Консолідація фінансових звітів і формування внутрішньо корпоративних стандартів компанії

У великих компаніях та об’єднаннях підприємств облікова політика та інші стандарти управлінського обліку повинні мати корпоративний статус. Ці стандарти встановлюють порядок і принципи ведення обліку щодо всіх сегментів і видів діяльності компанії з урахуванням їх специфіки, затверджуються керівником головної компанії і є обов’язковими до застосування усіма підприємствами, що формують компанію.

Лише базуючись на такому підході, можна побудувати систему управлінського обліку, яка реально забезпечить як менеджмент головної компанії, так і керівників підприємств, що входить у фінансову групу, необхідною і адекватною управлінською інформацією.

Навпаки, якщо окремі підприємства корпорації самостійно затверджують стандарти обліку або більш того ведуть облік без будь-якого нормативно затвердженого порядку, говорити про ефективну систему управлінського обліку не доводиться. У ситуації, коли у підприємств групи немає єдиного поняття про об’єкт обліку, використовуються різні методики оцінки активів, застосовуються індивідуальні структури витрат, облікова інформація підприємств стає неприродною до співставлення, а отже, знижується ефективність її практичного використання в управлінських цілях. Неможливою стає консолідація звітних даних, план-факт співставлення, порівняння результатів діяльності підприємств тощо. Наприклад:

1. На одному з підприємств, що виконує будівництво верхньої будови шляху, об’єктом обліку може бути залізниця, на другому – залізничний перегін, на третьому – стрілочний перегін.

2. На одному підприємстві будівельні матеріали з метою спрощення обліку можуть списуватись у момент видачі прорабові зі складу, на іншому – тільки після того, як вони «зариті» в землю.

3. На одному підприємстві придбана у власність техніка, що була у користуванні, приймається до обліку за вартістю закупки, на іншому переоцінюється за ринковою вартістю. До того ж відсутні єдині правила визначення терміну її корисного використання.

Звісно, така неузгодженість у межах фінансової групи є неприпустимою. Єдині корпоративні стандарти дозволяють уникнути цих та інших невідповідностей, зробити інформацію прозорою, зрозумілою, а отже, корисною для менеджменту. А грамотно розроблена методологія елімінування проводок і застосування сучасних інформаційних технологій зробить можливим проведення автоматичної консолідації облікових даних, формувати різноманітні аналітичні звіти. Для організації обліку у великих компаніях, фінансових групах та об’єднаннях підприємств вводиться поняття «бізнес-одиниця», під яким розуміють окремий об’єкт управління, структурно-відокремлений елемент корпорації з конкретною функціональною спрямованістю, за яким ведеться незалежний управлінський облік і формується звітність.

Бізнес-одиниця формально може не бути самостійною юридичною особою, наприклад – відокремлений підрозділ або виробничо-технічна база.

Сучасні технічні і програмні засоби дозволяють організувати облік за всіма бізнес-одиницями в єдиному банку даних на базі єдиного плану рахунків і внутрішньо корпоративних аналітичних регістрів. Найкращий варіант архітектури інформаційної системи – єдина централізована база даних на сервері в головній компанії. Обмін інформацією з територіально віддаленими бізнес-одиницями може відбуватись за виділеними Інтернет-каналами посередництвом VPN-технології. Єдина база даних має значні переваги у порівнянні з розрізненими локальними базами. Виключає важко налагоджувані процедури завантаження-розвантаження, дозволяє адмініструвати систему з центру без виїзду тощо.

При визначенні видів аналітики та їх глибини на облікових регістрах необхідно проаналізувати потребу кожного менеджера компанії в одержанні аналітичних звітів з групуванням за тією чи іншою ознакою. Чим більшою за обсягом і поглибленою буде аналітика на рахунках обліку, тим більший потенціал корисної і потрібної інформації буде реалізований у системі.

При обліку реалізації продуктів харчування у торгівельній мережі введено додаткову аналітику – сезонність. У подальшому, проаналізувавши частку реалізації товарів за місяцями, можна виявити сезонні коливання за номенклатурою, а отже вірно визначити маркетингову політику.

