Нематеріальні активи підприємства, методи їх оцінки та управління

Проблеми оцінки та обліку нематеріальних активів знайшли своє відображення у роботах низки британських економістів. Так, В. Маккензі у „Посібнику Financial Times з аналізу та використання фінансових звітів” виділяє наступні цінності, що можуть бути описані даним терміном: капіталізація затрат на дослідження і розвиток, концесії, патенти та торгові марки, фірмові знаки, гудвіл. Зазначено, що коли нематеріальний актив має скінчений життєвий цикл, його слід певним чином обліковувати подібно до матеріального активу. Прийнято, у зв’язку з цим, говорити не про амортизацію, а про знецінювання нематеріального активу.

Станом на сьогодні єдиного світового стандарту щодо обліку нематеріальних активів загалом не існує. Існує чорнове правило (відоме як „попередній варіант”, англ. – „exposure draft”, ED), що описує спосіб обліку нематеріальних активів, а також звітні правила, що формалізують облік капіталовкладень на дослідження і розвиток та гудвіл.

Правило ED зазначає, що нематеріальним активом може вважатися тільки такий актив, який:

ü може бути чітко відділений від інших активів;

ü має собівартість або ціну, що може бути виміряна;

ü очевидним чином сприятиме отриманню компанією прибутків у майбутньому.

Перелік нематеріальних активів може включати:

1. Торгову марку – логотип, символ або марку, що використовується підприємством для самоідентифікації і є офіційно зареєстрованою на території всієї держави і, при можливості, інтернаціонально.

2. Логотип – ексклюзивний символ, число або комбінацію символів, що використовуються підприємством для самоідентифікації.

3. Фірмове або комерційне найменування.

4. Надпис на етикетці – ексклюзивні слова, що використовуються підприємством додатково до свого корпоративного імені і лого для само ідентифікації і посилення продукції, послуг.

5. Корпоративну індивідуальність – ексклюзивні риси, що відрізняють підприємство і можуть включати в себе, але не бути обмеженими: кольорові схеми, надписи, зовнішній та внутрішній дизайн, меблі, канцелярські товари, упаковку тощо.

6. Гудвіл, ділову репутацію підприємства – різницю між ринковою (продажною) вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу та його балансовою вартістю (сумою чистих активів). Це перевищення вартості пов’язано з солідною діловою репутацією підприємства або можливістю одержання більш високого рівня прибутку за рахунок використання більш ефективної системи управління, домінуючої позиції на товарному ринку, застосування нових технологій і т.п.

7. Інші права інтелектуальної власності, які можуть включати конфіденційну інформацію (комерційну таємницю); промислові зразки; ноу-хау, патенти, ліцензії; авторські і суміжні права (права виконавців, виготовлювачів, організацій); права на географічні позначення; стиль, систему ведення бізнесу; винаходи, в тому числі нові технології; програмне забезпечення тощо).

8. Доменне ім'я. Даний тип активів не відмічений у більшості наукових праць і підручників, як зарубіжних, так і вітчизняних. Цей факт пояснюється, в першу чергу тим, що майже всі класичні твори американських і британських авторів написані і видані у 70-80 рр. 20 ст., коли механізмів продажу та оренди доменних імен, як таких, ще не існувало; більшість же вітчизняних видань по суті є лише перекладом і переказом зарубіжних аналогів.

Українські вчені О.С. Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексюк розглядають нематеріальні активи (НМА) як чинник потенціалу підприємства і наводять наступну класифікацію методів оцінки вартості цих активів (табл. 6.1).

Іноді сутність дохідних методів оцінювання зводиться до того, що вартість нематеріальних активів визначається за додатковою або надлишковою доданою вартістю, яку отримує підприємство як результат використання у виробничому процесі патентів, ноу-хау, репутації фірми, торгової марки тощо. Розраховують величину капіталу, що створює додатковий прибуток, у два способи:

Таблиця 6.1

Дата добавления: 2014-11-20