цілком очевидно містив елементи фа-
шизму й тоталітаризму. В 20-х роках ці тенденції поширювалися в усій Європі.
Вони справляли значний вплив (це особливо стосується італійського фашизму) й
на країни Східної Європи. Але, як стверджує Іван Лисяк-Рудницький, «західний фа-

шизм, що розвинувся у міському промисловому оточенні, не був найближчим роди-
чем українського інтегрального націоналізму». Останній куди ближче стояв до та-
ких праворадикальних рухів східноєвропейських аграрних суспільств, як «Залізна
гвардія» в Румунії. «Усташі» в Хорватії. «Стріла і хрест» в Угорщині та аналогічних
рухів у Словаччині та Польщі. Врешті-решт український інтегральний націона-
лізм мав незалежне походження і його коріння містилося у власному суспіль-
стві. Спостерігаючи трагічну долю українців під польською та радянською вла-
дою, втративши віру в традиційні легальні методи, розчаровані західними демо-

Дата добавления: 2014-11-20