Не слід перевантажувати облікові регістри додатковими зрізами аналітики, які не мають вагомої значимості у процесі прийняття управлінських рішень. Якщо частка певних витрат у загальній структурі собівартості складає 1-2%, а часові зусилля на їх облік великі, раціональніше пожертвувати інформаційною прозорістю аніж ефективністю експлуатації системи.

У компанії можуть бути встановлені різні періоди звітності. Мінімальний звітний період не обмежений нижньою межею (в окремих випадках можуть формуватись щоденні звіти), максимальний рівний одному року. В українських компаніях, як правило, звітний рік відповідає календарному. Разом з тим, виходячи зі специфіки бізнесу, в окремих випадках корисно руйнувати стереотипи й встановлювати звітний рік виходячи з доцільності.

У компанії, що займається побудовою залізниць, кампанія з формування портфелю замовлень відбувається у зимовий час і завершується до кінця 1-го кварталу календарного року. Операційний цикл має яскраво виражений сезонний характер: початок робіт у квітні-травні, пік робіт – у літні й осінні місяці, здача робіт – зимою. В цих умовах оптимальним є перенесення початку звітного року з 01 січня на 01 квітня і встановлення річною звітною датою 31 березня.

Внутрішньо корпоративні стандарти обліку окрім суто фінансової функції виконують також роль елемента корпоративної ідентичності, тобто почуття «приналежності» до компанії. Той чи інший рівень корпоративної ідентичності є показником цілісності корпоративної культури, показником готовності до сприйняття норм і правил корпорації її працівниками. До причин виникнення «кризи ідентичності» відносять:

ü достатньо коротку історію існування деяких компаній;

ü значну історію підприємств як самостійних організацій;

ü наявність факторів різної галузевої приналежності підприємств, об’єднаних у межах компанії;

ü географічну віддаленість підприємств одне від одного;

ü політичні аспекти;

ü низьку поінформованість працівників підприємств відносно компанії.

Формування корпоративної ідентичності компанії відбувається за двома основними напрямами:

1. Інформаційна складова – використання корпоративних засобів масової інформації з метою інформування про різні сторони життя компанії, включаючи як виробничі, так і невиробничі питання; створення інформаційної корпоративної документації (презентаційні буклети, брошури з історії компанії, кодекс професійної етики, фільми про компанію та події, що в ній відбуваються).

2. Організаційна складова – впровадження єдиних правил і порядків, які забезпечують усю діяльність компанії; створення єдиного комунікаційного простору, використання єдиної символіки тощо.

ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. До числа дорадчих органів при вищих органах управління організацією не належить:

а) Координаційна рада;

б) Комітет;

в) Комісія;

г) Фінансовий відділ.

2. У практиці фінансової звітності США активи:

а) розміщуються справа і наводяться по мірі зростання ліквідності;

б) розміщуються зліва і наводяться по мірі зростання ліквідності;

в) розміщуються справа і наводяться по мірі спадання ліквідності;

г) розміщуються зліва і наводяться по мірі спадання ліквідності.

3. Фінансові звіти складаються щоквартально у:

а) Великобританії;

б) Нідерландах;

в) Німеччині;

г) Канаді.

4. Фінансова звітність містить багато приміток і рекомендацій у:

а) Швейцарії;

б) Німеччині;

в) Японії;

г) Новій Зеландії.

5. Переоцінка активів не дозволена у:

а) Австралії;

б) США;

в) Індії;

г) Швеції.

6. Якщо основний капітал фірми рівний 5 млн. грн., запаси – 2 млн. грн., грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення – 3 млн. грн., а поточні зобов’язання – 4 млн. грн., то «кислотний» тест покаже результат:

а) 2,5;

б) 1,25;

в) 0,75;

г) 0,5.

7. Якщо українське підприємство підготує фінансову звітність у відповідності до вимог GAAP США, то, ймовірніше за все, чистий прибуток у такому звіті буде:

а) вищим за відображений у національному звіті;

б) таким самим, як і в національному звіті;

в) нижчим за відображений у національному звіті;

г) відображений невірно.

8. Збутову політику підприємства найкраще відображає:

а) Рентабельність активів;

б) Рентабельність капіталу;

в) Маржа прибутковості;

г) Рентабельність акціонерного капіталу.

9. Агресивна фінансова політика призведе до:

а) високого рівня фінансової стійкості та автономії;

б) короткострокової дебіторської заборгованості;

в) невисокого значення показника абсолютної ліквідності;

г) зниження обсягу продаж.

