Соціально-економічний розвиток країни

Держава, яка перебуває під тривалим і міцним диктатом Фіделя Кастро, повністю контролює всю зовнішню торгівлю і впливає на внутрішню економіку. Держава здійснила декілька реформ за останні кілька років, метою яких було підвищення стимулювання праці, подолання серйозного недоліку у продовольчих товарах і товарах народного споживання, поліпшити якість сектора послуг.

Централізоване планування було запроваджене на Кубі в 1960-х роках за рекомендацією радянських фахівців. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від цієї практики і перейшло до економічних експериментів, які базувалися на моральному заохоченні працівників, що не принесло очікуваних результатів і змусило повернутися до так званої системи планування. Під час економічної кризи на початку 1990-х років центральне керування було скасоване, а його функції передані Міністерству економіки і планування. При цьому державні підприємства й організації отримали автономію і можливість розпоряджатися прибутком.

Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів проводиться плануючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляються централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізований, а системи обслуговування населення підпорядковані державі. В межах «приватного» сільськогосподарського сектора в значному об'ємі практикується бартер (свого роду натуральний товарообмін), проте продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежена, а у ряді випадків розцінюється як злочин.

Куба – аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: цукрова, нафтова, харчова, тютюнова, текстильна, хімічна, паперова, деревообробна, нікелева, цементна, сільськогосподарське машинобудування.

В цілому економіка Куби, незважаючи на різкі коливання показників в окремі роки, поступово росла в 1940-1950-х роках, знаходилася в стані застою або фактичного спаду в 1960-х роках, а на 1970-х - початку 1980-х років стала швидко розвиватися. Обсяг реального сукупного суспільного продукту (національний прибуток без урахування окремих елементів сфери послуг) в період з 1975 по 1985 щорічно зростав в середньому на 5,7%. На початку 1990-х років відбулося різке (на 35%) падіння виробництва, викликане розривом зв'язків з більшістю торгових партнерів Куби з колишнього соціалістичного табору.

Рис. Галузева структура господарства

Куба - єдина соціалістична держава в Західній півкулі. Соціалістичний лад був встановлений в 1960-і роки, внаслідок перемоги масового революційного руху під керівництвом Ф.Кастро 1 січня 1959. Внаслідок цього Куба зазнала жорсткого бойкоту зі сторони США. Економіка Куби є однією з найбільш націоналізованих у світі. До кінця 1970-х років в приватному секторі знаходилося всього 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку і менше за 1% риболовецького флоту. Донедавна економіка країни була жорстко плановою. Під час економічної кризи початку 1990-х років державні підприємства і організації отримали більшу автономію і можливість розпоряджатися прибутком. Роль ринку в країні мінімальна. Але з метою виходу з кризи керівництво країни здійснює реформи, направлені на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур. Такі заходи, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності і інш. припинили процес стагнації економіки і зумовили позитивну динаміку ВВП: 2,5% зростання в 1995, 7,8% у 1996, 2,5% у 1997, 1,2 – у 2000. Для другої половини 1990-х років характерний незбалансований розвиток окремих галузей; зростання досягнуто в основному за рахунок експортних галузей добувної промисловості (виробництво нікелю в 1998 зросло на 12%) і міжнародного туризму.

Зовнішні економічні зв'язки Куби. Зовнішньоторговельні відносини є прерогативою держави. У 2013 р експорт країни склав - $ 2,5 млрд., імпорт - $ 8,9 млрд. Таким чином, сальдо зовнішньоторговельного обороту негативне - 6,4 млрд. доларів. Продовження збільшення рівня імпорту і дефіцит торгового балансу є серйозною проблемою для кубинської економіки.
Головні статті експорту Куби - цукор (80% валютних надходжень), нікель, сигари, рибопродукти, напої, кава. Куба також експортує послуги своїх лікарів і медичного персоналу до інших країн. Країна купує паливо, промислову сировину та матеріали, машини, обладнання, транспортні засоби, кукурудзу і пшеницю. Іноземний капітал проникає в провідні галузі господарства (обробну, нафтову, тютюнову, видобувну промисловість, будівництво). Основні інвестори Куби - Іспанія, Канада, Італія, Франція, Великої Британії, Нідерланди та ін. У 2014 р опубліковано новий закон про іноземні інвестиції, спрямований на залучення іноземного капіталу в економіку країни і такий, що припускає значне зниження податків та інвестиційну безпеку. Одним із пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності є створення вільних економічних зон (Вахай, Берроа, Маріель і т.д.). Важливим джерелом іноземної валюти на Кубі є туризм.
До розпаду СРСР понад 3/4 зовнішньоторговельних обсягів припадали на країни соціалістичного табору (зокрема, понад 60% - на торгівлю з СРСР). Зараз головними торговельними партнерами Куби є Канада, Китай, Венесуела, Іспанія та Бразилія.

Дата добавления: 2014-11-20