10. Аудиторський висновок, який означає, що звіти неправильно відображають фінансовий стан або результати діяльності у відповідності до прийнятих принципів обліку, – це:

а) Безумовний аудиторський висновок;

б) Висновок з обумовленням;

в) Негативний висновок;

г) Відмова від висновку.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1) Фінансовий облік у розвинутих країнах.

2) Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.

3) Управлінський облік фінансів.

4) Консолідація фінансових звітів.

5) Формування внутрішньо корпоративних стандартів компанії.

6) Гармонізація фінансового обліку.

7) Організаційне забезпечення фінансового менеджменту.
Розділ 3. УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1. Сутність і види грошових потоків підприємства

Рух грошових коштів – це надходження і вибуття грошових коштів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства.

Різниця між сумою отриманого прибутку і величиною грошових коштів:

ü прибуток відображає облікові грошові і не грошові доходи протягом певного часу, що не співпадає з реальним надходженням грошових коштів;

ü прибуток визнається після здійснення продажу, а не після надходження грошових коштів;

ü при розрахунку прибутку витрати на виробництво продукції визнаються після її реалізації, а не в момент їх оплати;

ü грошовий потік враховує рух грошових коштів, які не враховуються при розрахунку прибутку: амортизацію, капітальні витрати, податки, штрафи, боргові виплати і чисту суму боргу, позикові і авансовані кошти.

В умовах інфляції і неплатежів управління грошовими потоками є однією з найбільш важливих задач підприємства.

Слід чітко розуміти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду не одне і те ж. Наявність прибутку не завжди означає наявність у підприємства вільних грошових коштів, доступних для використання.

Грошовий потік підприємства (cash-flow) – це сукупність розподілених в часі надходжень і виплат грошових коштів, які генеруються його господарською діяльністю.

Управління грошовими потоками включає:

ü облік руху грошових коштів;

ü аналіз потоків грошових коштів;

ü складання бюджету грошових коштів.

Управління грошовими потоками важливо для підприємства з точки зору необхідності:

ü управління оборотним капіталом (оцінки короткострокової потреби в готівкових коштах і управлінні запасами);

ü планування часових параметрів капітальних витрат;

ü управління капітальними потребами (фінансування їх за рахунок власних коштів або кредитів банків);

ü управління затратами і їх оптимізація з точки зору більш раціонального розподілу ресурсів підприємства в процесі виробництва;

ü управління економічним ростом.

Основне завдання аналізу грошових потоків полягає в з’ясуванні причин нестачі(надлишку) грошових коштів, визначенні джерел їх надходжень і напрямків використання.

Для визначення грошових потоків використовують прямий і непрямий методи.

Основним документом для аналізу грошових потоків є Звіт про рух грошових коштів (ф.3).

Значення ефективного управління грошовими потоками підприємства визначається наступним:

ü грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства у всіх її аспектах;

ü ефективне управління грошовими потоками забезпечує фінансову рівновагу підприємства в процесі його стратегічного розвитку;

ü раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційного процесу управління;

ü ефективне управління грошовими потоками дозволяє скоротити потреби підприємства в позиковому капіталі;

ü управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства;

ü ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства;

ü активні форми управління грошовими потоками дозволяють підприємству отримувати додатковий прибуток, який генерується безпосередньо його грошовими активами.

При аналізі потоки грошових коштів розглядаються по трьом видам діяльності: операційна (основна), інвестиційна і фінансова (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Позитивні та негативні потоки грошових коштів підприємства за видами діяльності

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Розрізняють також надходження грошових коштів до підприємства – “притоки”, і вибуття грошових коштів – “відтоки” по кожному з 3-х видів діяльності.

Оскільки операційна діяльність підприємства є головним джерелом прибутку, то вона повинна бути і головним джерелом грошових коштів.

Оскільки при нормальному ході справи підприємство прагне до розширення і модернізації існуючих виробничих потужностей, то інвестиційна діяльність в цілому приводить до відтоку грошових коштів.

Фінансова діяльність покликана збільшувати грошові кошти в розпорядженні підприємства для фінансового забезпечення операційної і інвестиційної діяльності.

Дата добавления: 2014-11-20